Німецько-мозамбіцькі відносини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Німецько-мозамбіцькі відносини
Німеччина
Німеччина 		Мозамбік
Мозамбік

Німеччина та Мозамбік підтримують дипломатичні відносини з моменту здобуття Мозамбіком незалежності у 1975 році [1] З тих пір почались численні візити німецьких політиків і ділових комісій до Мозамбіку, а ряд мозамбіцьких політиків відвідали Німеччину.

Історія[ред. | ред. код]

До 1975 року[ред. | ред. код]

Карта 1905 року, що показує трикутник Кіонга як частину Німецької Східної Африки

Мозамбік був португальською колонією після прибуття Васко да Гами в 1498 році. Німецька імперія заволоділа прилеглою територією на півночі як Німецькою Східною Африкою в 1885 році. Після англо-німецького Гельголандсько-Занзібарського договору в 1890 році, Німецька імперія почала вважати Трикутник Кіонга на крайньому північному сході Португальської Східної Африки (нині Мозамбік), як належний Німецькій Східній Африці та зайняли територію в 1894 році.[2]

Коли в 1914 році почалася Перша світова війна, Португалія спочатку була нейтральною і не отримувала оголошення війни від Німеччини аж до 9 березня 1916 року. Потім португальські війська знову зайняли трикутник Кіонга.

Наприкінці Першої світової війни у Східній Африці залишок Сил захисту Німецької Східної Африки відступили на територію Мозамбіку попереду британських військ. У вересні 1918 року вони рушили до Північної Родезії, де капітулювали 25 листопада 1918 року після звістки про перемир'я в Європі.[1]

Трикутник Кіонга був остаточно переданий Португалії за Версальським мирним договором 1919 року.

У 1932 році була заснована Пивоварня Laurentina - перша пивоварня в Мозамбіку. Рецепт був розроблений німецьким майстром пива, який був найнятий для цієї мети в Німеччині та спочатку керував виготовленням у Мозамбіку.[3]

Португальська Східна Африка стала португальською іноземною провінцією Мозамбік у 1951 році та отримала незалежність у 1975 році після Революції гвоздик у Португалії.

Після 1975 року[ред. | ред. код]

Студентка з Мозамбіку в Педагогічному університеті в Гюстрові, викладає математику (1986).

Німецька Демократична Республіка була першою німецькою державою, яка визнала молоду Народну Республіку Мозамбік, а за нею і Федеративна Республіка Німеччина в 1976 році [1]

Мозамбік і НДР підтримували інтенсивні відносини, і НДР зробили країну центром допомоги у розвитку. Таким чином, багато жителів Мозамбіку навчалися тут, і станом на 1979 рік від 16 000 [4] до 22 000 [1] контрактників приїхали до НДР. Загалом кількість громадян Мозамбіку, які навчалися або працювали в НДР, оцінюється в 26 тис. осіб.[5]

У рамках науково-технічного співробітництва, до Мозамбіку було направлено багато техніків НДР для роботи над різними проєктами з реконструкції та розвитку країни. У цьому процесі іноземні гуманітарні працівники, чий досвід зробив суттєвий внесок у стабілізацію та розвиток нової незалежної, соціалістично-орієнтованої країни, неодноразово ставали об’єктом спланованих нападів. Ці атаки були здійснені РЕНАМО, повстанським угрупованням, яке в основному перебувало під контролем військової розвідувальної служби Південної Африки, яке використовувалося для дестабілізації Мозамбіку.[6][7][8][9] Напад на Унанго 6 грудня 1984 року був найгіршим із цих інцидентів. В результаті загинули семеро громадян НДР. РЕНАМО отримали значну матеріальну та моральну підтримку від правоконсервативної мережі тодішнього прем’єр-міністра Баварії Франца Йозефа Штрауса, який часом проводив власну зовнішню політику, паралельну зовнішній політиці німецького уряду, спрямованої на розрядку. Ця західнонімецька мережа прихильників РЕНАМО варіювалася від представників Фонду Ганнса-Зайделя до агентів розвідки.[10][11][12][13]

Після припинення існування Народної Республіки Мозамбік у 1990 році та громадянської війни в Мозамбіку в 1992 році об'єднана Німеччина брала участь у реконструкції Мозамбіку. Відтоді відбулася велика кількість взаємних візитів на високому рівні.[1]

Однак проблема Маджерманів, це приблизно 15 000 контрактників, чия заробітна плата мала виплачуватися частково на місці, а частково в Мозамбіку, залишалася невирішеною. Вони потрапили до Німеччини після державного договору між НДР і Мозамбіком у 1979 році. Однак після возз'єднання в 1990 році Федеративна Республіка не прийняла контракт і вигнала мозамбікців із виплатою вихідної допомоги. Зараз вони чекають на виплату непогашеної частини заробітної плати, яку уряд Німеччини сказав, вони мають отримати від уряду Мозамбіку. Претензії, пов'язані з їх внесками на соціальне страхування, сплаченими в Німеччині, також залишаються спірними.[4] Відтоді ті, хто постраждав, регулярно проводили демонстрації в Мапуту, у тому числі й ненадовго зайняли посольство Німеччини в 2004 році [14]

У 2000 році міжнародного розголосу набув випадок мозамбікця Альберто Адріано, якого до смерті забили неонацисти в Дессау.

Освіта[ред. | ред. код]

Існує велика кількість програм співпраці та фінансування між державами, зокрема через Німецьку службу академічних обмінів (DAAD).[1] Крім того, DAAD сприяє обміну студентами. До прикладу, у 2015 році, 30 стипендіатів DAAD приїхали до Мозамбіку з Німеччини, тоді як 65 мозамбікців приїхали до Німеччини зі стипендією DAAD з метою навчання в той самий період.

Економічні відносини[ред. | ред. код]

Особливо після того, як у 2011 році було відкрито значні родовища природного газу в північній частині басейну Ровума, економічний інтерес до Мозамбіку зріс і у Німеччині. Наприклад, Німецька торговельна палата за кордоном для Південної Африки, розташована в Південній Африці, відкрила німецько-мозамбіцький офіс розвитку бізнесу в Мапуту в квітні 2014 року [1]

У 2021 році Німеччина експортувала до Мозамбіку товарів на 52 млн євро, а натомість імпортувала товарів на 162 млн євро.[15] Проте обмін товарів та послуг з Мозамбіком також відбувається через німецькі філії в Південній Африці, які не включені в статистику німецько-мозамбіцької торгівлі.

Постійні дипломатичні представництва[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Харальд Гайнке: Khanimambo Moçambique – Ein Zeitzeuge erzählt. Projekte Verlag Cornelius, Галле/Заале 2010, ISBN 978-3-86237-226-3
  • Штефан Боллінгер, Ульріх ван дер Гейден, Ральф Страсбург: Solidarität oder Eigennutz? Die mosambikanischen Vertragsarbeiter in der DDR-Wirtschaft, Helle Panke, Berlin 2015
  • Ранцш, Франциска; Переговори про угоду про трудовий договір між НДР і Мозамбіком; Кап. 5 у: Навігація соціалістичних зіткнень: швартування та (розрив) зв’язків між Африкою та Східною Німеччиною під час холодної війни; Берлін 2021; ISBN 978-3-11-062231-7

Список літератури[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж Germany and Mozambique: Bilateral relations. German Federal Foreign Office (англ.). Процитовано 27 жовтня 2022.
  2. ↑ Deutsch-mosambikanische Beziehungen - pangloss.de. www.pangloss.de (нім.). Процитовано 27 жовтня 2022.
  3. ↑ Duas cervejas que contam a história de Moçambique. www.dn.pt (порт.). 18 серпня 2012. Процитовано 27 жовтня 2022.
  4. ↑ а б deutschlandfunk.de. Madgermanes in Maputo. Deutschlandfunk (нім.). Процитовано 27 жовтня 2022.
  5. ↑ Deutsche Botschaft Maputo - Bilaterale Kulturbeziehungen (нім.). 8 січня 2017. Архів оригіналу за 8 січня 2017. Процитовано 27 жовтня 2022.
  6. ↑ Paul Moorcraft (30 серпня 2018), Total Onslaught: War and Revolution in Southern Africa Since 1945 (англ.), Pen and Sword, ISBN 978-1-5267-0490-0, процитовано 23 листопада 2021
  7. ↑ Opperman reveals Renamo links (en-ZA) . 22 березня 1996. Процитовано 23 листопада 2021.
  8. ↑ Anders Themnér (15 квітня 2017), Warlord Democrats in Africa: Ex-Military Leaders and Electoral Politics (англ.), Zed Books Ltd., ISBN 978-1-78360-251-3, процитовано 23 листопада 2021
  9. ↑ Cabrita, João M. "The Pretoria Talks." Mozambique. Palgrave Macmillan, London, 2000. 226–231.
  10. ↑ Hennie van Vuuren (1 березня 2019), Apartheid Guns and Money: A Tale of Profit (англ.), Oxford University Press, pp. 414 - 424, ISBN 978-1-78738-247-3, процитовано 23 листопада 2021
  11. ↑ Claudius Wenzel (21 листопада 2013), Südafrika-Politik der Bundesrepublik Deutschland 1982 – 1992: Politik gegen Apartheid? (нім.), Springer-Verlag, pp. 130 - 138, ISBN 978-3-663-14541-7, процитовано 23 листопада 2021
  12. ↑ Guter Klang, Der Spiegel (нім.), 20 грудня 1987, ISSN 2195-1349, процитовано 23 листопада 2021
  13. ↑ Margaret Hall, Tom Young (1997), Confronting Leviathan: Mozambique Since Independence (англ.), Hurst, pp. 133 - 136, ISBN 978-1-85065-115-4, процитовано 23 листопада 2021
  14. ↑ Mosambik: Ehemalige DDR-Vertragsarbeiter besetzen deutsche Botschaft. Der Spiegel (нім.). 14 липня 2004. ISSN 2195-1349. Процитовано 27 жовтня 2022.
  15. ↑ Rangfolge der Handelspartner im Außenhandel (PDF). Процитовано 30 вересня 2022.

Посилання[ред. | ред. код]

Міжнародні відносини Німеччини
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Німецько-мозамбіцькі_відносини&oldid=41328171