Особистий охоронець

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Охоронці Президента Віктора Ющенка під час його візиту в Гданськ (2004)

Охоро́нець, іноді ті́лоохоро́нець[1] — це різновид військового спецпризначенця, державного спецслужбовця або, найчастіше, приватного охоронця, на якого покладено обов'язки охорони і захисту особи чи групи осіб (як правило публічних, багатих чи політично значимих і впливових — так званих VIP-персон).

Основні функції[ред. | ред. код]

До функцій охоронця належить запобігання і протидія небезпеці по відношенню до визначеної особи, як то: викрадення, напад, замах на вбивство, домагання, втрата конфіденційної інформації, погрози (у тому числі погрози убивством) чи інші кримінальні діяння.

Зазвичай охоронець — це особа, яка має дуже хорошу фізичну форму і пройшла спеціальну професійну підготовку[2].

В Україні[ред. | ред. код]

Працівник охорони Міністра оборони України зі спеціальним навушником, 2021 рік

За українським законодавством визначено лише професію «Охоронник» (англ. security guard), код спеціальності 5169 (за Державним класифікатором професій).[3] Професії «Охоронець» (англ. bodyguard) законом не визначено.

На території України підготовку особистих охоронців здійснюють такі навчальні заклади:[джерело?]

  • Інститут управління державної охорони України КНУ ім. Тараса Шевченка
  • Вінницьке вище професійне училище Департаменту поліції охорони при МВС України
  • Інститут підготовки кадрів промисловості
  • Центр спеціальної підготовки співробітників служб безпеки «Артан Центр»
  • Центр спецпідготовки приватного підприємства «ГАЛ–БЕЗПЕКА»

У мистецтві[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ТІЛООХОРОНЕЦЬ — ТЛУМАЧЕННЯ | Горох — українські словники. goroh.pp.ua (ua) . Процитовано 3 березня 2021.
  2. Як тренуються українські військові VIP-охоронці. armyinform.com.ua (укр.). Процитовано 30 грудня 2021.
  3. Про внесення змін до кваліфікаційної характеристики професії «Охоронник» /Наказ міністерства соціальної політики України 25.9.2013, на сайті Верховної Ради України/

Посилання[ред. | ред. код]