Неофіційна шахова олімпіада 1924

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

I-а неофіційна шахова олімпіада 1924 року відбулася в Парижі і була частиною Літніх Олімпійських ігор 1924, але не входила до олімпійського заліку.

Було запрошено шахістів 18 країн. Кожна країна могла прислати не більше 4 гравців. Загалом прибуло 54 шахісти. Їх поділено на 9 підгруп, переможці яких змагалися за 1-е місце у фінальному турнірі, а решта грали у другому турнірі 8 партій за швейцарською системою. Переможцем ставала та країна, чиї майстри наберуть найбільшу сумарну кількість очок.

Головою оргкомітету турніру був П'єр Венсан, виконавчим директором — Александр Алехін.

Турнір стартував 12 липня і тривав до 20 липня 1924 року.

Дев'ятеро найкращих фінішували у такому порядку:

  1. Германіс Матісонс (Латвія Латвія )
  2. Фрікіс Апшенієкс (Латвія Латвія)
  3. Едґар Колле (Бельгія Бельгія)
  4. Макс Ейве (Нідерланди Нідерланди)
  5. Арпад Вайда (Flag of Hungary (1915-1918, 1919-1946).svg Угорщина)
  6. Анатоль Чепурнов (Фінляндія Фінляндія)
  7. Луїс Аргентіно Палау (Аргентина Аргентина)
  8. Мануель Ґольмайо (Іспанія Іспанія)
  9. Корнел Гаваші (Flag of Hungary (1915-1918, 1919-1946).svg Угорщина)

Першим у втішному турнірі став Карел Громадка (Чехія Чехословаччина)

За сумою очок перемогла команда Чехословаччини (31), другою була Угорщина (30), третьою — Швейцарія (29). Не всі команди прислали по 4 представники, наприклад, Аргентина мала тільки 3 шахістів, які за сумою набраних очок випередели 4-особові команди Латвії, Італії, Франції та Польщі. Тобто, система підрахунку була складною і недосконалою.

Крім того МОК (Міжнародний олімпійський комітет) поставив вимогу не допускати до змагань «професіоналів» — шахістів, для яких гра була джерелом прибутку. Турнір носив назву «Всевітня олімпіада любителів».

Серед позитивів була участь жінки у турнірі — одної з найсильніших шахісток того часу Едіт Голловей (Англія). Окремі жіночі шахові олімпіади почали проводити аж після Другої світової війни.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Святослав Ю. Р. З історії шахових олімпіад. — Київ: Здоров'я, 1983. — 240 с.