Патріс Шеро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Патріс Шеро
Patrice Chéreau
ParticeChéreau.jpg
Дата народження: 2 листопада 1944(1944-11-02)
Місце народження: Лезініє, Франція
Дата смерті: 7 жовтня 2013(2013-10-07) (68 років)
Місце смерті: Париж, Франція
Громадянство: Франція Франція
Професія: кінорежисер, продюсер
Партнер: Паскаль Ґреґґорі[1]
IMDb: ID 0161717
 
Кінопремії:

Золотий ведмідь Берлінського кінофестивалю за найкращу режисуру — 2003 рік, стрічка Його брат, Золотий ведмідь Берлінського кінофестивалю за найкращий фільм — 2001 рік, стрічка Інтим, Приз журі Каннського кінофесту — 1994 рік, стрічка Королева Марго

Commons-logo.svg Патріс Шеро у Вікісховищі

Патрі́с Шеро́ (фр. Patrice Chéreau, 2 листопада 1944, Лезініє — 7 жовтня 2013, Париж) — французький кінорежисер, театральний режисер-постановник, актор.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 2 листопада 1944 у містечку Лезініє на заході Франції. Під час навчання у паризькому ліцеї Людовіка Великого, ставив вистави в театральному гуртку. Кар'єру починав як театральний режисер-постановник та актор, працюючи у Мілані, Марселі та інших містах. У 1969–1972 був співдиректором (з Р. Планшоном) Національного народний театр (фр. Le Théâtre national populaire) у Віллербанні, з 1982 очолював «Театр дез Амандьє» (фр. Théâtre Nanterre-Amandiers) у Нантеррі (передмістя Парижа).

Славу у Франції Патріс Шеро здобув на театральній сцені, завдяки класичним постановкам за мотивами Віктора Гюго та Лопе де Вега, а також роботі у амплуа оперного постановника, наприклад, опер Дон Жуан Моцарта та Кільце Нібелунга Вагнера. Як актор, Шеро працював з такими кінорежисерами, як Анджей Вайда, Майкл Манн, Міхаель Ганеке та ін.

Свій перший фільм Патріс Шеро поставив у 1974 році, екранізувавши однойменний роман Джеймса Гедлі Чейза «Плоть орхідеї». У 1983 році на екрани вийшов його фільм «Поранена людина», який у 1984 році отримав кінопремію «Сезар» за найкращий сценарій. Цю ж премію отримала і стрічка 1998 року «Ті, хто мене люблять, поїдуть потягом».

У 1994 році Шеро отримав Приз журі Каннського кінофестивалю за фільм «Королева Марго» з Ізабель Аджані у головній ролі. Єдиний англомовний фільм режисера 2000 року «Інтим» удостоївся премії Луї Деллюка, нагороди «Блакитний ангел» Берлінського кінофестивалю, Премії Люм'єр та премії Міжнародної асоціації кінокритиків.

Особисте життя[ред.ред. код]

Патріс Шеро був геєм та перебував у тривалих відносинах зі своїм партнером та улюбленим актором Паскалем Греггорі[1][2].

Помер Шеро у Парижі 7 жовтня 2013 від раку легенів.

Фільмографія[ред.ред. код]

Режисер
Рік Фільм Оригінальна назва Примітки
1975 Плоть орхідеї La Chair de l'orchidée за романом Д. Х. Чейза «Плоть орхідеї»
1978 Жюдіт Терпов Judith Therpauve
1983 Поранена людина L'Homme blessé премія «Сезар» за найкращий кіносценарій
• номінація на Золоту пальмову гілку Каннського МКФ
1986 Готель «Франція» Hôtel de France
1991 Проти забуття Contre l'oubli колективний проект
1994 Королева Марго La Reine Margot за однойменним романом О. Дюма
• номінація на премію BAFTA
• Приз журі Каннського МКФ
1998 Ті, хто мене люблять, поїдуть потягом Ceux qui m'aiment prendront le train премія «Сезар» за найкращу режисуру
Золота зірка кіно за найкращу режисуру
• номінація на Золоту пальмову гілку Каннського МКФ
2001 Інтим Intimité Приз Луї Деллюка
• премія Блакитний ангел Берлінського МКФ за режисуру
Премія «Люм'єр»
Приз ФІПРЕССІ на МКФ в Ріо-де-Жанейро
• номінація на Європейський кіноприз
2003 Його брат Son frère Срібний ведмідь Берлінського МКФ за режисуру
2005 Габріель Gabrielle за Дж. Конрадом
• номінація на Золотого лева Венеційського МКФ
2009 Переслідування Persécution
Актор
Рік Фільм Оригінальна назва Режисер
1982 Дантон Danton Анджей Вайда
1985 Прощавай, Бонапарт Adieu Bonaparte Юсеф Шахін
1992 Останній з могікан Le Dernier des Mohicans Майкл Манн
1997 Війна Люсі Lucie Aubrac Клод Беррі
1999 Набутий час Le Temps retrouvé Рауль Руїс
2002 Поряд з раєм Au plus près du paradis Тоні Маршалл
2003 Час вовків Le Temps du loup Міхаель Ганеке

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Patrice Chéreau. The Daily Telegraph (obituary) (London). 8 жовтня 2013. Процитовано 7 жовтня 2015. 
  2. Moss, Stephen (25 квітня 2011). Patrice Chéreau: 'It's OK to be hated'. The Guardian (London). Процитовано 7 жовтня 2015. 

Посилання[ред.ред. код]


Кінорежисер Це незавершена стаття про кінорежисера.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.