Миколаївська церква (Микільська слобідка)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Миколаївська церква
Mukilska cerkva na Muk.slobidci.jpg
Церква святого Миколая
50°26′58″ пн. ш. 30°35′23″ сх. д. / 50.44945114048299928° пн. ш. 30.58998422301058540° сх. д. / 50.44945114048299928; 30.58998422301058540Координати: 50°26′58″ пн. ш. 30°35′23″ сх. д. / 50.44945114048299928° пн. ш. 30.58998422301058540° сх. д. / 50.44945114048299928; 30.58998422301058540
Тип споруди церква
Розташування Україна УкраїнаКиїв
Початок будівництва 1880
Кінець будівництва 1880
Зруйновано 1935
Відбудовано не відбудовувалась
Епонім Миколай Чудотворець
Миколаївська церква (Микільська слобідка). Карта розташування: Київ
Миколаївська церква (Микільська слобідка)
Миколаївська церква (Микільська слобідка) (Київ)

Церква святого Миколая — православний храм у Києві, в місцевості Микільська Слобідка на лівому березі Дніпра, збудований 1880 року та закритий 1935 року[К 1]. Розташовувався біля Броварського проспекту, трохи західніше станції метро «Лівобережна»[2][1], між будинком № 8-Б по вулиці Раїси Окіпної та трасою метрополітену[3][4].

Історія[ред. | ред. код]

Як окреме поселення Микільська слобідка виникла ще в XV столітті[5], а її назва вперше зафіксована в історичних джерелах 1506[6] (або 1508[7][5]) року, коли ці землі стали власністю київського Микільського Пустинного монастиря[2]. Перша документальна згадка про церкву у слобідці датована 1685 роком[5], хоча, найімовірніше, що поселення мало свій власний храм і раніше.

У червні 1752 року мешканці Микільської Слобідки вирішили збудувати нову дерев'яну церкву і звернулися до архімандрита Микільського монастиря за дозволом, який, втім, отримали лише через два роки[6][5]. Церкву мав збудувати майстер Іван Циганок, але він несподівано помер і будівництво завершив наприкінці 1755 року його син Стефан[8][9]. Стояла церква в районі перехрестя сучасних вулиць Митрополита Андрея Шептицького, Всеволода Нестайка та Микільсько-Слобідської[9]. Станом на 1876 рік церква на Микільській Слобідці входила складу Вигурівщино-Слобідської парафії[9].

У другій половині XIX століття дерев'яний храм занепав[10] і став затісним, адже населення слобідки значно виросло після спорудження у 1853 році Ланцюгового мосту, що з'єднав слобідку з Києвом[2], а пізніше — також і за рахунок робітників київського заводу «Арсенал», які тут оселялися[7].

Орієнтовно у 1880 році[2][10] (або не пізніше 1890 року) у південній частині слобідки спорудили нову церкву святого Миколая. Це була дерев'яна на мурованому фундаменті споруда, у плані хрестоподібна, одноапсидна, декорована у спрощених формах типового для культових споруд тих часів псевдоросійського стилю[7][10]. Основний об'єм завершувався гранчастим широким наметом із маківкою на восьмигранному барабані, притвор увінчувала струнка шатрова дзвіниця[7]. Церква була архітектурною домінантою серед малоповерхової забудови Микільської Слобідки[2].

25 квітня 1910 року в Миколаївській церкві вінчалися 24-річний студент Санкт-Петербурзького університету Микола Гумільов і 20-річна Анна Горенко[К 2] (майбутня поетеса Анна Ахматова)[2][7][11]. Імовірно, молодята обрали для вінчання цю невелику сільську церкву щоб уникнути розголосу[12][13]. Трохи раніше, у 1907 році в Миколаївській церкві вінчалися 22-річний Давид Єзерський і 35-річна Віра Ніколаєва, донька київського архітектора Володимира Ніколаєва[12].

Після встановлення в Києві радянської влади Миколаївська церква продовжувала перебувати у користування старослов'янської общини[13]. У 1927 році зробили першу спробу її закрити під приводом того, що церковні будівлі потрібні для розміщення в них сільської ветеринарної служби, проте громаді вдалося відстояти церкву[14][13]. У грудні 1935 року київська міська рада все ж таки ухвалила рішення про закриття церкви у Микільській Слобідці для будівництва на її місці школи[2][14][13]. Скоріш за все, у наступні роки церкву знесли[4], хоча школу зрештою збудували в іншому місці (зруйнована у 1943 році разом із Микільською Слобідкою)[15]. У 1941 році, після захоплення Києва нацистами, у дерев'яному пристосованому приміщенні колишні парафіяни Миколаївської церкви відкрили молитовний будинок, але 4 липня 1961 року виконком Київської міськради прийняв рішення № 1255 про закриття і знесення цього будинку у зв'язку із будівництвом метрополітену[2][15][4]. Тим же рішенням ліквідували і церковну громаду[15].

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. В деяких краєзнавчих працях іноді помилково вказують роком знесення церкви 1961 рік[1], але в цей рік знесли пристосований молитовний будинок, який замінив парафіянам зруйновану у другій половині 1930-х років церкву
  2. її прізвище у метричній книзі помилково записано як Поренко[11]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Третяк К. О. Втрачені споруди та пам'ятники Києва: довідник. — К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. — 248 с. — 500 прим. — ISBN 966-594-548-3.
  • Кальницький М. Б. Зруйновані святині Києва: втрати та відродження. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. — 224 с. — 600 прим. — ISBN 978-966-489-183-4.
  • Ковалинський В. В. Київські мініатюри. — К. : Купола, 2008. — Т. 7. — 596 с. — (Київські мініатюри) — 1000 прим. — ISBN 978-966-8679-10-0.
  • Невідоме Лівобережжя з кінця XIX до середини XX ст. / Кирило Степанець, Олександр Михайлик, Семен Широчин.К. : [б. в.], 2017. — 232 с.