Викрадення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ви́крадення означає протиправне таємне або відкрите вилучення чужого майна, а також протиправне таємне або відкрите захоплення і утримання людини. Словом «викрадення» позначають групу корисливих злочинів, пов'язаних з протиправним оберненням чужого майна на користь злочинця чи інших осіб.

Загальна характеристика викрадення як корисливого злочину[ред.ред. код]

Загальними ознаками, що об'єднують різні злочини цієї групи, є:

  1. незаконне, безоплатне обертання чужого майна на користь винного або інших осіб;
  2. корисливі мотив та мета — прагнення, спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна.

Обертання як обов'язкова ознака об'єктивної сторони злочинів цієї групи передбачає активну поведінку (дію) — вилучення чужого майна з володіння, розпорядження, користування власника або особи, якій його ввірено на законній підставі, на користь винного або інших осіб і збагачення його або інших осіб за рахунок цього майна.

Обертання має бути незаконним. Це означає, що суб'єкт немає права на це майно, оскільки воно для нього є чужим. Обертання майна має бути безоплатним, тобто воно не повертається, не оплачується, не відшкодовується власникові еквівалент його вартості.

З об'єктивної сторони викрадення належить до злочинів із матеріальним складом: крім діяння необхідною ознакою їх об'єктивної сторони є наслідки — матеріальна шкода: власник позбавляється майна, можливості володіти, користуватися, розпоряджатися ним за своєю волею. Тому закінченими ці злочини визнаються з моменту фактичного заподіяння матеріальної шкоди у певному розмірі.

Суб'єктивна сторона всіх цих злочинів характеризується прямим умислом, корисливими мотивом і метою: особа усвідомлює, що вона посягає на чужу власність, не маючи права на неї, передбачає матеріальну шкоду власникові та бажає настання цього наслідку, переслідуючи мету незаконного збагачення. Мотив корисливий — прагнення одержати матеріальну вигоду для себе або інших осіб, спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна[1].

Окремі форми викрадення[ред.ред. код]

  1. Крадіжка — таємне викрадення чужого майна (стаття 185 Кримінального кодексу України);
  2. Грабіж — відкрите викрадення чужого майна (стаття 186 КК);
  3. Розбій — напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, або з погрозою застосування такого насильства (стаття 187 КК). Є найбільш небезпечним злочином проти власності;
  4. Викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання (стаття 1881 КК);
  5. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (стаття 191 КК).


Шахрайство (заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою) не є викраденням, оскільки передбачає безпосередню участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій[2].
Вимагання (вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства) вважається закінченим із моменту пред'явлення вимог, тобто з моменту погрози (а не передачі майна), а отже не є викраденням.


Поняття викрадення також застосовується в наступних контекстах:


Примітки[ред.ред. код]

  1. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. — 2-е вид., перероб. і допов. — Київ : Юрінком Інтер, 2005. — С. 133-135. — ISBN 966-667-159-Х.
  2. Чумаченко Т. А. Відмежування викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання від суміжних злочинів // Вісник Верховного Суду України. — 2007. — № 10 (86); Чумаченко Т. А. Предмет викрадення електричної та теплової енергії шляхом її самовільного використання: проблема визначення // Вісник Верховного Суду України. — 2007. — № 8 (84)
  3. Див.: Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів: ООН; Конвенція, Міжнародний документ від 14.12.1973
  4. Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії України

Посилання[ред.ред. код]

Судова практика: