Нересниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Нересниця
Нересниця (на передньому плані річка Тересва і протипаводковий вал)
Нересниця (на передньому плані річка Тересва і протипаводковий вал)
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Тячівський район
Рада/громада Нересницька сільська рада
Код КОАТУУ 2124484801
Основні дані
Засноване 1451
Населення 3732
Площа 0,044 км²
Густота населення 84818,18 осіб/км²
Поштовий індекс 90540
Телефонний код +380 3134
Географічні дані
Географічні координати 48°07′02″ пн. ш. 23°46′09″ сх. д. / 48.11722° пн. ш. 23.76917° сх. д. / 48.11722; 23.76917Координати: 48°07′02″ пн. ш. 23°46′09″ сх. д. / 48.11722° пн. ш. 23.76917° сх. д. / 48.11722; 23.76917
Середня висота
над рівнем моря
360 м
Водойми р. Тересва, р. Лужанка
Відстань до
районного центру
22 км
Найближча залізнична станція Тересва
Відстань до
залізничної станції
15 км
Місцева влада
Адреса ради 90540, с. Нересниця, вул. Грушевського, 25, тел. 6-11-30
Карта
Нересниця is located in Україна
Нересниця
Нересниця
Нересниця is located in Закарпатська область
Нересниця
Нересниця

Нере́сниця — село в Україні, в Закарпатській області, Тячівському районі. Розташована поруч з дорогою Тячів — Усть-Чорна, за 15 км від траси Н-09 Львів — Мукачеве — Рахів, за 22 км від м. Тячів і за 35 км від смт Солотвино.

Село є центром Нересницької сільської ради, до якої належить також село Підплеша.

Населення[ред.ред. код]

За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року в селі мешкало 3732 осіб.[1]

Географія[ред.ред. код]

Нересниця лежить на північний схід від районного центру м. Тячева, між селами Новоселиця, Вільхівці та Підплеша. Більша частина села розкинулась у прирічковій долині річки Тересви, а також у вузькій долині вздовж нижньої течії річки Лужанки.

Урочища[ред.ред. код]

Неподалік від села знаходиться урочище Черлений камінь, відоме своїми чотирма великими кількаповерховими печерами загальною довжиною 200—700 м, глибиною 24-56 м. Породи печер Черленого Каменя мають характерний темно-червоний колір, що пояснюється наявністю заліза або його оксиду в цементуючій складовій породи; в печерах також багато глини.

У мальовничому урочищі Шовагуське знаходяться два солоні озера, кожне з яких глибиною 15 м, площею 1 га. Уже понад 200 років люди беруть із озер білосніжну ропу, яку добувають у так званих колодязях-кадовбах.

Легенда стверджує, що у XVIII ст. тут була невелика соляна шахта. Зверху над шахтою стояла дерев'яна церква. Коли шахту вже покинули, одного дня невеликий потічок після великої бурі розлився так, що затопив шахту, підмив опори і ґрунт разом з церквою осів на глибину, а зверху яму залило водою — так утворилося озеро Солоне. Як стверджують старожили, якщо ввечері уважно прислухатися, то можна почути мелодію церковних дзвонів, по яких б'ють підводні течії озера.

Топоніми[ред.ред. код]

На території села Нересниця зливаються дві річки: Тересва і Лужанка, де відбувається масовий нерест риби, тому за переказами село дістало назву від слова «нерест» — Нересниця[2].

Історія[ред.ред. код]

Перша згадка про Нересницю датується 1451 роком. Колись частину села займали королівські маєтки. Населення, переважно русини (українці), були православними і греко-католиками. У 1910 році в селі проживало 1586 осіб, з них 168 угорців, 356 німців, 1061 русин. 23 особи ходило до римо-католицької церкви, 1135 — до греко-католицької, а 426 осіб були євреями і сповідували юдаїзм. Перед тим, як набрав чинності Тріанонський договір, село належало до Марамороського комітату. Колись через село проходила вузькоколійна залізниця Тересва — Усть-Чорна. Залізницею курсували пасажирські й товарні потяги. Нині залізниця не діє, а колії та мости зруйновані.

23 червня 2014 року у селі горіла церква святого Пантелеймона.[3]

Історичні пам'ятки[ред.ред. код]

Сакральні споруди[ред.ред. код]

Дерев'яна Михайлівська церква і дзвіниця, збудована у XVIII ст. (за іншими даними 1813 року) та освячена на честь святого Архистратига Михаїла.

Церква мала видовжений неф, двосхилий дах, колонаду при вході. Різьблені дерев'яні колони і вхідні двері були прекрасними зразками русинської архітектури. Над входом височіла багато оздоблена башта з ґонтовим покриттям. Біля неї триярусна дзвіниця. До 1991 року в церкві діяв краєзнавчий музей. 25 березня 2003 року церква згоріла.[4] У 2011 році копію цієї церкви було вирішено звести в Ужгороді.[5]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.