Національний центр наукових досліджень
Національний центр наукових досліджень (НЦНІ) Франції (фр. Centre National de la Recherche Scientifique, CNRS) — провідна наукова установа Франції .
Короткий опис[ред. • ред. код]
CNRS є найбільшою французькою громадською науково-дослідною установою, що об'єднує державні організації Франції, які спеціалізуються в галузі прикладних і фундаментальних досліджень, та координує їхню діяльність на національному рівні. Національний центр наукових досліджень перебуває під адміністративним наглядом Міністерства вищої освіти і наукових досліджень (фр. Ministère de l'Enseignement supérieur et de la Recherche). Центр належить до громадських науково-технічних установ (фр. établissement public à caractère scientifique et technologique EPST). Заснований 19 жовтня 1939 року фізиком Ж. Перреном .
Посаду голови і головного виконавчого директора обіймає Ален Фуш (Alain Fuchs), призначений на цей пост 20 січня 2010 року французькою Радою міністрів за пропозицією міністра Валері Пекресс (Valérie Pecresse).
Головний осідок організації знаходиться в Парижі. Іноземні представництва CNRS знаходяться в таких містах, як Бонн, Брюссель, Йоганнесбург, Москва, Токіо, Пекін, Сантьяго-де-Чилі, Туніс, Вашінгтон, Ханой.
Структура[ред. • ред. код]
У структурі НЦНІ 10 інститутів, з яких два інститути зі статусом національного (Національний інститут астрономії і геофізики в Медоні, Національний інститут ядерної фізики й фізики елементарних часток в Парижі), а також близько 200 лабораторій. Працює ряд багатогалузевих наукових центрів, що розташовані в таких містах:
- Бельвю (фізика високих тисків, фізика твердого тіла, радіаційна хімія, електроліз, магнетизм)
- Жіф-сюр-Івет (біохімія, мікробіологія)
- Марсель (фізика, біохімія, нейрофізіологія)
- Фон-Роме-Одейо-Віа (сонячна енергія)
- Орлеан (хімія мінералів, фізика високих температур, молекулярна біофізика),
- Страсбург (біологія, ядерна фізики І спектроскопія)
- Вітрі-Тьє (фізична хімія, прикладна органічна хімія, металургійна хімія)
Центр видає понад 20 наукових журналів.
Фінансування[ред. • ред. код]
На початку ХХІ ст. - 3,4 млрд євро на рік (з них 2,6 млрд надало французька держава, решта - різноманітні європейські гранти та кошти від приватного сектора).[1]
