Монігетті Іполит Антонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Монігетті Іполит Антонович
Монігетті Іполит Антонович
рос. Ипполит Антонович Монигетти
Народження 5 (17) січня 1819
Смерть 10 (22) травня 1878 (59 років)
Поховання Шуваловський цвинтарd
Країна
(підданство)
 Російська імперія
Навчання Строгановське училище технічного малювання, Імператорська Академія мистецтв
Вчителі Брюллов Олександр Павлович
Діяльність архітектор
Праця в містах Санкт-Петербург, Москва, Лівадія, Швейцарія, Польща
Архітектурний стиль еклектика, бароко
Нагороди
Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава III ступеня
CMNS: Монігетті Іполит Антонович у Вікісховищі

Іполит Антонович Монігетті (італ. Ippolito Martin Florian Monighetti; 2 травня 1819, Москва — 10 травня 1878, Санкт-Петербург) — російський архітектор і аквареліст, представник архітектурної еклектики, який багато працював по замовленнях царської родини і вищої аристократії в Російській імперії і за її межами.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в родині маляра Антоніо Монігетті, родом з Б'яски (Швейцарія)[1], який жив і працював у столиці Росії — Москві. Пройшовши блискучим чином курс московського Строгановського училища технічного малювання, в 1834 році вступив у вихованці Імператорської академії мистецтв[2], в якій головним його наставником і порадником по архітектурі був проф. Олександр Павлович Брюллов[3].

1839 рік — за складений проект театрального училища Іполит Монігетті нагороджений малою золотою медаллю другого ступеня, але у зв'язку з хворобою, був вимушений не брати участь в конкурсі на отримання наступної великої золотої медалі[4] і, вийшовши з академії зі званням художника XIV класу, для поправлення і відновлення здоров'я відправився в Італію. Пробувши досить довго в Італії і відвідавши після того Грецію[5], Туреччину і Єгипет, досить ретельно вивчав у цих країнах пам'ятники архітектури, креслив і малював їх деталі, й таким чином склав велике зібрання цікавих малюнків і креслень, які після повернення його до Санкт-Петербургу, в 1847 році, дуже допомогли йому, і незабаром він отримав звання академіка[6]. Частина цих малюнків надійшла потім в архітектурний клас академії, як дорогоцінний і дуже важливий матеріал для вивчення художніх стилів, переважно — орнаменталістики.

Будівельна діяльність Іполита Монігетті по його прибутті на батьківщину почалася з того, що його установили на посаду головного архітектора Імператорських царськосільських палаців — спорудою граціозної купальні у вигляді турецької мечеті на великому ставку, обробкою палацових квіткових оранжерей, влаштуванням двох містків в парку Царського Села і будівництвом кількох панських дач і маєтків в цьому місті. Потім були збудовані в Петербурзі будинки для графа Новосильцева, графині Апраксіної, князя Воронцова (на річці Мойці), графа Павла Сергійовича Строганова (на вулиці Чайковського), пані Ніротморцевої та для інших впливових російських багатіїв.

1858 рік — отримав професорський титул як художник, і тому, вже заслужив почесну повагу і популярність у колег. Цього ж року Монігетті зайнявся зведенням і будівництвом за своїми проектами різних будівель на імператорській дачі в ЛівадіїКриму), у тому числі й надзвичайно витонченої церкви візантійського стилю.

1864 рік — він склав проект православної церкви у Веві, що в Швейцарії. Після виконаного будівництва церкви, почав обробляти декілька парадних кімнат в Анічковському палаці, у Петербурзі. З нагоди його пристосування до резиденції спадкоємця цесаревича, а згодом імператора Олександра Олександровича III (тут особливо вдало декоровані сходи, як любив Людовик XVI, вітальня, яка теж була в смаку імператора Людовика XIV і велика бібліотека в пізньороманському стилі).

1869 — 1873 роки — Морське міністерство доручило Іполиту Монігетті зайнятись внутрішнім оздобленням і обробкою імператорських яхт «Держава» і «Лівадія», що представляли чудеса комфорту і розкоші.

Подальші його роботи полягали в спорудженні панського будинку в курському маєтку князя В. І. Борятинського, поновленні імператорського палацу в Скерневицях поблизу Варшави і складанні проєкту будівлі для Політехнічного музею в Москві. Закінчити останній з яких, художнику не дозволила тяжка хвороба, яка шкидко звела його в могилу.

Помер 10 травня 1878 року в Сант-Петербурзі.

Забудови[ред. | ред. код]

Санкт-Петербург[ред. | ред. код]

  • 1 — Набережна Обвідного каналу, буд. № 155 — особняк Т. Ділева. 1849 р.
  • 2 — Вулиця Некрасова, буд. № 28 — особняк С. О. Трубецького. Розширення. 1851 р. (Перебудований).
  • 3 — Горохова вулиця, буд. № 9 — Мала Морська вулиця, буд. № 12 — прибутковий будинок Жеребцова. 1852 — 1854 р. (Надбудований).
  • 4 — Набережна річки Мийки, буд. № 106 — особняк М. В. Воронцової. Перебудова. 1856 — 1857 р. (Частково перебудований).
  • 5 — Вулиця Чайковського, буд. № 11, Мохова вулиця, буд. № 2 — особняк П. С. Строганова. 1857 — 1859 рр. (Розширено та надбудовано).
  • 6 — Набережна річки Мойки, буд. № 94 — оздоблення інтер'єрів Юсуповського палацу. 1858 р. — 1860. (Частково перероблені).
  • 7 — 1860 р. — надгробний пам'ятник Н. Ф. Щербини. Некрополь майстрів мистецтва, Олександро-Невська лавра.
  • 8 — Набережна Лейтенанта Шмідта — пам'ятник І. Ф. Крузенштерну і пристань, 1870 — 1873, скульптор Іван Миколайович Шредер.
  • 9 — Невський проспект, буд. № 39 — оздоблення інтер'єрів і влаштування зимового саду в Анничковому палаці. 1874 — 1875. (Перебудовані).

Царське село[ред. | ред. код]

  • 1 — 1848 — 1850. Швейцарський будиночок для сторожів парку біля Великого Капризу(втрачений);
  • 2 — 1848 — 1850. Стайні власного царського виїзду (втрачені)[7];
  • 3 — 1848 — Садиба П. Р. Багратіона (Н. С. Чавчавадзе). Це була одна з перших побудов архітектора в Царському Селі;
  • 4 — 1849 — Будинок Теплова. Оранжерейна 37 / Магазійна 50;
  • 5 — 1850 — Кавові павільйони на вулицях Церковній і Колпінський (втрачені);
  • 6 — 1850 — 1852. Павільйон «Турецька лазня» в Катерининському парку;
  • 7 — 1850 (1858 рік перебудова) — Новосільська. Будинок Стамерова (втрачений);
  • 8 — 1852 — Будинок надвірного радника Дмитрієва на Середній вулиці (втрачений);
  • 9 — 1854 — Будинок Бакіновського на Пушкінській, буд. 31 (втрачений);
  • 10 — 1854 — Будинок генерала Паткуля на Середній вулиці;
  • 11 — 1856 — Будинок метрдотеля Імперта на Бульварній вулиці (втрачений);
  • 12 — 1858 — Будинок Новосильцева на розі вулиць Бульварної та Широкої (втрачений);
  • 13 — 1858 — Будинок В. І. Монігетті на Новосільській вулиці (втрачений);
  • 14 — 1859 — Будинок графині Стенбок (1859 р.) на Бульварній вулиці (втрачений);
  • 15 — 1859 — Два будинки Симборського (1859 р.) на Павлівському шосе (втрачено);
  • 16 — 1850 — в процесі реставраційних робіт у Великому залі палацу, за пропозицією архітектора був встановлений новий плафон, виконаний e 1857 р/ Ф. Вундерліхом і Е. Франчуолі;
  • 16 — 1860 — Будинок князя Лобанова-Ростовського на Пушкінській вулиці (втрачений);
  • 17 — У 1862 — 1863 рр.  — парадні сходи Єкатерининського палацу знову перебудували. І. А. Монігетті виконав їх в мармурі, в стилістиці рококо і прикрасив наскрізними різьбленими балюстрадами і фігурними вазами;
  • 18 — У 1856 — 1863 рр.  — під керівництвом архітектора відбувається перебудова в Ліонському залі палацу.

Іполиту Монігетті належали три будинки й на Жовтневому бульварі, Бульварній вулиці. Всі три відзначені на Атласі Цилова:

  • 1-й бульварний провулок — Монігетті Іполит Антонович — 1858 — архітектор, Ц. С., дмв., 1-й Бульварний провулок буд. 3;
  • 2-й Бульварний провулок — Монігетті Іполит Антонович — 1858 — архітектор, Ц. С., дмв., 2-й Бульварний провулок, буд. 3;
  • Бульварна вулиця — будинок В. І. Монігетті (ур. Горностаєвої).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Його батько - Антоніо Монігетті був родом зі швейцарського містечка Б'яска. tsarselo.ru. Архів оригіналу за 20 листопада 2015. Процитовано 22. 08. 2015.(рос.)
  2. Навчався в московському Строгановському училищі і в Академії Мистецтв. www.rulex.ru. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 21. 08. 2015.(рос.)
  3. в 1835 - 1839 роках Монігетті вивчав архітектуру в Імператорської Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі в класі профессора А. П. Брюллова. tsarselo.ru. Архів оригіналу за 20 листопада 2015. Процитовано 22. 08. 2015.(рос.)
  4. У 1839 р. за дипломний проект театрального училища майбутній зодчий отримав Малу золоту медаль другого ступеня. За хвороби Монігетті не зміг брати участь у конкурсі на отримання Великої золотої медалі, тим не менш, він закінчив Академію в числі найкращих випускників і отримав звання художника XIV класу. www.rulex.ru. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 22. 08. 2015.(рос.)
  5. У 1840 р. новоспечений архітектор для поправки здоров'я відправився в Італію, де він пробув досить довго, після чого відвідав Грецію і країни Близького Сходу, Туреччини та Єгипту. www.rulex.ru. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 22. 08. 2015.(рос.)
  6. В Італії, Греції та на Сході вивчав пам'ятки архітектури і склав багате зібрання малюнків, за які отримав звання академіка. www.rulex.ru. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 22. 08. 2015.(рос.)
  7. Першими будівлями, які в 1848 - 1850-х роках здійснив Монігетті за своїми проектами в Царському Селі, були Швейцарський будиночок для сторожів парку біля Великого Капризу і стайні власного царського виїзду. tsarselo.ru. Архів оригіналу за 20 листопада 2015. Процитовано 22. 08. 2015.(рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Листов В. Н. Ипполит Монигетти. — Л.: Стройиздат, 1976. — 142 с. (рос.)
  • Зодчие Санкт-Петербурга. XIX — начало XX века / сост. В. Г. Исаченко; ред. Ю. Артемьева, С. Прохватилова. — СПб.: Лениздат, 1998. — 1070 с. — 15 000 экз. — ISBN 5-289-01586-8. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]