Діоген Лаертський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Діоген Лаертський
дав.-гр. Διογένης ὁ Λαέρτιος
Diogenes Laertius.jpg
Народився 180
Помер 240
Громадянство
(підданство)
Стародавній Рим
Діяльність історик, письменник, біограф, поет, філософ, історик філософії
Відомий завдяки давньогрецька філософія
Володіє мовами давньогрецька

Діоген Лаертський (грец. Διογένης Λαέρτιος, перша половина ІІІ століття) — давньогрецький історик філософії, автор найбільшого історико-філософського дослідження, що містить біографічні і доксографічні відомості про античні філософські школи та їхніх представників.

«Про життя, вчення та висловлювання славетних філософів»[ред. | ред. код]

Обкладинка видання 1594 р.

Найголовніша праця Діогена Лаертського — єдина з античних історій філософії, що збереглася до наших днів. На жаль, первинна назва праці нам зовсім невідома. Так, у паризькому рукописі 1759 вона значиться як: «Діоген Лаертський: життєпис і думки тих, хто прославився у філософії, і у стислому вигляді зведення поглядів кожного вчення». У Стефана Візантійського — «Історія філософа», у Євстафія — «Життєпис софістів». Нині ж її прийнято називати «Про життя, вчення та висловлювання славетних філософів». Вона обіймає майже весь період розвитку античної думки та складається з 10 біографічних книг, що мають таку тематику:

  1.  — еллінські мудреці, що оповідає про, так званих, «Сім мудреців»;
  2.  — іонійські космологи, Анаксагор, Сократ та сократики;
  3.  — Платон;
  4.  — послідовники Платона по Академії (до Клітомаха);
  5.  — Арістотель і перипатетики;
  6.  — кініки;
  7.  — Зенон і стоїки;
  8.  — Піфагор, Емпедокл, Епіхарм і піфагорійці;
  9.  — Геракліт, елеати, Демокріт, Протагор, скептики;
  10.  — Епікур.

В усіх книгах історія античної філософії подана з точки зоку виокремлення двох ліній спадкоємності: іонійської та італійської. Охоплює період від напівлегендарних мудреців до Нової Академії, Хрісіппа й Епікура. За викладом є компіляцією, в якій, здебільшого некритично, використано близько 200 джерел і описано вчення понад 80 мислителів.

Незважаючи на загальне прагнення до ученості, демонстроване постійними посиланнями на авторитетні джерела та думки, автор виявився не в силах привести різноманітний матеріал в струнку систему. В результаті сам текст часто перевантажений цитатами різних авторів, які він приписує комусь одному, а філософські теорії дуже різних, часто антагоністичних шкіл, складаються в одну філософську течію.

Велику трансформуючу роль мала наступна культурно-історична трансляція даного тексту. Наприклад, епіграми, які передували викладу долі і поглядів кожного філософа в цій книзі, первинно складали окремий збірник. І хоча ці моменти роблять істинність відомостей в цілому дещо відносними, текст містить якісний матеріал про Емпедокла, Піфагора та стоїків, автентичні листи Епікура тощо.[1]

Далекий від систематизованості й вельми хаотичний за змістом, твір Діогена Лаертського залишається вагомим і найповнішим першоджерелом з філософії античності. Цінний він ще й тим, що в ньому автор посилається на тих філософів і письменників Давньої Греції, твори яких не збереглися, зокрема, про Діокла з Магнезії.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

(рос.)

  • Лосев А. Ф. Диоген Лаэрций — историк античной философии. (Серия «Из истории мировой культуры»). М.: Наука, 1981. — 192 стр.
  • Солопова Марина. Диоген Лаэртский // Энциклопедия «Кругосвет». 2001—2009

Посилання[ред. | ред. код]