Громадянська війна в Мозамбіку

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Громадянська війна в Мозамбіку
Land mine victim 1 (4364925531).jpg
Жертва протипіхотних мін встановлених під час війни.
Дата: 30 травня 1977 — 4 жовтня 1992 (15 років, 4 місяці і 4 дні)
Місце: Мозамбік
Результат: Мирні угоди. Повстанці стають легальної опозицією
Сторони
Мозамбік ФРЕЛІМО
Танзанія Танзанія
СРСР СРСР
Зімбабве Зімбабве1980)Малаві Малаві[1]
Flag of RENAMO (1st version).png РЕНАМО
Flag of Rhodesia.svg Родезія (до 1979)
ПАР ПАР1980)
Малаві Малаві[1]
Ізраїль Ізраїль[2]
Командувачі
Мозамбік Самора Машел
Мозамбік Жоакім Чіссано
Зімбабве Роберт Мугабе
Танзанія Джуліус Ньєрере
Андре Матсангаісса
Афонсу Длакама
Військові сили
Мозамбік 80,000[3]
Зімбабве 20,000[3]
Танзанія 6,000[4]
~20,000[3]
Втрати
СРСР: 8
Мозамбік Невідомо
Зімбабве 296 солдатів і 24 пілотів загинули (1984-1990)
Малаві 100+ загинуло[1]
Невідомо
Всього загинуло: ~1,000,000 (в тому числі від голоду)

Громадянська війна в Мозамбіку (порт. Guerra Civil Moçambicana) почалася в 1977 році і тривала до 1992 року.

Передумови[ред.ред. код]

Після Другої світової війни почався необоротний крах європейських колоніальних імперій. Однак португальські колонії, зокрема Мозамбік, Португалія розглядала як інтегральну частину держави, і прагнула будь-що утримати їх. У 1964 році в країні почалася збройна боротьба проти португальських колонізаторів. Заснована за кордоном національно-визвольна партія ФРЕЛІМО вела партизанську війну і до моменту здобуття країною незалежності контролювала значну частину території країни.

Незалежність і громадянська війна[ред.ред. код]

25 квітня 1974 диктаторський режим в Португалії був повалений. «Ліві», що прийшли до влади в Португалії надали колоніям незалежність, однак процес політичного оформлення цього рішення був відзначений великими недоліками, результатом чого стало оселення у всіх трьох африканських колоніях однопартійних політичних систем. У Мозамбіку керівною партією стала ФРЕЛІМО, яка проголосила курс на будівництво соціалізму і співробітництво з СРСР. Однак у неї було чимало противників, найбільшим центром тяжіння якого став Мозамбікський національний опір (МНС, відоме більш за своїм португаломовних акронимам РЕНАМО), яке вело партизанську боротьбу проти уряду в північних і центральних провінціях країни і користувалося підтримкою спершу Родезії, а потім ПАР.

Стратегія МНС в основному зводилася до диверсій з тенденцією до максимізації економічного збитку. До 1980 року опорні пункти МНС розташовувалися і в Південній Родезії (нинішньої Зімбабве), на певних етапах використовувалася також територія Малаві. Після проштовхування у Зімбабве влади корінного населення президент цієї країни Роберт Мугабе підтримав боротьбу мозамбікського уряду проти МНС, яку відтоді опікала зовнішня розвідка ПАР. Військову допомогу ФРЕЛІМО надавали контингенти Танзанії, Зімбабве, і, в кінці 1980-х, також Малаві. У більшості операцій другої половини 1980-х років зімбабвійська армія грала головну роль. У 1984 році ПАР формально відмовилася від підтримки РЕНАМО в обмін на виведення з Мозамбіку баз Африканського національного конгресу і торгові преференції («угода Нкоматі»), але негласно продовжувала її. 19 жовтня 1986 в авіакатастрофі загинув президент Мозамбіку Самора Машел, літак якого, можливо, був направлений на помилковий радіомаяк, встановлений спецслужбами цієї країни.

Після смерті Машела країною керував Жоакім Чіссано, який почав лібералізацію суспільного життя і переговори з опозицією. В умовах зміни політичної картини регіону та відмови нової влади ПАР від підтримки РЕНАМО, в 1992 році укладено підсумкове мирну угоду.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Afrikka. 
  2. Beit-Hallahmi, Benjamin. The Israeli connection: Whom Israel arms and why, pp. 65. IB Tauris, 1987.
  3. а б в Our work | Conciliation Resources. C-r.org. Процитовано 4 March 2012. 
  4. Bulletin of Tanzanian Affairs No 30, May 1988, pp 14