Українське козацтво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мапа Різзі-Занноні 1767 р.

Українські козаки — організована військова сила, яка повстала з метою оборони українських земель (Поділля, Волині, Покуття, Галицької Русі тощо) від татарських орд.

Перші згадки про українських козаків зустрічаються в історичних джерелах 80–90-х років ХV ст., йшлося про населення центральної України, яке ходило на різні промисли («в уходи») — полювання, рибальство, видобуток солі, селітри або займалося охоронною службою на кордоні між князівством Литовським і Кримським ханством.

Походження українських козаків[ред.ред. код]

Усні перекази та письмові відомості[ред.ред. код]

Карл Гамердорфер (також Жан-Бенуа Шерер, Олек. Ріґельман, Семен Мишецький) в своїй історії подає, що за розповідями самих козаків, історія їхня починається з 800 р., а перший військовий похід з 948 р. Зі своєї давньої історії самі козаки розповідають наступне: Семен прийшов на Лиман, в місто, яке знаходилося в дельті Богу, звідки він пішов на косу (Семенів Ріг, біля суч м. Миколаїв), що до цього часу його ім'я носить і займався там полюванням на диких звірів. До нього приєдналися сотня за сотнею інші прибульці і обрали його за Отамана. В окрузі поширювалися про них чутки, як про вправних лучників. Грецький імператор дізнавшись про них, задіяв їх у війні на р. Дунаю проти турків. Після війни Отаман поселився в окрузі Очакова недалеко від Дніпра і з того часу кількість козаків зростала. Верхній одяг та штани шили собі з шкір диких кіз, і прозвали їх — Козарами.

«Грецький імператор, який жив в Царгороді, з турками, яких тоді прозивали Сарацинами мав війну і наймав собі охоче військовий народ проти турків. Йому навіяли, що є такі люди, які ніякої звірини не пропустять, а де будуть стріляти, то тут і влучать, і прозиваються вони Козари, житло мають по Богу ріці. Його Величності це сподобалось, і він послав до них одного комісара з грошовою казною, і як цей комісар приїхав на Бог ріку і найшов в очеретах цих Козарів і Отамана Семена, то цьому Отаманові оголосив, що Його Величність прислав їм грошову казну, і наказав оголосити, щоб вони своїми людьми пошук вчинили над недругом біля Дунаю і ін. місцях. І цей Отаман Семен взяв гроші та зі своїми козаками пішов охоче і приїхавши в Україну, до містечок Лисянка і Медведівка і ін. в цих місцях, містечках, і набрав собі війська більше двох тисяч, і пішов на Дунай і до ін. місць. І прийшовши туда, з Божою допомогою, в різних місцях пошук вчинили, і особливо оці Козари дійсно в військовій справі себе показали, як то в відгонені в Турків табунів коней і іншої скотини, також і комунікацію в Турків відібрали і неукріплені містечка — редути руйнували і людей в полон брали, а інших — порубали. По закінченню цієї війни його Величність їх своєю милістю обдарував і назвав їх Козаками, і писав про них Королю Польському, щоб їх за їхню хоробрість під свою протекцію взяв і наказав називати їх Козаками, а не Козарами. І так цей Семен, повернувшись до Короля Польського і від нього отримав похвалу і відпустив його, а цей Семен приїхавши зі своїми козаками став жити в Очаківській стороні, при ріці Дніпро окремо, і після цього кількість козаків збільшувалася.»[1]

З оповіді запорожця Микити Коржа (Жадана): «Коли саме і з яких часів Запорожжя дало свій початок, про те достовірно стверджувати не можу, але коли мої предки зайшли в цю україну, то в ті часи воно вже існувало і за усними переказами через прадіда, діда і батька мого дійшли до мене відомості, що ці Запорожці в старі часи називалися Козарами. Поскільки їх основне місце проживання було над Дніпром нижче порогів, то й названі вони вже пізніше через Гетьмана Хмельницького — Запорожцями

«Четія Мінея», яка почерпнула інформацію з грецьких літописів повідомляє: «… що козари, яких греки козарами, а римляни газарами називали, були народом скифським, мови слов'янської. Країна їхня була біля Меотійського озера, яке також Мертвим морем називалось.»

Деякі дослідники історії українського козацтва стверджують, що після взяття монголо-татарськими ордами Києва та ін. земель руських, руський народ почав переселятися в місцевості неприступні для ворога і створювати там свої дружини легкого війська для оборони від ворогів. В ті часи причорноморські степи носили назву — Казарія. Походження козаків з таких давніх часів не підтверджене письмовими джерелами.

Назва «козаки» в польсько-литовських істориків[ред.ред. код]

В польських письмових джерелах саме слово «козак» по відношенню до українських козаків з'явилося в 1516 рр. Тобто після спільного військового походу гетьманів О. Дашкевича та П. Лянцкоронського проти білгородської орди. Після нападу татар в 1515 р. на українські землі, Остафій Дашкевич разом з Предславом Лянцкоронським організовують військовий похід проти буджацької орди і спустошують їх кочовища до самого Білгорода. Король Сигізмунд вибачився тоді за їхні дії перед ханом і сказав, що це було не військо, а козаки, вживши для цього слово татарського походження «козаки», яке перед тим вживав сам хан, виправдовуючи пограбування руських земель його підлеглими. З цього часу разом з назвою запорожці, а ще раніше черкаси, в польських письмових джерелах почали використовувати також назву козаки.

Походження українського козацтва пов'язане з двома топонімами: Семенів Ріг в дельті р. Бог (суч. р. Південний Буг) біля м. Миколаїв та м. Черкаси. Щодо м. Черкас відомо, що місто Черкаси здавна, з 1386 р. були осадою українських військових гетьманів. Щодо походження назви міста Черкаси є такі відомості, що воно засноване виходцями з Пятигір'я — козаками-черкасами близько 1282 р. і назване ними — Черкаськ. З польських джерел, а саме з грамоти Станіслава Августа, в якій було процитовані слова з опису Канівського замку існують також відомості, що Гедимін, після битви з татарами та здобуття Перекопу, Кафи та Черкас Пятигорських, взявши в полон частину чекасів з їх княжною, поселив їх над р. Дніпром на місці сучасного міста Черкаси.[2]


В козацьких історичних документах офіційною назвою запорозьких козаків була: «Славне Запорозьке Низове військо». В польських джерелах козаків починаючи з 1515 р. називали Низовими козаками. Запорозькі землі називалися в Росії — Задніпровською Україною, а в Речі Посполитій — Низом або також Диким Полем. В У війську царя Іван IV Грозного, козаків можна було знайти під назвами «Черкеси» або «Польські козаки». До початку польсько-козацької війни всіх козаків називали «Запорожцями» або «Запорозькими козаками».

Причини виникнення організованого козацького війська[ред.ред. код]

В кін 15 ст. Османська імперія зруйнувала Візантію та захопила м. Феодосію в Таврії та Білгород (Дністровський) на Чорному морі. Завдяки чому посилюються татарські напади на русько-українські землі. Кримське ханство ставши васалом Османської імперії почало здійснювати спустошливі напади передусім на Поділля та Волинь. Для оборони від татарських нападів на Правобережжі по Кучманському та Чорному шляхах виникає низка замків: Брацлав, Каменець, Бар, Сатанів, Меджибіж, Жванець, Зіньків, Вінниця. Основним завданням старост цих замків, була оборона території від татарських орд. Ці ж старости для оборони замків використовували також місцеве населення. А жителі таких міст як Черкаси, Канів організовували самостійно під керівництвом Отамана нагляд за бродами, через які татари переходили на українські землі. Це були наступні броди чи перевози: Кременчуг, Упськ, Гербедеїв Ріг, Мічурин, Кочкос (?), Тавань, Барум, Тягиня, Очаків.

Організація козацького війська[ред.ред. код]

Як огранізована військова сила, яка відіграла роль в історії русько-українських земель, що входили до складу ВКЛ та Польського королівства, а пізніше Речі Посполитої, козаки з'являються у письмових історичних джерелах на самому початку 16 ст. Першим гетьманом запорожців був черкаський та канівський староста — овруцький шляхтич Остафій Дашкевич.

1508 Остафій Дашкевич перший раз випробував запорожців в бою проти татар, разом з їх отаманом Павлюком. До цього часу запорожці зимою перебували в своїх домівках, а на весну, коли татари розпочинали свої грабіжницькі походи, вони збиралися на островах біля перевозів, через які татарські орди пробирались на територію українських земель. На цей час вони обирали собі одного або кілька старших, які керували ними під час військового походу. Називали себе вони — Черкаси. Пізньою осінню вони знову повертались до своїх домівок. До Остафія Дашкевича козаки об'єднувалися в курені, а курені самі обирали своїх отаманів. Під час військової служби повітові хорунжі наглядали за озброєнням, в їх відомстві знаходилися також повітові корогви, вони проводили реєстрацію; під час військових походів повітові хорунжі давали знати куреням, де проходить збір в похід. Збори відбувались в Білих межах поміж Борзною, Ніжином, Конотопом або в Крилові за Дніпром. Козаків, зібраних для військового походу, ділили на полки, полки на сотні і тоді більшою кількістю голосів вибирали командувачів тільки на час походу. На територіях, прилеглих до татарських, інколи самовільно обирали старшого і здійснювали напади на татар.

Острів Хортиця був назначений Дашкевичом, як місце зберігання зброї, на цьому острові було засноване табірне життя. Запорожці називали своє житло на острові — Січ. Всередині Січ була поділена на окремі курені, якими управляли Куренні Отамани, Отаманами управляла Старшина і всіма козаками на острові Кошовий Отаман і всіма козаками в країні — Гетьман (Військовий Отаман). Фактично Остафій Дашкевич був першим Гетьманом, до нього Гетьмани були тимчасові, тобто обиралися лише на період військових походів. Небезпечний шлях на острів і небезпека перебування там, призвело до того, що там не було жінок. Таким чином постала прикордона міліція, яка мала велике значення для Польського королівства, так як вона діяла на найнебезпечнішому кордоні. Зимівником козацьким за часів Дашкевича було м. Чигирин.

Першим гетьманом правобережних козаків був хмільницький староста — шляхтич Предслав Лянцкоронський. За даними Михайла Литвина, за часів О. Дашкевича та П. Лянцкоронського татарське військо скоротилося на 30 000.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

В 1386 Литовське князівство об'єдналось з Королівством Польським, тоді ж приєднано і Русь на однакових умовах: «Приймаємо і з'єднуємо, як рівних з рівними і вільних з вільними». Ці права підверджувались пізніше і ін. королями під назвою «Пакта Конвента». Тоді для трьох народів були затверджені посади трьох Гетьманів. На утримання Гетьманів були виділенні староства та рангові землі. Для руського Гетьмана резиденцією було місто Черкаси. Територіально руські землі, які належали ВКЛ, поділялись на 4 намісництва (воєводства) (Київське, Брацлавське, Волинське, Чернігівське) з повітами та Северію (Сіверським князівством).

На початку О. Дашкевич утворив п'ять полків з «охочих» (охочо-конних чи охочекомонних), які мешкали над ріками Самарою, Богом, Дністром.

Остафій Ружинський змінив устрій козаків: він утворив 20 полків за містами, в кожному з яких було до 2000 козаків, дав назви полкам за назвами міст, полки поділив на тисячі і сотні назвав за назвами містечок: Київський, Чернігівський, Сіверський, Переяславський, Канівський, Черкаський, Чигиринський, Уманський, Корсунський, Брацлавський, Кальницький, Кропив'янський, Острянський, Миргородський, Полтавський, Гадяцький, Ніжинський, Лубенський, Прилуцький та Вінницький. Полки були скомплектовані з молодих козаків, з околиць та куренів. Половина їх була кінна та знаходилися в степу, половина піша і знаходилася при містах. Одяг і озброєння були в усіх однакове і забезпечувалось воно власним коштом. Під час війни козаки отримували платню. Січ була на о. Хортиця, а зимівник в Чигирині.

В 1576 р. за указом Стефана Баторія кількість козацьких полків була скорочена до 10: Київський, Черкаський, Чигиринський, Уманський, Корсунський, Канівський, Черкаський, Переяславський, Гадяцький, Білоцерківський. Зимівник окрім Чигирина був також в Трахтемирові.

Під час перемир'я з РП Хмельницький зібрав з лівого берега 60 000 війська і утворив 10 полків: Київ, Стародуб, Ніжин, Переяслав, Прилуки, Лубни, Гадяч, Миргород, Полтава. Усіх полків було 15.

Гетьман Скоропадський скоротив козацькі полки до 10 (Київ, Стародуб, Лубни, Прилуки, Гадяч, Миргород, Переяслав, Ніжин, Полтава, Чернігів). Полки були по скасуванню гетьманства перетворені на карабінерів. 1784 з українських козаків були сформовані 10 регулярних кавалерійських полки, а з посполитих (земельників) — гренадери. Так було скасоване вільне військове козацьке товариство.

Межі Запорожжя. Паланки.[ред.ред. код]

З початку 16 ст. існувало пять основних кордонів Запорoжжя, де були влаштовані паланки: в Переволочній (зі сторони Гетьманщини), в Бахмуті (після 1730 р. біля Козловської фортеці, на лінії) зі сторони Слобідської землі, на р. Кальміус (зі сторони Донських козаків), біля Микитиниго перевозу або на Перевізці в Бузькому лимані навпроти фортеці Очаків (зі сторони Криму та Туреччини), в Гарді (зі сторони Речі Посполитої).

Січ[ред.ред. код]

Січ — укріплення, військова територія, з якої здійснювалися козацькі походи.

  • 1. В Седніві, на лівій стороні Дніпра
  • 2. В Каневі, на правій стороні Дніпра
  • 3. В Переволочній
  • 4. На Хортиці
  • 5. На Томаківці
  • 6. В Микитині
  • 7. Стара Січ, на ріці Чортомлик (до 1654 р)
  • 8. В Каменці, на правій стороні Дніпра
  • 9. В Олешках
  • 10. Нова Січ, на річці Підпольній.

Слобідські козаки[ред.ред. код]

Під час козацько-польської війни польська шляхта не переставала нападати на землі Гетьманщини між р. Стиром, р. Случчю, р. Сожем та р. Прип'ятю. Козаки не хотіли терпіти цих безчинств та переселились в глиб Гетьманшини, на землі звільнені від татар і назвали свої поселення «слободами», які знаходились недалеко від Рибинська (Острогозька), по ріках Дінцю, Ворсклі, Харків. Від нападів кочівників козаки укріпляли свої слободи та організували військо для самозахисту. Першими укріпленими слободами були Харків, Суми, Охтирка, Острогозьк. За назвами цих укріплень були і названі три слобідських полки (Харківський, Сумський, Охтирський). Харківський полковник Донець збудував місто Ізюм і тоді Харківський полк поділився на Харківський та Ізюмський. Права слобідських полків були однаковими з гетьманськими і знаходились під владою Гетьмана до часів гетьмана Самойловича. За сприяння Голіцина ці полки отримали кожний своє окреме управління.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Семен Мышецкий, ИСТОРІЯ О КОЗАКАХЪ ЗАПОРОЖСКИХЪ, МОСКВА Въ Университетской Типографіи, 1847
  2. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom I, st. 802

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • «Пакти і Конституції» Української козацької держави (до 300-річчя укладення) / відп. ред. В. А. Смолій ; упоряд. : М. С. Трофимук, Т. В. Чухліб. — Львів: Світ, 2011. — 440 с. : факсиміле.
  • Описание Украины, Боплан, Ст. Петербург, 1852
  • Historia belli cosacco-polonici, powst. ok. 1672, wyd. K. Koppi, Peszt 1789, drukarnia F. A. Patzko; fragmenty przekł. polski wyd. E. Świeżawski w książce Złota przędza, t. 4, Warszawa 1887, s. 546—549
  • Johann Paul Pouehlman, Die Kosaken, oder Geschichte derselben von ihrem ursprunge bis auf die gegenwart, 1788
  • Сементовский Н., Старина малороссийская, запорожская и донская, С.-Петербург, 1846
  • Michał Gliszczyński, Apollon Aleksandrovich Skalkovskiĭ, Znaczenie i wewnętrzne życie Zaporoza podług Skalkowskiego ; oraz, Hetmani…, Warszawa, 1852.
  • Ukraina i Zaporoże czyli Historya Kozaków od pojawienia się ich w dziejach, do czasu ostatecznego przyłączenia do Rossyi. T. 1-2 | Czarnowski, Jan Nepomucen (1822—1894)
  • Плохій С. Наливайкова віра: Козацтво та релігія в ранньомодерній Україні: монографія / С. Плохій. — К.: Критика, 2006. — 495 с.