Монсеф Марзукі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Монсеф Марзукі
араб. المنصف المرزوقي
Монсеф Марзукі
3-й Президент Тунісу
13 грудня 2011 — 31 грудня 2014
Попередник Фуад Мубазаа (в.о)
Наступник Беджі Каїд Ес-Себсі
Народився 7 липня 1945(1945-07-07) (77 років)
Кромбалья, Набуль, Туніс
Відомий як політик, лікар, правозахисник, письменник, науково-педагогічний працівник
Країна Французький протекторат у Тунісі і Туніс
Національність Араб
Alma mater Страсбурзький університет
Політична партія Congress for the Republicd і Hizb Al-Harakd
У шлюбі з Beatrix Marzoukid
Релігія Іслам сунітської течії
Нагороди
moncefmarzouki.com

Монсеф Марзукі (араб. المنصف المرزوقي, повне ім'я Монсеф Бен Мохаммед Ель-біду Марзукі; 7 липня 1945(19450707)) — туніський політик, правозахисник, письменник і лікар. 12 грудня 2011 року обраний першим президентом Тунісу[1] після революції в 2011 році.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в місті Громбалія 7 липня 1945 року. Вивчав медицину в університеті Страсбурга. Повернувшись на батьківщину у 1979, заснував Центр суспільної медицини у Сусі та Африканську мережу запобігання наруги над дітьми. Приєднався до Ліги прав людини[2]. У юності він здійснив поїздку до Індії, де познайомився з методами ненасильницького спротиву Махатми Ґанді. Також відвідав ПАР, де вивчав досвід переходу від апартеїду.[3]

Коли уряд силою розігнав ісламістський рух Ен-Нагда, Марзукі засудив дії президента Бен-Алі і закликав його дотримуватися закону.[3] У 1993 він став співзасновником Національного комітету захисту в'язнів сумління, але згодом вийшов з нього, коли контроль над комітетом перебрали прихильники влади. Марзукі кілька разів був арештований за звинуваченнями у поширенні неправдивих чуток і співпрацю із забороненими ісламістськими групами. Марзукі заснував Національний комітет свободи і був обраний головою Арабського комітету з прав людини (де 17 січня 2011 продовжив членство у виконавчому комітеті[4]).

Монсеф Марзукі був одним з найвидатніших діячів опозиційного руху під час правління Зіна ель-Абедіна Бен Алі, який перебував при владі в Тунісі понад 20 років. 25 липня 2001 він очолив туніську політичну партію «Республіканський Конгрес»[5][6], але вже 2002 року «Республіканський Конгрес» був заборонений, Монсеф Марзукі був змушений переїхати у Францію, але продовжив роботу у партії.

В кінці 2010 року в Тунісі почалися масові акції протесту, учасники яких вимагали відставки президента. 14 січня 2011 Зін ель-Абедін Бен Алі втік з країни.

У жовтні 2011 року в Тунісі пройшли вибори депутатів Національних установчих зборів (НУС) — тимчасового органу, у завдання якого входить робота над новою конституцією, обрання президента і уряду. В результаті голосування перемогла ісламістська партія «Ан-Нагда» («Відродження»), що отримала 89 з 217 місць. Друге місце зайняла лівоцентристська партія «Республіканський Конгрес» — її представники отримали 29 депутатських мандатів. Третє місце з 26 депутатськими кріслами отримала «Народна петиція», партія «Ат-Такаттуль» провела в НУС 20 своїх прибічників.[7] НУС почав свою роботу через місяць після виборів, які завершилися 23 жовтня.

12 грудня 2011 на виборах президента кандидатуру Монсефа Марзукі підтримали 153 з 217 депутатів Національних установчих зборів Тунісу. Вибори були безальтернативними — найбільші фракції заздалегідь погодили кандидатуру Марзукі. Посада президента у Тунісі має більше представницький характер.

У листопаді 2021 року на Монсефа Марзукі виданий міжнародний ордер на арешт за загрозу державній безпеці.

Виноски[ред. | ред. код]

  1. Парламент Тунісу затвердив Монсефа Марзукі на посаду президента перехідного уряду. Архів оригіналу за 31 жовтня 2012. Процитовано 13 грудня 2011. 
  2. Moncef Marzouki declares presidential candidacy. Al Arabiya. 16 січня 2011. Архів оригіналу за 17 січня 2011. Процитовано 16 січня 2011. 
  3. а б Steve Coll, The New Yorker: The Casbah Coalition. Tunisia's second revolution [Архівовано 2012-10-22 у Wayback Machine.], April 4, 2011, retrieved on April 30, 2011
  4. What is the Arab Commission for Human Rights. 2011. Архів оригіналу за 17 січня 2011. Процитовано 17 січня 2011. 
  5. Déclaration constitutive. Congress for the Republic. 24 липня 2001. Архів оригіналу за 17 січня 2011. Процитовано 17 січня 2011. 
  6. Première liste des membres fondateurs du CPR. Congress for the Republic. Архів оригіналу за 17 січня 2011. Процитовано 17 січня 2011. 
  7. Учредительный совет Туниса избрал президентом Мансыфа аль-Марзуки [Архівовано 2011-12-25 у Wayback Machine.] (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]