Онопрієнко Євген Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Євген Онопрієнко
Онопрієнко Євген.jpg
Ім'я при народженні Євген Федорович Онопрієнко
Дата народження 11 грудня 1925(1925-12-11)
Місце народження Балти
Дата смерті 31 жовтня 1997(1997-10-31) (71 рік)
Місце смерті Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство УРСР
Україна Україна
Професія кінодраматург
Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії
Член у Спілка кінематографістів СРСР
Діти Алла Криницина[d]
IMDb ID 0648832

Євген Федорович Онопрієнко (11 грудня 1925, Балти — 31 жовтня 1997, Київ, Україна) — український кінодраматург, член Спілки кінематографістів України. Заслужений діяч мистецтв України1986 року).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 11 грудня 1925 р. в селі Балтах (тепер Ново-Аскольського району Курської області Росії) в селянській родині. Закінчив вісім класів школи в місті Бахмут Сталінської області.

Могила Маргарити Кринициної і Євгена Онопрієнка

У серпні 1943 року, коли місто було відвойоване, його призвали в Червону армію. Воював зв'язківцем у складі 4-го Українського фронту. Брав участь у відвоюванні Донбасу, битві за Дніпро. Під час Нікопольсько-Криворізької операції в січні 1944 року отримав важке поранення. Півроку лікувався в госпіталях.

Влітку 1944 року був демобілізований за станом здоров'я. Повернувся в місто Артемівськ. Працював електриком на залізниці та одночасно навчався у вечірній школі.

У 1946 році поступив в Артемівський учительський інститут. Після його закінчення в 1948 році, рік працював у школі викладачем фізкультури, інспектором у відділі народної освіти, а в 1949 році вступив на сценарний факультет ВДІКу, який закінчив в 1954 році.

Одружився з акторкою Маргаритою Кринициною.

З 1954 року — редактор (потім — головний редактор) «Молдова-філм», редактор і сценарист Київської кіностудії імені О. П. Довженко.

Помер від раку 31 жовтня 1997 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 49а).

Творчість[ред. | ред. код]

Автор сценаріїв фільмів: «Гори, моя зоре!» (1957), «Катя-Катюша» (1959), «Сейм виходить з берегів» (1962, у співавт.), «Мовчать тільки статуї» (1962), «Мужність» (1967, документальний, у співавт.), «Розвідники» (1968), «Крутий горизонт» (1971), «За твою долю» (1972), «В бій ідуть самі „старі“» (1973), у співавт.), «Дивитися в очі» (1975), «Свято печеної картоплі» (1976), «Хвилі Чорного моря» (1976, телефільм, у співавт.), «Віщує перемогу» (1978), «Поїзд надзвичайного призначення» (1979, у співавторстві), «Якщо ворог не здається…» (1982), «Жіночі радощі й печалі» (1982), «Щастя Никифора Бубнова» (1982), «Дій за обставинами!..» (1984), «І завтра жити» (1987), «Тупик» (1998, у співавт.) та інших.

Література[ред. | ред. код]

  • Сценаристы советского художественного кино. М., 1972. — С.262;
  • Спілка кінематофафістів України. К., 1985. — СІ 16—117;
  • Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.306;
  • Митці України. К., 1992. — С.434;
  • Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997. — С.451;
  • УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С.984.