Омельченко Григорій Омелянович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Григорій Омелянович Омельченко
Народився 4 травня 1951(1951-05-04) (66 років)
Миргородський район
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльність політик
Партія "Наша Україна"
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Сторінка в Інтернеті http://www.omelchenko.openua.net/bio.php
Україна Народний депутат України
2-го скликання
позапартійний 11 травня 1994 12 травня 1998
3-го скликання
позапартійний 12 травня 1998 14 травня 2002
4-го скликання
УРП «Собор» 14 травня 2002 25 травня 2006
5-го скликання
Блок Юлії Тимошенко (позапартійний) 7 червня 2006 15 червня 2007
6-го скликання
ВО «Батьківщина» (Блок Юлії Тимошенко) 23 листопада 2007 12 грудня 2012

Григо́рій Омеля́нович Оме́льченко (нар. 4 травня 1951, с. Новоселиця, Миргородський район, Полтавська область) — український політик, колишній народний депутат України, Герой України (2010). Кандидат юридичних наук, доцент, генерал-лейтенант.

Освіта[ред.ред. код]

У 1976 році закінчив юридичний факультет Київського університету за спеціальністю «юрист».

Кар'єра[ред.ред. код]

У 19681969 роках — робітник радгоспу, с. Дібрівка Миргородського району, Полтавської області.

У 19691971 роках служив у армії.

З 1971 по 1976 рік був студентом Київського університету.

З 1976 по 1983 рік працював слідчим, старшим слідчим, заступником начальника слідчого відділу у МВС УРСР.

У 19831986 роках — ад'юнкт Київської вищої школи міліції МВС СРСР.

З 1986 по 1992 роки — викладач, старший викладач, в.о. доцента у Київській вищій школі міліції (тепер Українська академія внутрішніх справ).

У липні 1990 року був делегатом XXVIII з'їзду КПРС.

Висувався кандидатом в народні депутати України у березні 1990 року по округу № 7 (9.4% голосів, 4-е місце серед 22-х претендентів). Один з засновників Союзу офіцерів України (СОУ).

У 19921994 роках працював начальником відділу боротьби з корупцією і організованою злочинністю в Головному управлінні військової контррозвідки СБУ. Був консультантом Комісії з питань оборони і державної безпеки Верховної Ради України 12(1) скликання.

З березня 1992 року по квітень 1993 — голова СОУ, потім (з 1993 по 1998) заступник голови СОУ.

Народний депутат України 2-го скликання з березня 1994 року (1-й тур) до квітня 1998 року, Кременчуцький-Крюківський виборчий округ № 322, Полтавська область, висувався виборцями. Голова Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Член групи «Реформи». 1-й тур: з'яв. 76,6%, за 61,86%. 11 суперників (основний — Михайлов В. Д., н. 1944, член КПУ; Сталеливарний завод м. Кременчука, начальник відділу; член ЦК КПУ; 1-й тур — 9,41%).

У грудні 1997 — липні 2000 років — член Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України.

З березня 1998 року по квітень 2002 — народний депутат України 3-го скликання, виборчий округ № 146, Полтавська область. З'явилось 70,1%, за 29,4%, 10 суперників. На час виборів: народний депутат України. Був кандидатом в народні депутати України від виборчого блоку «Вперед, Україно!», № 2 в списку.

З липня 1998 року по лютий 2000 — член Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю і корупцією, член Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (з лютого 2000 року), голова депутатської слідчої комісії (з червня 1999 року). Уповноважений представник групи «Незалежні» (липень 1998 — березень 2000).

Спільно з народним депутатом А. Єрмаком проводив депутатське розслідування щодо причин доведення банку «Україна» до банкрутства та його ліквідації[1].

З грудня 1999 року по листопад 2005 — заступник голови Української республіканської партії «Собор».

З квітня 2002 року по квітень 2006 — народний депутат України 4-го скликання від Блоку Ю.Тимошенко, № 3 в списку. На час виборів: народний депутат України, член УНП «Собор». З травня 2002 року член фракції Блоку Ю.Тимошенко, заступник голови Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (з червня 2002 року).

У 20022005 роках — голова Союзу офіцерів України.

У 20062007 роках народний депутат України 5-го скликання від Блоку Ю.Тимошенко, № 7 в списку. На час виборів: народний депутат України, безпартійний.

У 20072012 роках — народний депутат України 6-го скликання від Блоку Ю.Тимошенко, № 7 в списку. На час виборів: тимчасово не працював, член ВО «Батьківщина». З 23 листопада 2007 по 21 вересня 2010 — член фракції «Блок Юлії Тимошенко».[2] Голова підкомітету з питань міжнародного співробітництва у сфері боротьби з організованою злочинністю і тероризмом та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.[3]

21 серпня 2006 року — присвоєно військове звання генерал-майора.[4]

21 серпня 2007 року — присвоєно військове звання генерал-лейтенанта.[5]

У 2012 році балотувався до Верховної Ради як 10-й номер списку політичної партії "Наша Україна" [6]

Нагороди[ред.ред. код]

  • Звання Герой України з врученням ордена Держави (8 лютого 2010) — за визначні особисті заслуги в утвердженні незалежної Української держави, самовідданість у відстоюванні конституційних прав і свобод громадян України, багаторічну плідну законодавчу і громадсько-політичну діяльність[7]
  • Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (4 травня 2007) — за вагомий особистий внесок у розбудову правової держави, зміцнення законності та правопорядку, багаторічну законотворчу і громадсько-політичну діяльність[8]

Особисте життя[ред.ред. код]

Одружений; має двох дітей.

Майстер спорту з рукопашного бою.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Реквієм по банку «Україна»: музика Кучми, виконання Волкова… (За матеріалами депутатських запитів Г.Омельченка та А.Єрмака підготувала Тамара Просяник). Інформбюлетень, 2002 р.
  2. Омельченко Григорій Омелянович — Переходи по фракціях // Сайт Верховної Ради України
  3. Народний депутат України VI скликання Омельченко Григорій Омелянович // Сайт Верховної Ради України
  4. Указ Президента України від 21 серпня 2006 року № 711/2006 «Про присвоєння військового звання»
  5. Указ Президента України від 21 серпня 2007 року № 728/2007 «Про присвоєння військового звання»
  6. Григорій Омельченко: У списку Партії регіонів українців менше 10% (uk). Процитовано 2017-06-29. 
  7. Указ Президента України від 8 лютого 2010 року № 136/2010 «Про присвоєння Г. Омельченку звання Герой України»
  8. Указ Президента України від 4 травня 2007 року № 384/2007 «Про нагородження Г. Омельченка орденом князя Ярослава Мудрого»

Посилання[ред.ред. код]