Громадянська війна в Мозамбіку

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Громадянська війна в Мозамбіку
Холодна війна
Land mine victim 1 (4364925531).jpg
Жертва протипіхотних мін встановлених під час війни.
Дата: 30 травня 1977 — 4 жовтня 1992 (15 років, 4 місяці і 4 дні)
Місце: Мозамбік
Результат: Мирні угоди. Повстанці стають легальної опозицією
Сторони
Мозамбік ФРЕЛІМО
Танзанія Танзанія
СРСР СРСР
Зімбабве Зімбабве1980)Малаві Малаві[1]
Flag of RENAMO (1st version).png РЕНАМО
Flag of Rhodesia (1968–1979).svg Родезія (до 1979)
ПАР ПАР1980)
Малаві Малаві[1]
Ізраїль Ізраїль[2]
Командувачі
Мозамбік Самора Машел
Мозамбік Жоакім Чіссано
Зімбабве Роберт Мугабе
Танзанія Джуліус Ньєрере
Андре Матсангаісса
Афонсу Длакама
Військові сили
Мозамбік 80,000[3]
Зімбабве 20,000[3]
Танзанія 6,000[4]
~20,000[3]
Втрати
СРСР: 8
Мозамбік Невідомо
Зімбабве 296 солдатів і 24 пілотів загинули (1984-1990)
Малаві 100+ загинуло[1]
Невідомо
Всього загинуло: ~1,000,000 (в тому числі від голоду)

Громадя́нська війна́ в Мозамбі́ку (порт. Guerra Civil Moçambicana) — громадянська війна у Мозамбіку в 19771992 роках. Складова Холодної війни. Розпочалася невдовзі після проголошення незалежності Мозамбіку від Португалії (1975). Велася між урядовим Фронтом за визволення Мозамбіку (ФРЕЛІМО) і повстанцями Національного спротиву Мозамбіку (РЕНАМО). Фронт прагнув встановлення в країні однопартійної соціалістичної системи, спирався на підтримку СРСР. Повстанці вимагали встановлення багатопартійної системи, мали допомогу від Родезії та Південної Африки. Конфлікт зупинився після розпаду СРСР. За умовами миру повстанці отримали доступ до влади (офіційно визнані опозицією), а їхні загони інтегровані до урядових збройних сил. У війні загинуло близько 1 мільйона мозамбікців, переважно від голоду; кількість переміщених осіб становила 5 мільйонів. Війна вщент зруйнувала господарство та інфраструктуру країни, створені португальцями в колоніальний період. На війні активно використовувалися діти-солдати; значна територія країни була замінована. Для повоєнної відбудови була створена мирна місія ООН.

Передумови[ред. | ред. код]

Після Другої світової війни почався необоротний крах європейських колоніальних імперій. Однак португальські колонії, зокрема Мозамбік, Португалія розглядала як інтегральну частину держави, і прагнула будь-що утримати їх. У 1964 році в країні почалася збройна боротьба проти португальських колонізаторів. Заснована за кордоном національно-визвольна партія ФРЕЛІМО вела партизанську війну і до моменту здобуття країною незалежності контролювала значну частину території країни.

Незалежність і громадянська війна[ред. | ред. код]

25 квітня 1974 диктаторський режим в Португалії був повалений. «Ліві», що прийшли до влади в Португалії надали колоніям незалежність, однак процес політичного оформлення цього рішення був відзначений великими недоліками, результатом чого стало оселення у всіх трьох африканських колоніях однопартійних політичних систем. У Мозамбіку керівною партією стала ФРЕЛІМО, яка проголосила курс на будівництво соціалізму і співробітництво з СРСР. Однак у неї було чимало противників, найбільшим центром тяжіння якого став Мозамбікський національний опір (МНС, відоме більш за своїм португаломовних акронимам РЕНАМО), яке вело партизанську боротьбу проти уряду в північних і центральних провінціях країни і користувалося підтримкою спершу Родезії, а потім ПАР.

Стратегія МНС в основному зводилася до диверсій з тенденцією до максимізації економічного збитку. До 1980 року опорні пункти МНС розташовувалися і в Південній Родезії (нинішньої Зімбабве), на певних етапах використовувалася також територія Малаві. Після проштовхування у Зімбабве влади корінного населення президент цієї країни Роберт Мугабе підтримав боротьбу мозамбікського уряду проти МНС, яку відтоді опікала зовнішня розвідка ПАР. Військову допомогу ФРЕЛІМО надавали контингенти Танзанії, Зімбабве, і, в кінці 1980-х, також Малаві. У більшості операцій другої половини 1980-х років зімбабвійська армія грала головну роль. У 1984 році ПАР формально відмовилася від підтримки РЕНАМО в обмін на виведення з Мозамбіку баз Африканського національного конгресу і торгові преференції («угода Нкоматі»), але негласно продовжувала її. 19 жовтня 1986 в авіакатастрофі загинув президент Мозамбіку Самора Машел, літак якого, можливо, був направлений на помилковий радіомаяк, встановлений спецслужбами цієї країни.

Після смерті Машела країною керував Жоакім Чіссано, який почав лібералізацію суспільного життя і переговори з опозицією. В умовах зміни політичної картини регіону та відмови нової влади ПАР від підтримки РЕНАМО, в 1992 році укладено підсумкове мирну угоду.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Afrikka. 
  2. Beit-Hallahmi, Benjamin. The Israeli connection: Whom Israel arms and why, pp. 65. IB Tauris, 1987.
  3. а б в Our work | Conciliation Resources. C-r.org. Процитовано 4 March 2012. 
  4. Bulletin of Tanzanian Affairs No 30, May 1988, pp 14

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Громадянська війна в Мозамбіку