Діоген Лаертський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Діоген Лаертський
дав.-гр. Διογένης ὁ Λαέρτιος
Diogenes Laertius.jpg
Народився 180
Помер 240
Громадянство Стародавній Рим
Діяльність історик, письменник, біограф, поет, філософ, історик філософії

Діоген Лаертський (грец. Διογένης Λαέρτιος, перша половина ІІІ століття) — давньогрецький історик філософії, автор найбільшого історико-філософського дослідження, що містить біографічні і доксографічні відомості про античні філософські школи та їхніх представників.

«Про життя, вчення та висловлювання славетних філософів»[ред. | ред. код]

Обкладинка видання 1594 р.

Найголовніша праця Діогена Лаертського — єдина з античних історій філософії, що збереглася до наших днів. На жаль, первинна назва праці нам зовсім невідома. Так, у паризькому рукописі 1759 вона значиться як: «Діоген Лаертський: життєпис і думки тих, хто прославився у філософії, і у стислому вигляді зведення поглядів кожного вчення». У Стефана Візантійського — «Історія філософа», у Євстафія — «Життєпис софістів». Нині ж її прийнято називати «Про життя, вчення та висловлювання славетних філософів». Вона обіймає майже весь період розвитку античної думки та складається з 10 біографічних книг, що мають таку тематику:

  1.  — еллінські мудреці, що оповідає про, так званих, «Сім мудреців»;
  2.  — іонійські космологи, Анаксагор, Сократ та сократики;
  3.  — Платон;
  4.  — послідовники Платона по Академії (до Клітомаха);
  5.  — Арістотель і перипатетики;
  6.  — кініки;
  7.  — Зенон і стоїки;
  8.  — Піфагор, Емпедокл, Епіхарм і піфагорійці;
  9.  — Геракліт, елеати, Демокріт, Протагор, скептики;
  10.  — Епікур.

В усіх книгах історія античної філософії подана з точки зоку виокремлення двох ліній спадкоємності: іонійської та італійської. Охоплює період від напівлегендарних мудреців до Нової Академії, Хрісіппа й Епікура. За викладом є компіляцією, в якій, здебільшого некритично, використано близько 200 джерел і описано вчення понад 80 мислителів.

Незважаючи на загальне прагнення до ученості, демонстроване постійними посиланнями на авторитетні джерела та думки, автор виявився не в силах привести різноманітний матеріал в струнку систему. В результаті сам текст часто перевантажений цитатами різних авторів, які він приписує комусь одному, а філософські теорії дуже різних, часто антагоністичних шкіл, складаються в одну філософську течію.

Велику трансформуючу роль мала наступна культурно-історична трансляція даного тексту. Наприклад, епіграми, які передували викладу долі і поглядів кожного філософа в цій книзі, первинно складали окремий збірник. І хоча ці моменти роблять істинність відомостей в цілому дещо відносними, текст містить якісний матеріал про Емпедокла, Піфагора та стоїків, автентичні листи Епікура тощо.[1]

Далекий від систематизованості й вельми хаотичний за змістом, твір Діогена Лаертського залишається вагомим і найповнішим першоджерелом з філософії античності. Цінний він ще й тим, що в ньому автор посилається на тих філософів і письменників Давньої Греції, твори яких не збереглися, зокрема, про Діокла з Магнезії.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

(рос.)

  • Лосев А. Ф. Диоген Лаэрций — историк античной философии. (Серия «Из истории мировой культуры»). М.: Наука, 1981. — 192 стр.
  • Солопова Марина. Диоген Лаэртский // Энциклопедия «Кругосвет». 2001—2009

Посилання[ред. | ред. код]