Отто Люнінг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Отто Люнінг
Основна інформація
Дата народження 15 червня 1900(1900-06-15)[1][2][3]
Місце народження Мілуокі, Вісконсин, США
Дата смерті 2 вересня 1996(1996-09-02)[1][2][3] (96 років)
Місце смерті Нью-Йорк, шт. Н.-Йорк, США
Країна США
Професії композитор, викладач університету і диригент
Нагороди

Отто Клеренс Люнінг (англ. Otto Clarence Luening, 15 червня 1900(19000615), Мілуокі — 2 вересня 1996, Нью-Йорк) — американський композитор, диригент та флейтист. Один з перших американських композиторів, що писали електронну музику. Разом із Владіміром Уссачевським заснував першу в США студію електронної музики.

Біографія[ред. | ред. код]

Дитинство і навчання[ред. | ред. код]

Отто Люнінг народився у Мілуокі у сім'ї німецьких іммігрантів. Його батько був піаністом і диригентом, навчався у Лейпцизький консерваторії у Ігнаца Мошелеса та Карла Рейнеке, був знайомий із Вагнером[5]; мати Отто була співачкою.

Навчання музики Отто розпочав чотирирічним під керівництвом батька (фортепіано)[6]. У 6 років робить перші спроби компонування музики[5]. Коли йому було 12, сім'я переїхала до Мюнхена. Там Отто навчався у Державній вищій школі музики (Staatliche Hochschule für Musik) у Антона Бера-Вальбрунна протягом 1915–1917 рр., а у 1916 вперше виступив як флейтист.

Із 1917 р. продовжує навчання у Консерваторії[6] та, згодом, в Університеті[5] міста Цюрих, куди переїхала сім'я Люнінгів у зв'язку з воєнними подіями. У Цюриху він брав приватні уроки у Філіппа Ярнаха та Ферруччо Бузоні, автора «Ескізу нової естетики музики», з яким у різний час спілкувались також Едґар Варез і Люїджі Руссоло. Як постать Бузоні, такі Ярнаха мали сильний вплив на Люнінга[5]. Окрім того в Цюриху Люнінг протягом одного сезону бере участь як актор та менеджер сцени у English Players Company Джеймса Джойса[5]. Також грає на флейті в оркестрах Муніципальної опери та Tonhalle Orchestra.

Диригент, викладач[ред. | ред. код]

У 1920 р. Люнінг переїжджає до Чикаго. Там він навчається у Вільгельма Міддельшульте (Middelschulte). Спершу працює флейтистом в оркестрах, згодом диригує American Grand Opera Company, також пише музику. У цьому його підтримує фінансово Едіт Рокефеллер Маккорнік (Edith Rockefeller McCormick): вона організовує концерти його музики й допомагає йому заснувати Chicago Musical Arts Studio[5]. Згодом, у 1925 Люнінг переїжджає до Рочестера, штат Нью-Йорк, де викладає оперний спів та працює помічником директора факультету опери. Згодом — виконавчий директор і диригент American Opera Company у Рочестері. У 1928 Люнінг їде на рік до Кельна, згодом — до Нью-Йорка (1929)[5].

У 1930—31 і 1931—32 йому надають стипендію Guggenheim Fellowship, що дає йому можливість писати музику (зокрема, оперу «Evangeline» за поемою Henry Wadsworth Longfellow).

З 1932 викладає в Університеті Аризони, а з 1934 — керівник факультету музики Bennington College у Вермонті. З 1944 викладає у Bernard College у Нью-Йорку та у Колумбійському університеті, де також диригує оперними виставами[6][5].

Електронна музика[ред. | ред. код]

У 1947 р. у Колумбійсьому університеті почав працювати композитор Владімір Уссачевський. Удвох із Люнінгом вони почали експериментувати із магнітофоном і різними способами роботи зі звуковим записом, які надає магнітна плівка.

У 1952 р. відбувся перший концерт т. зв. «плівкової музики» (tape music), на якому прозвучали їхні перші електронні твори. Серед них були: «Fantasy in Space» Люнінга для флейти і плівки (автор сам виконував партію флейти), його «Low Speed Invention», а також «Sonic Contours» Уссачевського. Концерт проходив у Музеї сучасного мистецтва 28 жовтня 1952[джерело?].

У 1959 разом Люнінг і Уссачевський засновують Columbia-Princenton Electronic Music Center, отримавши ґрант у 175 тис. доларів від Rockefeller Foundation.

Протягом наступних 15 років Люнінг створив понад 20 електроних творів як самостійних, так і у спів-авторстві з Уссачевським[6].

Інша діяльність[ред. | ред. код]

Ще з 30-х і 40-х років Люнінг провадив громадську діяльність у сфері музики. У 1937 р. він був одним із засновників American Composers Alliance, у 1939 — Amerian Music Center[6]. У 1954 р. він є одним із засновників компанії звукозапису, діяльність якою спрямована на популяризацію музики сучасних композиторів — Composers Recordings, Inc. Також Люнінг став наступником Генрі Кауелла на посаді директора New Music Editions та New Music Quarterly Recordings[6]. Також він був членом Правління Американської Академії в Римі та радником The Rockefeller Foundation[7].

Люнінг продовжував писати музику до пізньої старості. Композитор пішов з життя у віці 96 років у Нью-Йорку.

Творчість[ред. | ред. код]

 

Серед найвідоміших творів композитора — Kentucky Concerto для оркестру (1951), «Fantasy in Space» для плівки (1952), Соната для фортепіано пам'яті Ферруччо Бузоні (1966), «Potawatomi Legends» для камерного оркестру (1982), кантата «No Jerusalem But This» (1982)[7]. Загалом композитор написав понад 300 творів. Також він є автором автобіографічної книжки «Одіссея американського композитора» (1980).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. а б SNAC
  4. а б в https://www.gf.org/fellows/all-fellows/otto-luening/
  5. а б в г д е ж и Guide to the Otto Luening papers. The New York Public Library for the Performing Arts, Dorothy and Lewis B. Cullman Center Music Divisin. December 2012. Процитовано 28 грудня 2013. 
  6. а б в г д е Otto Luening Biography. Musician Biographies. Процитовано 28 грудня 2013. 
  7. а б Otto Luening 1900-1996 (Некролог, опублікований в групі Usenet rec.music.classical.recordings). Composers Recordings, Inc. 4 вересня 1996. Процитовано 28 грудня 2013.