Нікола Мандич
| Нікола Мандич хорв. Nikola Mandić | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 2 вересня 1943 — 6 травня 1945 | |||
| Попередник: | Анте Павелич | ||
| Наступник: | посада скасована | ||
| Народження: |
20 січня 1869[1] Травник, Боснія, Османська імперія | ||
| Смерть: |
7 червня 1945[1][2] (76 років) Загреб, Федеральна держава Хорватія[d], Демократична Федеративна Югославія[3] | ||
| Країна: | Незалежна Держава Хорватія | ||
| Освіта: | Віденський університет | ||
| Партія: | Хорватська народна співдружністьd, Croatian Popular Partyd і Усташі | ||
.svg)
Нікола Мандич (хорв. Nikola Mandić. Nikola Mandić; 20 січня 1869, Травник, Боснія і Герцеговина — 7 липня 1945, Загреб, Хорватія) — хорватський політичний діяч і юрист, останній прем'єр-міністр Незалежної Держави Хорватії. Перший голова Центрального банку Хорватії.
До Першої світової війни — один із лідерів хорватського національного руху в Османській імперії.
Біографія[ред. | ред. код]
Нікола Мандич народився в католицькій хорватській родині у боснійському місті Травник 1869 року. Закінчив гімназію у Сараєво. 1894 року у Відні Мандич отримав ступінь доктора, відтак працював адвокатом.[4] У 1907 був головою Хорватської народної партії, від якої у 1907 був обраний у боснійський парламент, а наступного року лояльно сприйняв анексію Боснії з боку Австро-Угорської імперії.
1911 став головою парламенту. З 1914 — мер Сараєво.[4] Мандич також був першим головою центрального банку Хорватії і керував філіями сільськогосподарського банку в Сараєво.
У 1920 обраний національним представником до установчої ради Югославії, виступав проти прийняття Видовданської конституції[4].
У перші два роки існування Незалежної Держави Хорватія Мандич не брав участі в політичних справах країни, бо на той момент був державним секретарем у відставці, адвокатом і президентом Асоціації адвокатів у Сараєво. 2 вересня 1943 г.[4] Анте Павелич призначив Мандича головою уряду, на цій посаді він залишиться до самого кінця існування НДХ, тричі міняючи склад кабінету міністрів. По вступу на посаду, Мандич вів перемовини з представниками Хорватської селянської партії (HSS), пропонуючи створення коаліційного уряду за участю HSS — проти Августа Кошутича, що очолював наднаціональний уряд усташів. Переговори закінчилися невдачею.[4]
У травні 1945 Мандич переїздить до Австрії, де його заарештовують разом з іншими високопосадовцями НДХ. Мандич входив до складу 130-х членів уряду Хорватії, які попросили політичний притулок у британських сил. Але британська військова поліція знехтувала законами воєнного часу і 17 травня Мандича, разом з іншими членами хорватського уряду, видали на територію колишньої Югославії[5]. А вже 6 червня самочинний трибунал сербських диверсантів виносить варварський вирок Ніколі Мандичу — смертна кара.[5] Без права на апеляцію, не зважаючи на цивільний стан утримуваного, сербські карателі убили Ніколу Мандича наступного дня.[4]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Hrvatski biografski leksikon — 1983.
- ↑ Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с. — ISBN 978-953-6036-31-8
- ↑ http://hrcak.srce.hr/index.php?show=clanak&id_clanak_jezik=155120
- ↑ а б в г д е Tko je tko u NDH: Hrvatska 1941.–1945., Minerva, Zagreb, 1997., ISBN 953-6377-03-9, str. 253.
- ↑ а б Martina Grahek Ravančić, Izručenja i sudbine zarobljenika smještenih u savezničkim logorima u svibnju 1945. [Архівовано 15 травня 2021 у Wayback Machine.], str. 403., ČSP, br. 2., 391.-416., preuzeto 28. prosinca 2011.
|
