Солотвино

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Солотвино
Solotvino gerb.png
Герб Солотвино
Солотвино
Розташування міста Солотвино
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Тячівський район
Рада Солотвинська селищна рада
Код КОАТУУ: 2124455900
Облікова картка Солотвино 
Основні дані
Засноване 1360
Площа 11.1 км²
Населення 8 791 (01.01.2016)[1]
Густота 792 осіб/км²
Поштовий індекс 90575—90578
Телефонний код +380 3134
Географічні координати 47°57′20″ пн. ш. 23°52′16″ сх. д. / 47.95556° пн. ш. 23.87111° сх. д. / 47.95556; 23.87111Координати: 47°57′20″ пн. ш. 23°52′16″ сх. д. / 47.95556° пн. ш. 23.87111° сх. д. / 47.95556; 23.87111
Висота над рівнем моря 281 м
Водойма р. Тиса
Відстань
Найближча залізнична станція: Солотвино І
До станції: 1 км
До райцентру:
 - автошляхами: 24,3 км
До обл. центру:
 - фізична: 155 км
 - автошляхами: 164 км
Селищна влада
Адреса 90575, смт Солотвино, вул. Харківська, 1, тел. 5-65-07
Голова селищної ради Ухаль Юрій Юрійович
Карта
Солотвино is located in Україна
Солотвино
Солотвино
Солотвино is located in Закарпатська область
Солотвино
Солотвино

Commons-logo.svg Солотвино у Вікісховищі

Соло́твино (Марамороське Солотвино, Солотвин; рум. Slatina, угор. Faluszlatina + Aknaszlatina, словац. Selo Slatina + Slatinské Doly, нім. Salzgruben) — селище міського типу Тячівського району Закарпатської області, розташоване в Мармароській котловині на правому березі Тиси.

Населення — 8,8 тис. меш. (2016) — українці, румуни й угорці.

Лежить між Раховом та райцентром Тячевом, відстань до якого становить близько 24 км і проходить автотрасою Н09.

Тиса відділяє Солотвино від міста Сигіт (Sighetu Marmaţiei, тепер Румунія). Поблизу селища діє пункт контролю Солотвино на кордоні з Румунією. З румунського боку знаходиться пункт пропуску «Сігету Мармацієй», жудець Марамуреш.

Солотвино є кінцевим пунктом української ділянки залізниці, яка веде із с. Батьово, і, відповідно, пасажирських потягів, які прямують зі Львова на Закарпаття.

У селищі є оригінальний музей солекопів.

Історія[ред.ред. код]

В околицях Солотвина є городище з 2-1 ст. до н. е.

З 13 століття і до 1945 року на місці сучасного Солотвина існували два села — Слатіна (Фалуслатіна) та Слатінські Доли (Акнаслатіна).

1360 — перша письмова згадка про Слатіну в грамоті угорського короля Владислава. Згідно з нею, волоський воєвода Драгош із Бедеу (Бедевля) після повернення з теренів сучасної Молдови, де він зазнав поразки від ворога угорського короля — іншого волоського воєводи Богдана (засновника Молдовського князівства), одержав у володіння деякі села Мараморощини, в тому числі й Солотвино (Слатіну).

Цінну інформацію про історію селища дають т. зв. «Марамороські дипломи», знайдені в архівах у XIX — на початку ХХ ст. Вони містять відомості про перших мешканців Солотвина.

Видобуток солі в цих місцях існував від часів завоювання Дакії римським імператором Траяном (ІІ ст. н. е.). В копальнях знаходили римські монети ІІ-IV століть н. е.

Соляні копальні того часу були найціннішим скарбом краю й давали найбільші прибутки угорському урядові. Для видобутку, зберігання й охорони солі були запрошені зі Саксонії німці («сакси», «саси»), які збудували в Мармороші численні міста й селища: Сигіт, Довге Поле (Кимпулунг ла Тиса, Румунія), Тячів, Хуст, а також Солотвино, яке по-німецьки називалося Зальцгрубен (salz — сіль).

У соляних копальнях, крім кріпаків, працювали також засуджені на каторгу селяни з навколишніх сіл. Життя солекопів значною мірою залежало від розвитку способів добування солі. Найдавнішим і найпримітивнішим було копання ступінчастих ям глибиною до 20 м. Пізніше копали конусоподібні або т. зв. «чортові» ями (глибиною до 140–150 м). Спускалися робітники в такі ями по зв'язаних драбинах, а сіль піднімали в сітках, сплетених із мотузок, або в буйволячих шкурах. Цей примітивний спосіб добування солі існував протягом усього середньовіччя. Добування солі у XVI — 1-й половині XVII століття здійснювалося теж примітивними засобами. Основними знаряддями праці солекопа були молот, чекан, клин, кайло, лопата, тачка, ноші і мішок.

1498 — у Марамороші стався страйк солекопів. Король Владислав ІІ Ягелон змушений був призначити солекопам тверду плату і пенсію вдовам загиблих. За кожні 5 добутих кусків камінної солі шахтарі отримували 5 динарів; для купівлі одежі вони отримували 100 кусків камінної солі на рік, а також звільнялись від цілого ряду королівських податей. Солекопи мали право вибирати свого старосту й радників, в чому вони прирівнювались до прав міщан. Крім того, їм були призначені додаткові надбавки на Різдво, Великдень та інші свята. Наприклад, марамороським солекопам королівські чиновники протягом одного року передали 4 діжки вина, 4 вола і 400 хлібин. Старости отримували кожний рік 500 кусків солі. Але жадібні чиновники нерідко привласнювали собі те, що належало солекопам. Коли зловживання чиновників доходило до краю, солекопи на знак протесту перестали працювати й покинули Солотвино. Копальні затихли, а це вело до великих збитків для казни.

Після тривалих переговорів у Тячеві уклали договір, згідно з яким бургграф (каштелян) Хустського замку разом з королівським ішаном (жупаном) Марамороша зобов'язувались не карати гірників за припинення роботи, а в майбутньому — суворо дотримуватись їхніх прав. Старости й радники всіх 5 коронних міст звернулись до гірників з проханням приступити до роботи. Так закінчилась перший страйк у Марамороських соляних копальнях, який, можливо, взагалі був першим виступом робітників Центральної Європи на захист своїх прав.

У Солотвині у промислових масштабах видобуток солі почався у 2-й половині 18 століття. За Австро-Угорщини Солотвинська соляна рудня складалася з 8 копалень, пізніше діяли три.

Населення[ред.ред. код]

Динаміка чисельності[ред.ред. код]

Етно-мовний склад[ред.ред. код]

Національний склад населення за переписом 2001 р.:

Рідна мова населення за переписом 2001 р.:

Персоналії[ред.ред. код]

Народились[ред.ред. код]

10 червня 1923 р. у бідній єврейській родині в Слатинських Долах народився Ян Людвік Гох, згодом відомий як Роберт Максвелл — британський лорд і медіа-магнат, власник глобальної видавничої імперії.

Померли[ред.ред. код]

  • Колодзінський Михайло (1902–1939) — визначний діяч УВО та ОУН, начальник Генерального штабу Карпатської Січі (січень-березень 1939), Верховний Командант Збройних Сил Карпатської України (16-19 березня 1939), полковник.
  • Коссак-Тарнавський Зенон (1907–1939, біля смт. Буштино, за іншими даними 19 березня, смт. Солотвино) — український політичний і військовий діяч, провідний член УВО і ОУН, автор 44-х правил життя українського націоналіста, бойовий референт Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ (1929), керівник організаційної референтури УВО (з кінця 1930), заступник начальника Генштабу Карпатської Січі (січень-березень 1939).

Сучасність[ред.ред. код]

Максимум видобутку солі припав на 1970-ті рр. Річний видобуток 1970 р. — 451 000 т. (10% продукції УРСР; 1960 р. — 326 000 т). Зараз він є значно нижчим. 2006 року Державне підприємство «Солотвинський солерудник» (державний концерн «Укрсільпром») видобувало 9 тисяч тон солі на місяць, а для забезпечення рентабельності підприємства необхідно видобувати 20-25 тисяч тон.

Запаси солі — 3,5 млрд тонн.

Головна продукція: сіль кухонна у пакунках, сіль йодована, сіль-лизунець, сіль у брикетах.

З 14 березня 1982 р. в шахті № 9 солерудника працювала Солотвинська підземна низькофонова лабораторія Інституту ядерних досліджень НАНУ. Її радіоактивний фон був одним із найкращих у світі. В лабораторії були отримані пріоритетні результати з дослідження подвійного бета-розпаду атомних ядер, встановлені одні з найкращих обмежень на масу нейтрино. Розроблені нові низькофонові сцинтиляційні детектори та спектрометри, в тому числі і збагачені ізотопами, для дослідження рідкісних процесів розпаду атомних ядер, перевірці законів збереження лептонного, баріонного та електричного зарядів, пошуку темної матерії. Вперше у світі зареєстровано двохнейтринний подвійний бета-розпад кадмію-116, альфа-розпад вольфраму-180

У шахті № 9 розташовані підземні приміщення Української алергологічної лікарні МОЗ України, де з 1968 р. застосовують метод спелеотерапії (використання мікроклімату шахти на глибині близько 300 м) для лікування хворих на астму. Лікувальний ефект створює дія шахтного повітря, в 10 раз чистішого, ніж на поверхні, та насиченого біологічно активним аерозолем хлориду натрію (солі).

У шахті № 8 — аналогічні підземні приміщення Закарпатської обласної алергологічної лікарні.

На захід від містечка лежать соляні озера, які використовують у рекреаційних цілях. Найбільшим із них є озеро Кунігунда.

15 січня 2007 року за участі президентів України та Румунії (Віктора Ющенка та Траяна Бесеску) урочисто відкрили відновлений по багатьох роках міст через Тису[2].

Мешканці селища користуються нижчими тарифами на природний газ ніж більшість населення України, оскільки для їх потреб використовується газ безпосередньо із Солотвинського газового родовища.[3]

Аварійна ситуація в Солотвині[ред.ред. код]

22 грудня 2010 року на території шахтних виробіток ДП «Солотвинський солерудник» внаслідок активізації карстових явищ стався провал 3000 м³ ґрунту.

Наприкінці 2010 року Президент В.Янукович доручив уряду вирішити питання подальшої діяльності ДП «Солотвинський солерудник», передбачивши збереження Української і Закарпатської обласної алергологічних лікарень, зокрема можливість використання гірських виробіток для лікування хворих на бронхіальну астму.

У січні 2011 року в Солотвині стався новий провал на території шахти № 8, який зруйнував електропідстанцію та компресорну станцію ДП «Солотвинський солерудник». У зону небезпеки потрапили житлові будинки, системи життєзабезпечення населення та об'єкти інфраструктури.

30 березня 2011 р. КМ України виділив Закарпатській обласній державній адміністрації 149,556 млн грн. на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації і недопущення виникнення техногенної катастрофи на території Солотвина. Фінансування передбачає винесення за межі зони карстових провалів системи каналізації, водо- та електропостачання селища, відселення мешканців 72 житлових будинків, будівництво школи, дитсадка та житлового масиву (8 багатоквартирних і 17 приватних будинків) на новому місці — в смт Теребля (приблизно за 50 км від Солотвина). Але більшість мешканців Солотвина, яких збираються переселити, виступають проти таких намірів і не розуміють, чому все заплановане не можна побудувати на околиці їхнього містечка.[4]

16 квітня 2015 року стався ще один обвал ґрунту біля Солотвинського водоканалу, що на вул. Воз'єднання. Розміри — 60×50 м., глибина — бл. 45 м, загальний обсяг провалля — близько 100 кубічних метрів. Дану подію пов'язують із роботою солерудника. Новоутворене карстове провалля з гострими краями, свідчить про продовження просідання ґрунту.

Релігійні організації Солотвина[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2016 року (PDF(zip))
  2. В.Ющенко та Т.Бесеску відкрили пункт пропуску «Солотвино — Сігету-Мармацієй» // Укрінформ
  3. НКРЕ затвердила нові ціни на газ для населення // Захід.нет, 03.04.2014.
  4. УНІАН, 6.10.2011

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]