Павло (Конюшкевич)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Павло Конюшкевич
Pavel of Tobolsk.jpg
святитель
Петро Конюшкевич
У миру: Павло Конюшкевич
У чернецтві: Петро
Народився 1705
Самбір
Помер 15 листопада 1770(1770-11-15)
Київ, Російська імперія
Шанується УПЦ КП
Прославлений 14 травня 1999 - УПЦ КП[1]
У лику святителів
День пам'яті у 2018 17 листопада
Медіафайли на Вікісховищі

Павло Конюшкевич (ім'я при народженні Петро Конюшкевич; нар. 1705, Самбір — пом. 4 листопада 1770, Київ) — Митрополит Тобольський і всього Сибіру РПЦ (безпатріаршої). Канонізований УПЦ КП у лику святителів. Український релігійний діяч, педагог, місіонер у країнах Західного Сибіру, викладач поетики у Києво-Могилянській академії.

Походив з Галичини. Похований в Києво-Печерській Лаврі.

Пам'ять святителя Павла (Конюшкевича), митрополита Тобольського вшановується 17 листопада та в Соборі сибірських святих.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 1705 р. в родині міщан, які походили з прикарпатського села Конюшки (тепер с. Луки неподалік м. Самбора).

Навчався у Самбірській братській школі, вищу освіту отримав у Києво-Могилянській академії. Він відрізнявся лагідним, але разом з тим твердим характером і був дуже наполегливий у праці. Богослужіння і церковний спів він дуже любив.

Чернечий постриг прийняв у Києво-Печерській лаврі в 1733 р. Наступного року був висвячений на ієродиякона. З цього часу розпочав свою викладацьку діяльність в Києво-Могилянській академії (викладав у ній курс поетики в 1738—1740 рр.), а згодом, після повернення до Лаври, став скарбником друкарні.

У 1741 р. його викликали в Москву на посаду проповідника Московської слов'яно-греко-латинської академії (1741—1743). З 1744 року в сані архімандрита керував Юр'ївським монастирем у Новгородській єпархії. До 1745 р. з його ініціативи було збудовано приміщення для ризниці, яке збереглося до сьогодні. Збереглася також огорожа східної частини монастиря (1752—1757).

У 1758 р. був висвячений на митрополита Тобольського і всього Сибіру. Багато сил віддав на утвердження в цих краях православної віри. Звернув особливу увагу на Тобольську семінарію, перетворивши її на значний центр освіти і культури Сибіру. Святитель спорудив близько 20 кам'яних та багато дерев'яних церков і відкрив багато парафій. Строгий в управлінні, він був щедрий до бідних, сірот і вдовиць.

Було відновлено Богоявленську церкву, яка за місяць до приїзду Конюшкевича в Тобольськ згоріла разом із дерев'яною Захаріївською церквою.

У 1761 році в Тобольську було освячено кам'яну Хресто-воздвиженську церкву. У 1762 році в Тобольському жіночому монастирі побудовано церкву Різдва Богородиці, а при Благовіщенській церкві того ж року завершилося будівництво кам'яної дзвіниці.

При ньому в 1764 р. були відкриті нетлінними мощі святителя Інокентія Іркутського (прославленого в 1805 р., пам'ять його 27 листопада).

У Знаменському монастирі українець Михайло Миткевич 1767 році завершив будівництво кам'яної дзвіниці й кам'яної церкви.

Діяльність св. Павла викликала невдоволення з боку місцевих священиків. Вони знайшли підтримку у обер-прокурора Синоду І. Меліссіно. Павла за несправедливими звинуваченнями було викликано до Петербургу. Справжньою причиною невдоволення у «верхах» була послідовна діяльність св. Павла, спрямована проти втручання світської влади у справи церкви й наміру секуляризувати її землі. Він був, як вважав митрополит Іларіон (Огієнко), «однодумцем митрополита Арсенія (Мацієвича) щодо оборони святої Православної Церкви», а головне — «це був високоосвічений ієрарх, українець, … першорядний проповідник і богослов. Вперто говорив до всіх українською мовою».

02.04.1768 св. Павло прибув до Москви. Не чекаючи розгляду справи, 25.04.1768 подав прохання до Синоду звільнити його від митрополичих обов'язків і відпустити, за старістю й хворобами, до Києво-Печерської лаври на спочинок. За наказом імператриці Катерини II від 07.05.1768 прохання його задовольнили, і 29.06.1768 св. Павло прибув до Києво-Печерської лаври.

Восени 1770 р. свт. Павло склав заповіт, за яким все, що в нього залишилося, він «при добрій пам'яті й з власної волі» вже роздав бідним.

4 листопада (за старим ст.) 1770 року після тривалої хвороби він помер «з усяким християнським порядком», як доповідав синоду архімандрит Лаври. Похований в Успенському соборі Києво-Печерської лаври в приділі св. Стефана.

Після зруйнування у 1941 році лаврського Успенського собору, мощі святителя Павла майже 60 років перебували під його руїнами.

Перед будівництвом Успенського собору, фундаменти храму були досліджені археологами під керівництвом Г. Ю. Івакіна. Виявлено численні поховальні комплекси у шиферних саркофагах XV ст., тоді і було знайдено поховання митрополита Тобольського і Сибірського Павла Конюшкевича.

Зараз мощі спочивають у Дальніх Печерах Києво-Печерської Лаври, поряд Подземною церквою Благовіщення Пресвятої Богородиці також близько до мощей священномученика Володимира.

Православні християни мають можливість прийшовши до Київських печер прикладатись до святих мощей цього великого угодника землі Української і отримувати за його молитовним заступництвом зцілення для душ і тіл своїх.

Канонізація[ред. | ред. код]

Храм свт. Павла Конюшкевича, верхній — Успіння Пресвятої Богородиці (Самбір)

З 1910 р. почалася підготовка до канонізації але справа так і не була довершена до кінця. У зв'язку з цим 1912 р. його останки разом з дерев'яною труною було перекладено до нової гробниці — бронзової, визолоченої, з карбованими зображеннями житія св. Павла Тобольського.

20 березня 1994 року, у свято Неділі Торжества Православ'я, у Самборі було освячено наріжний камінь, який ліг в основу православного храму на честь святого. Нині цей храм є одним з найкращих храмів в Україні УПЦ Київського Патріархату.

14 травня 1999 р. УПЦ КП канонізувала святителя Павла Конюшкевича, митрополита Тобольського в лику святителя. 22 червня 2008 року РПЦ також канонізувала святого[2].

Чудеса[ред. | ред. код]

Після упокоєння святителя біля його гробу відбувалося багато чудес: отримували зцілення хворі, про що свідчать відповідні записи у лаврських хроніках. Часом святитель Павло сам (іноді з іншими подвижниками) з'являвся тим, хто страждав. У 1827 р. тіло святителя виявили нетлінним, хоча минуло понад 150 років по його упокоєнні. Збереглися тогочасні фотографії святих мощей святителя, на яких видно їх чудесне збереження (св. Павло ніби спить, його обличчя не має жодних слідів тління!). Звідусіль йшли до святителя паломники за зціленням.

У 1827 р. митрополит Київський Євгеній (Болховитинов) звелів принести тіла похованих в склепі архієреїв в новий склеп. У ту ж ніч йому привиділось уві сні, що буря коливає його будинок. Він прокинувся і почув, що хтось твердими, розміреними кроками йде до нього. Двері спальної відчинилися, і до нього увійшов, стукаючи палицею і сяючи світлом, величний і грізний архієрей у повному облаченню. Митрополит встав і хотів поклонитися йому, але не міг: так тремтіли його ноги. Святий сказав йому по-українськи: «Чи ти даси нам спочивати, чи ні? Не даси нам спочивати, не дам тобі і я ніколи спочивати!». І тими ж розміреними кроками він вийшов.

Намісник Києво-Печерської лаври архімандрит Іларіон після прибуття в лавру, на місце свого призначення, стомившись з дороги, заснув і бачить уві сні, ніби з'явилися до нього небіжчик Філофей і святитель Павло Тобольський та, приступивши до ліжка, Філофей сказав: «Намісник присланий на сім років, а потім архієреєм», а святитель Павло сказав:«Ні, він присланий на п'ять років і потім буде архієреєм». Після закінчення п'ятирічного терміну так і сталося. Намісник Іларіон був призначений єпископом Полтавським. Прощаючись зі святителем Павлом, він зворушувався душею і плакав перед труною його та повідомляючи пророцтво святителя Павла, просив: «Не приховуйте цього… Всім розповідайте цю велику на мені подію, пророковану уві сні святителем Павлом».

Пам'ять[ред. | ред. код]

Пам'ять святителя Павла (Конюшкевича), митрополита Тобольського вшановується 17 листопада.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Святитель Павло (Конюшкевич), митрополит Тобольський і Сибірський | «Наша Парафія». parafia.org.ua (uk). Процитовано 2017-12-05. 
  2. Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 18 квітня 2008 року [Електронний ресурс] // Українська Православна Церква. — 2008. — Режим доступу до ресурсу: http://archive.orthodox.org.ua/uk/svyashhennyy_sinod/2008/04/21/2932.html.

Посилання[ред. | ред. код]