Останній з могікан (фільм, 1992)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Останій з могікан M:
The Last of the Mohicans
The Last of the Mohicans (Poster 1992).jpg
Жанр пригодницький, історичний, драма
Режисер Майкл Манн
Продюсер Майкл Манн
Гант Лаурі
Сценарист Майкл Манн
Крістофер Кроу
Філіп Данн (автор сценарію 1936)
Джеймс Фенімор Купер (автор роману)
У головних
ролях
Деніел Дей-Льюїс
Медлін Стоу
Оператор Данте Спінотті
Композитор Тревор Джонс
Ренді Едельман
Кінокомпанія Morgan Creek Productions
Дистриб'ютор 20th Century Fox (США, Канада)
Warner Bros. (інші країни)
Тривалість 112 хв.
Мова англійська
французька
гуронська
могавк
Країна Flag of the United States.svg США
Рік 1992
Дата виходу 26 серпня 1992 (Франція)
25 вересня 1992 (США)
Кошторис 40 млн. $
Касові збори 75,5 млн. $ (США та Канада)
IMDb ID 0104691

«Останній з могікан» (англ. The Last of the Mohicans) — американський кінофільм режисера Майкла Манна. Екранізація однойменного твору Джеймса Фенімора Купера (1826).

Сюжет[ред.ред. код]

Сценарій фільму, формально заснований на однойменному творі Фенімора Купера, має безліч принципових відмінностей від роману. Для своєї кіноверсії режисер Майкл Манн використовував перероблений сценарій фільму «Останній з могікан» 1936 року.

Дія фільму відбувається в 1757 році, в розпал Франко-індіанської війни за американські колонії. Військовий ескорт, що супроводжує дочок англійського полковника Мунро (прототип — Джордж Монро) в англійський форт Вільям-Генрі, атакований гуронами. На допомогу жінкам і майору Дункану Хейворд, що вціліли в сутичці, приходять білий мисливець Соколине Око (у фільмі його справжнє ім'я Натаніель По, у Купера — Натаніель Бампо), його прийомний батько Чингачгук з племені могікан і брат Ункас.

Діставшись до цілі, мандрівники виявляють, що форт обложений французами, проте їм вдається проникнути всередину. З'ясовується, що послання полковника Мунро з проханням про підкріплення було перехоплено противником. Індіанець Магуа, провідник ескорту, виявився зрадником, що воює на боці французів. Форт у відчайдушному положенні. Обложеним вдається повторно відправити гінця до генерала Вебба, однак той у підкріпленні відмовляє, запропонувавши Мунро здати форт французькому генералу Монкальму.

Після здачі форту і подальшої різанини гарнізону союзними французам гуронами головні герої опиняються в пастці в печері за водоспадом: набої скінчилися, переслідувачі-гурони на чолі з Магуа багаторазово перевершують їх числом. Не маючи можливості боротися, Чингачгук та Соколине Око приймають рішення покинути сестер Мунро і Хейворда на милість гуронам, розраховуючи, що бранців залишать у живих для викупу.

Соколине Око приходить беззбройним в гуронське селище, куди привели полонених, і через Хейворда, що говорить французькою (французька мова використовувалася в той період як lingua franca частиною індіанських племен), просить у старійшини милості для них, звинувачуючи Магуа в порушенні слова: при здачі форту французький генерал Монкальм ручався за безпеку англійського гарнізону. Старійшина виносить рішення відпустити Хейворда, Алісу віддати Магуа «щоб рід його не перервався», а Кору принести в жертву. Хейворд жертвує собою, щоб врятувати Кору.

Магуа безуспішно намагається підняти гуронів на боротьбу з англійцями, а потім у супроводі кількох супутників уводить Кору й Алісу. Їх переслідують Натаніель, Чингачгук і Ункас. Вони наздоганяють і вбивають Магуа, але Аліса й Ункас гинуть. Чингачгук міркує про зникнення його народу і те, що тепер він — останній з могікан.

Драматургія[ред.ред. код]

Драматичні конфлікти, що розігруються на тлі військових подій, абсолютно нехарактерні для звичайного пригодницького фільму. Ходульне куперовське протистояння «хороших британських» і «поганих французьких» індіанців переростає у протистояння по лінії «природна людина — тиранія».

«Перший американський герой» (слоган фільму) — Натаніель По — зображений саме такою ідеальною «природною людиною», що живе за веліннями внутрішнього морального почуття, у противагу британським військовим і залученим в колоніальні війни індіанцям.

У фільмі без мелодраматичного загострення показана підтверджена історично практика мирного співіснування індіанців і білих колоністів, дружні рівноправні стосунки між ними. Саме такий підхід до ідейно-художньої задачі картини з боку режисера залучив до її створення відомого активіста руху північноамериканських індіанців Рассела Мінса, який виконав роль Чингачгука.

За підсумками небувалого успіху фільму «Той, що танцює з вовками» (1990) «індіанська» тема стала затребуваною в північноамериканському кінематографі початку дев'яностих. Завдяки цьому фільму традиційне зображення непримиренного антагонізму між «білою цивілізацією» і «дикунами» змінилося пильною увагою до відтворення на екрані матеріальної культури індіанців, їх звичаїв і способу життя.

Майкл Манн зайшов ще далі, дозволивши гурону Магуа (Вес Стьюді) з карикатурного куперовського лиходія стати трагічною фігурою, однією з центральних у фільмі.

У режисерській версії фільму був присутній також програмний монолог Чингачгука, що звучав обвинувальним висновком білої цивілізації Північної Америки, яка знищила світ індіанців.

Чингачгук: Фронтир рухається вслід за сонцем, змітаючи червоношкірих, виганяючи їх з цих дрімучих лісів, поки місця для них не залишиться зовсім. І тоді наш народ зникне. Або ми перестанемо бути самими собою.

Соколине Око: Це говорить не мій батько, а його горе.

Чингачгук: Ні, це правда. Фронтир — місце для таких людей, як мій білий син, його жінка і їхні діти. Але одного разу не стане більше і самого фронтиру. І люди, подібні тобі, підуть, як пішли могікани. І нові люди прийдуть, для того щоб працювати і боротися. Вони побудують своє життя. Але ми, саме ми були тут раніше.

Факти про зйомки[ред.ред. код]

  • До зйомок було залучено близько дев'ятисот індіанських статистів з усіх кінців країни.
  • Погані умови проживання статистів при натурних зйомках в лісі викликали страйк серед учасників знімальної групи. У ньому взяли участь не тільки самі статисти, але й виконавці головних ролей Деніел Дей-Льюїс і Рассел Мінс.
  • Сам Мінс, незважаючи на явну симпатію до режисера (і взаємну особисту і політичну симпатію Манна до нього), зазначав випадки расистського поводження з індіанцями з боку знімальної групи і відвертого неуцтва кінематографістів в історії, культурі та звичаях індіанців.[1]
  • Ерік Швейг, виконавець ролі Ункаса, у своєму інтерв'ю редакції фан-сайту фільму висловив думку, що фільм програв від того, що увагу було зосереджено переважно на білих зірках фільму — Стоу і Дей-Льюїсі — на шкоду «індіанській» складовій сюжету.
  • Дей-Льюїс, прихильник системи Станіславського, відомий скрупульозною увагою до розробки своїх образів, для зйомок в «Останньому з могікан» набрав вагу, серйозно поліпшив свою фізичну форму, навчився стріляти з крем'яної рушниці і керувати каное. Цей факт багаторазово підкреслювався в пресі, проте мало хто звернув увагу на те, що Рассел Мінс, якому на момент зйомок було за п'ятдесят, знімався в мисливських і бойових сценах без будь-яких знижок на вік.
  • За словами Манна в його інтерв'ю, опублікованому після смерті Мінса, той набрав необхідну фізичну форму за три тижні.
  • Ерік Швейг, відгукуючись про роботу над роллю, зауважив, що пам'ятає більше необхідність постійно багато бігати, ніж «вживання в образ».
  • Актриса Джоді Мей, яка зіграла роль Аліси, на питання про свою роль в одному з інтерв'ю відповіла, що її роль залишилася переважно на підлозі монтажної. Особливий ажіотаж фанатів фільму викликала любовна сцена Аліси і Ункаса, що була прописана в сценарії досить відвертою, але так і не увійшла у фільм.

Премії та нагороди[ред.ред. код]

  • «Оскар» в номінації «Кращий звук»: Кріс Дженкінс, Даг Гемфілл, Марк Сміт, Саймон Кей (1993)
  • BAFTA Film Awards в номінації «Краща операторська робота»: Данте Спінотті (1993)
  • BAFTA Film Awards в номінації «Кращий грим»: Пітер Робб-Кінг (1993)
  • BMI Film Music Award: Ренді Едельман (1994)
  • Evening Standard British Film Awards в номінації «Кращий актор»: Деніел Дей-Льюїс (1992)
  • Премія Лондонського гуртка кінокритиків у номінації «Кращий британський актор року»: Деніел Дей-Льюїс (1993)

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]