Музичний націоналізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Музичний націоналізм (англ. Nationalism in Music) — в західному музикознавстві термін, що асоціюється з прагненням композиторів — представників народів, що боролися за державність — активно використовувати національний стиль у традиційних європейських жанрах[1]. При цьому «націоналістичний» композитор — той, який сповна відданий ідеям націоналізму, натомість до категорії «національних» відносяться більшість композиторів тієї чи іншої країни, незалежно від їхнього етнічного походження[2].

В українському музикознавстві термін «націоналізм» вжив Станіслав Людкевич у статті «Націоналізм у музиці» (1905)[2], однак пізніше, як за радянських часів, так і на рубежі століть, термін вже не використовувався.[3] На думку Володимира Грабовського уникнення терміну «націоналізм» в радянському музикознавстві було пов'язано з його невідповідністю офіційній ідеології пролетарського інтернаціоналізму та з тим фактом, що у радянській науці національне могло існувати лише в парі з соціалістичним, на зразок «національне за формою, соціалістичне за змістом», де національному відводилася роль декору соціалістичного[2]. Сама стаття Людкевича в оригінальному вигляді була перевидана лише в 1999 році[4].

Західне музикознавство[ред. | ред. код]

В Західному мистецтвознавстві «націоналізм» згадується у зв'язку зі становленням у Східній Європі національних музичних шкіл, представники яких намагались дистанціюватися від стандартів класичної доби, насамперед французьких, італійських і, особливо, німецьких[5]. В контексті «музичного націоналізму» розглядаються[6]:

Інтерес композиторів до національного проявляється у використанні музичних ідей і мотивів, які ідентифікуються з конкретною країною, регіоном або етнічною приналежністю, такою як народні мелодії, ритми й гармонії, які надихають їх.[7][8] Ключовим стає інтерес митців до народної творчості. Під «народною» розумілася радше творчість нижчих верств населення, зокрема селянський фольклор. Західні дослідники відмічають, що сам націоналізм є явищем властивим радше буржуазії, відтак звернення представників вищих верств до культури нижчих є з одного боку, спробою їх переконання у щирості власного патріотизму, а з іншого — спробою подолання класових бар'єрів[5].

Відмічається, що композитори були «повільними» у відкритті й використанні народних пісень. Використання селянських танців, таких як мазурка, в камерній музиці було продовжено їх введенням у масштабні симфонічні твори, де завдяки рясній оркестровці їх первинний невигадливий характер дедалі більше маскувався. Монодичність народних пісень спричиняла певні трудності їх асиміляції в традиційній мажоро-мінорній системі, що спонукало композиторів до експериментів у гармонізації і, відтак, ускладнення гармонічної системи.

Пізніше композитори почали захоплюватись як фольклором власного, так і інших, маловідомих і «менш зіпсованих цивілізацією» на той момент народів, що розглядалося як екзотичність англ. Exoticism. В цьому контексті відзначається музична творчість «російських націоналістів, які проголосили музичні незалежність від західноєвропейських моделей, і досягали її шляхом експлуатації екзотичного фольклору центральної Азії, народи якого щойно були підкорені царською імперією»[5].

Українське музикознавство[ред. | ред. код]

С. Людкевич[ред. | ред. код]

Станіслав Людкевич, автор праці «Музичний націоналізм», 1905

Станіслав Людкевич у статті «Музичний націоналізм» піднімає питання становлення національного напрямку в українській музиці, порівнюючи з аналогічними явищами інших музичних культур, що відбувалися на тлі розквіту романтизму, роль якого дослідник відзначає так:

Романтизм пробудив до нового буйнішого життя та національної свідомості трохи не всі слабші та молодші нації Європи, у яких культурно-національний побут не дійшов був ще до свого виразу або занапастився в загальнім поході культури, та що між головними девізами літератури, культури і штуки помістив ідею національности

Порівнюючи творчість М.Лисенка, як основоположника української музики і М. Глінки, як основоположника російської, Людкевич відзначає з одного боку, його залежність від «російських націоналістів»[9] та «спізненість» модерного націоналізму, причиною якого є нерозуміння «наших національних подвижників» того, що, — «всі справді оригінальні класичні майстри всіх часів були наскрізь національні»[10] На думку В. Грабовського сам Людкевич «прихильно ставився до проблем музичного націоналізму», що відобразилось як у назвах його програмних музичних творів, так і великій кількості статей, присвячених проблемам ролі української пісні і літературі в творчості українських композиторів[2].

І. Ляшенко[ред. | ред. код]

Іван Ляшенко у монографії «національне та інтернаціональне в музиці» (1991) розглядає національний фактор крізь призму діалектик національного та інтернаціонального, а також традиційного і новаторського підходів. Посилаючись на В. І. Леніна, дослідник розглядає дві тенденції у національному питанні — «пробудження національного життя і національних рухів, боротьба проти всякого національного гніту, створення національних держав», властиву початковому етапу розвитку капіталізму, та «розвиток і частішання всіляких зносин між націями, ломка міжнаціональних перегородок, створення інтернаціональної єдності капіталу, економічного життя взагалі, політики, науки і т. д.»[11], властивій пізнішому етапу. На думку дослідника, ці тенденції існують у постійній взаємодії, «національне завжди несе в собі заряд переростання своїх локально-етнічних думок», а «інтернаціональне в свою чергу знаходиться не „біля“, „над“ чи „під“, а всередині національного».[12]

Оцінюючи розвиток української музики радянської доби І.Ляшенко відзначає такі негативні тенденції як:

  1. невиконання всіх своїх суспільних і культурних функцій українською мовою, зникнення її інтелектуального і духовного потенціалу в побуті, науковій та художній творчості, у мистецькому житті тощо;
  2. протиставлення інтеграційних та диференційних процесів у стилеутворенні української національної художньої культури, що призводить з одного боку, до розчинення української національної культури, а з іншого — до її герметезації[12]
  3. послаблення національно-культурної пам'яті в середовищі української інтелігенції, в усіх сферах її діяльності, включаючи політику, культуру, науку, мистецтво, що неминуче веде до втрати українською національною культурою перспектив свого розвитку, а отже можливостей впливати своєю самобутністю й оригінальністю на світову культуру[12].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Nationalism in Music, Europe and the United States. Архів оригіналу за 17 липня 2015. Процитовано 10 березня 2012.
  2. ↑ а б в г Володимир Грабовський Станіслав Людкевич і націоналізм у музиці[недоступне посилання]
  3. ↑ див. напр. зміст [Архівовано 22 березня 2010 у Wayback Machine.] Музичної енциклопедії зміст [Архівовано 16 червня 2013 у Wayback Machine.] музичного словника (1990), або пізнішій довідник Юцевича [Архівовано 6 березня 2012 у Wayback Machine.] (2003) — жодне з наведених енциклопедичних джерел не містить статті «націоналізм» або «музичний націоналізм». Не використовується цей термін і у фундаментальній праці І. Ляшенка «національне та інтернаціональне в музиці» (1991)
  4. ↑ Людкевич С. Націоналізм у музиці // С. Людкевич. Дослідження, статті, рецензії, виступи: у 2 т. Т. 1 / С. Людкевич / [Упоряд., ред., вступ. ст., пер. і прим. З. Шту-ндер]. — Л. : Дивосвіт, 1999. — C. 35-52.
  5. ↑ а б в Nationalism and its Effect on Music in the Romantic Era (1985). Архів оригіналу за 5 серпня 2011. Процитовано 20 серпня 2011.
  6. ↑ Nationalism in Music. Архів оригіналу за 23 травня 2013. Процитовано 14 червня 2012.
  7. ↑ Світ Миколи Лисенка. Національна ідентичність, музика і політика України ХІХ — початку ХХ століття. Тамара Булат, Тарас Філенко
  8. ↑ Modern History Sourcebook: Music and Nationalism. Архів оригіналу за 31 грудня 2011. Процитовано 10 березня 2012.
  9. ↑ [Людкевич, с.42].
  10. ↑ [Людкевич, с.43].
  11. ↑ Цитата за виданням: Ленін В. І. Критичні замітки з національного питання // Повне зібр. творів. — Т.24. — С.121
  12. ↑ а б в Ляшенко, c.15

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Apel, Willi. 1968. Harvard Dictionary of Music. Boston: Harvard UP.
  • Applegate, Celia. 'How German Is It? Nationalism and the Idea of Serious Music in the Early Nineteenth Century', 19th-Century Music, 21(3) (Spring, 1998), 274–296.
  • Grout, Donald J. 1960. A History of Western Music. New York: Norton.
  • Machlis, Joseph. 1963. The Enjoyment of Music. New York: W. W. Norton
  • Stolba, K. Marie. 1990. The Development of Western Music: A History. Dubuque, Iowa: Wm. C. Brown, Inc.
  • Taruskin, Richard. n.d. Nationalism. Grove Music Online ed. L. Macy (Accessed 8 December 2005). [<http://www.grovemusic.com [Архівовано 21 липня 2007 у WebCite]>].
  • Southern, Eileen. The Music of Black Americans. 3rd Edition. New York: Norton and Company 1997
  • Ляшенко І. Ф. Національне та інтернаціональне в музиці / І. Ф. Ляшенко. — К.: Наук. думка, 1991. — 267 c.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Музичний_націоналізм&oldid=38046528