Меніпп Гадарський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Меніпп Гадарський
Diego Velázquez 022.jpg
Картина «Меніпп» авторства Веласкеса в Музеї Прадо, Мадрид
Народження невідомо
Гадара, Келесирія, (сучасний Умм-Кайс, Йорданія)
Смерть 260 до н. е.
Фіви[d], Беотійський союз
повішення
Національність греки
Знання мов
  • давньогрецька мова
  • Діяльність
  • поет, письменник, комік
  • Літературний напрям Кініки
    Вчителі Кратет Фіванський[1] і Metroclesd[1]
    Історичний період елліністичний період
    Соціальний прошарок раб

    CMNS: Меніпп Гадарський у Вікісховищі

    Меніпп Гадарський (грец. Μένιππος ὁ Γαδαρεύς; жив у III ст. до н. е.) — філософ-кінік та сатирик, на честь якого названі сатиричні жанри «меніппова сатира» та «меніппея». Його праці, жодна з яких не зберіглася, мали важливий вплив на Варрона та Лукіана, який називав Меніппа разом з Антисфеном, Діогеном та Кратетом одним з найвизначніших кініків.

    Життя[ред. | ред. код]

    Про життя Меніппа зберіглося мало подробиць. Він був фінікійцем[2] з грецького міста Гадара[3] в Келесирії (сучасна Йорданія)[4][5]. Античні джерела погоджуються на тому, що він був рабом, який служив громадянину з Понту, але певним чином отримав свободу і переїхав до Фів. Діоген Лаертський згадує сумнівну [6] історію, згідно з якою Меніпп накопичив статки як лихвар, втратив їх та вкоротив собі віку[7].

    Твори[ред. | ред. код]

    Меніпп писав сумішшю прози та віршів, проте всі його твори є втраченими. Відомо, що в своїх працях він порушував серйозні питання в дусі глузування, і особливо захоплювався нападами на епікурейців та стоїків. Страбон і Стефан Візантійський називали його «серйозно-комічним» (грец. σπουδογέλοιος, spoudogeloios).

    Твори Меніппа справили значний вплив на пізнішу літературу, тому сатиричні жанри «меніппова сатира» та «меніппея» були названі на його честь. Зберіглися деякі фрагменти з твору «Saturae Menippeae» авторства Варрона, які були написані, імітуючи стиль Меніппа[8]. Один з діалогів, приписаних Лукіяну, його наслідувачу, називається Меніпп, але оскільки підзаголовок («Оракул мертвих») схожий на твір, приписаний Меніппу Діогеном Лаертським, було висловлено припущення, що це є відсилкою до твору «Некромантія».

    До того ж, Афіней згадує праці, що називаються «Симпозіум»[9] та «Аркесілай»[10], а Діоген Лаертський також згадує «Продаж Діогена» ( грец. Διογένους Πράσει)[11] авторства Меніппа, що, ймовірно, є основним джерелом історії про те, як Діоген Сінопський начебто був захоплений піратами та проданий у рабство.

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. а б Dictionnaire des philosophes antiques IV // Dictionnaire des philosophes antiques / R. GouletParis: CNRS, 2005. — P. 467.
    2. Diogenes Laërtius, Lives and Opinions of Eminent Philosophers Book VI, Chapter 8, Section 99 [Архівовано 22 січня 2021 у Wayback Machine.]
    3. Blank, David, "Philodemus" [Архівовано 5 травня 2021 у Wayback Machine.], The Stanford Encyclopedia of Philosophy (Spring 2019 Edition), Edward N. Zalta (ed.), accessed 3 June 2020.
    4. Stephanus Byz.; Strabo, xvi.
    5. Strabo's Geography 16.2.29
    6. "The tradition that he was a moneylender and speculator in marine insurance is probably apocryphal, resting as it does on the always dubious authority of Hermippus." Donald Dudley, (1937) A History of Cynicism, page 70
    7. Diogenes Laërtius, Lives and Opinions of Eminent Philosophers Book VI, Chapter 8, Sections 99-100 [Архівовано 22 січня 2021 у Wayback Machine.]
    8. Cicero, Academica, i. 2, 8; Aulus Gellius, ii. 18; Macrobius, Sat. i. 11
    9. Athenaeus, 14.629F
    10. Athenaeus, 14.664E
    11. Diogenes Laërtius, vi. 29.