Падалка Іван Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Падалка Іван Іванович
Падалка І.jpg
Народився 15 листопада 1894(1894-11-15)
Жорнокльови
Помер 13 липня 1937(1937-07-13) (42 роки)
Київ, Українська РСР, СРСР
Громадянство (підданство) Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1936-1955).svg СРСР
Діяльність художник

s: Роботи у Вікіджерелах

Іва́н Іва́нович Па́далка (*15 листопада 1894, Жорнокльови — †13 липня 1937, Київ, тюрма НКВД СССР) — український художник та педагог доби Розстріляного відродження. Учень Опанаса Сластіона та Михайла Бойчука. Професор живопису Київського художнього інституту. Автор теоретичних праць у журналах «Нове мистецтво», «Мистецтво».

Жертва російсько-більшовицького терору в Україні. Убитий разом із В. Седляром та вчителем М. Бойчуком.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Родина[ред.ред. код]

Іван Падалка народився 15 листопада 1894 р. у селі Жорнокльови Золотоніського повіту — колишньому Переяславському полку Гетьманщини. Батько Іван Григорович, хлібороб середнього достатку, Дарія Костянтинівна — мати. Родина складалася з десяти осіб, тож ледве зводили кінці з кінцями. Крім Івана, було ще семеро дітей — старший брат Кіндрат і шестеро сестер: Варвара, Ганна, Марія, Настасія, Христина й Уляна.

Початок творчості[ред.ред. код]

Любов до навчання Іванові прищепив батько, який сам полюбляв читати історію. Початкову науку юнак здобув у церковно-парафіяльній школі, де займався мистецтвом. До художньо-промислової керамічної школи в Миргороді вступив завдяки отриманню стипендії, яку виклопотав для нього місцевий дворянин. На формування мистецької майстерності Івана зробив свій вплив його вчитель Опанас Сластіон (1855—1933) — живописець, графік, етнограф і мистецтвознавець. Часто керівництво школи ставило його самого та його художні витвори за взірець усім учням. Вироби Івана експонувалися на щорічних виставках школи, у якій навчався з 1909-го по 1913 рік. Але зразковий студент став бунтівником і був виключений за свої погляди, а також за організацію учнівських виступів проти адміністрації й окремих викладачів. 1912 року учні школи, так звані гоголівці (від школи імені Миколи Гоголя), зорганізували демонстрацію, під час якої викрикували гасло: «Геть царя!».

Падалка поїхав у Полтаву, де йому пощастило пропрацювати півроку при Полтавському етнографічному музеї. Там виготовляв копії українських килимів для ткацької майстерні на Київщині, власником якої був Богдан Ханенко (1858—1917), український колекціонер картин, скульптур і творів українського ужиткового мистецтва, а також благодійник і меценат. Заробіток дав змогу Іванові восени 1913 року вступити до Київського художнього училища, у якому одержав дві нагороди від ради цієї школи — «Похвалу совєта» — за взірцеве навчання. За час науки репрезентувався на виставках цього закладу та серед групи молодих художників під назвою «Вінець». У той сам час мистець займався графікою й почав оформляти дитячі книжечки.

«Він був старший за мене на курс і дуже сприяв мені. Лагідний такий, чемний, довірливий, як дитина, і наївний. Іван був також гарний: довге золоте волосся мав, „під макітру“ обстрижений», — згадувала художниця Оксана Павленко.

Професійний художник[ред.ред. код]

Після закінчення науки в училищі 1917 року Падалка на початку наступного записався до Української академії мистецтв, де став студентом майстерні Михайла Бойчука. Учився там на «відмінно» й одночасно оформляв святкові колони до революційних свят, клуби, приміщення й аґітаційні пароплави та вагони. Захоплений і задоволений своїми успіхами, він виконав замовлення Державного видавництва України на збірку «Казки» й разом із Тимофієм Бойчуком ілюстрував дитячу збірку «Барвінок». Після цього він потрапив до найактивнішої бригади малярів, які розписували стіни Луцьких військових казарм у Києві. Михайло Бойчук був тим майстром, який навчив Падалку робити все, «як материні килими». Вдячний своєму вчителеві, молодий художник по закінченні Академії 1920 року став педагогом у Миргородському художньо-керамічному технікумі, а через два роки перейшов до Межигірського технікуму, де викладав той самий предмет.

Як відомого фахівця, його було скеровано до Харківського художньо-промислового інституту, де працював майже десять років (1925—1934). Два наступних роки Падалка був професором живопису в Київському художньому інституті.

Чудовий педагог, вихователь для своїх студентів і знаменитий художник, цей мистець створив велику кількість різних творів:

Живопис[ред.ред. код]

  • «Атака червоної кінноти»,
  • «Фотограф на селі»,
  • «Молочниці»,
  • «Збирання баклажанів»,
  • «Збирання яблук»,
  • «Змагання шахтарів»,
  • «Двоє»,
  • «Українка»,
  • «Натюрморт»,
  • «Портрет Валер'яна Поліщука»,
  • «Портрет дружини Марії Пасько»,
  • «Автопортрет».

Графічні роботи[ред.ред. код]

  • «Несуть товариша»,
  • «З поля»,
  • «Пастушок»,
  • «Селяни»,
  • «Повстанці»,
  • «Портрет Григорія Сковороди»,
  • «Червона кіннота»,
  • «Вантажники»

Ілюстрації книжок[ред.ред. код]

  • «Слово о полку Ігоревім»,
  • «Леґенди Татр»,
  • «Черниця»,
  • «Небіж Рамо»,
  • «Кобзар»
  • «Енеїда».

Декоративні тарілки[ред.ред. код]

  • «В. І. Ленін»,
  • «Я пролетарій Мамай. Стережись мене, буржую!»,
  • «Ми всіх катів зітрем на порох!»

Плакати[ред.ред. код]

  • Серія «Жінки, йдіть у Ради, комнезами, кооперацію!»

Гравюри на дереві[ред.ред. код]

  • Серія «Дніпрельстан».

Також автор обкладинок до видань творів І. Франка, В. Вражливого, П. Барто, П. Вороніна, Ю. Смолича, М. Йогансена, С. Таранушенка, П. Усенка, Л. Квітко, І. Нечуя-Левицького, В. Короленка, І. Котляревського, О. Досвітнього, О. Соколовського й інших поетів і письменників.

Участь у міжнародних виставках[ред.ред. код]

«1930 року відбулася велика виставка радянського мистецтва в Стокгольмі, і майже всі експонати продано, у тім числі графічні твори Касіяна, Падалки, Довгаля, Налепинської-Бойчук і інших», — зазначено в газеті «Комуніст» за 19 травня 1930-го. Про виставку різних радянських художників, що відбулася в Парижі 1931 року, також схвально відгукнувся французький письменник Е. Дабі в журналі Europe. Він, між іншим, написав: «Із цікавістю й деякими побоюваннями йдеш на цю виставку — чекаєш зустріти щось на взірець креслень, абстрактних конструкцій, народжених кубізмом. Нічого подібного. Перед нами — правдиве й просте мистецтво, у якому, зрозуміло, відбилися теми того світу праці, яким є СРСР: порти, будови, заводи. Це мистецтво не прагне ні засліпити, ні обманути, ні навіть переконати. Воно щире у своїх пошуках; це могутнє мистецтво, що чарує молодістю та здоров’ям. Радянські художники прагнуть показати живі картини того нового світу, яким є Росія».

На слова Дабі немає сенсу відгукуватися зараз якимсь коментарем, але його текст вимагає зауваження, що відображує він погляд людини з Франції на тодішню дійсність соціалістично-комуністичного будівництва — як промисловості, так і щоденного людського життя — не те що в Україні, а й у цілому Радянському Союзі. До речі, нема чого йому дивуватися, бо спритні організатори виставки спромоглися показати там такі твори, щоби наївних французів вони насправді переконали в щасливому сьогоденні трудящих у «радянському раю». Варто додати, що в росіян бачимо розвинений інстинкт великодержавності, що виливалося, зокрема, у викреслювання зі сторінок історії культур інших народів СРСР, тож Дабі сприйняв відібрані Москвою твори на згаданій виставці за роботи російських авторів.

Убивство художника[ред.ред. код]

Найбільшою небезпекою для червоної Москви з давніх-давен були прояви української самобутності. Кіндрат Падалка волів не говорити про трагічну загибель брата Івана, як рівно ж і дружина художника Марія Пасько, хоча ширилися чутки, що «посадили» його за те, що малював бідних колгоспників. Інші казали, що він любив читати поезію Тараса Шевченка, а по селу ходив в українській вишиванці. НКВС було вигідно сфабрикувати звинувачення за нібито приналежність Падалки до терористичної організації, начебто в нього проявлялися тенденції до відновлення капіталізму та відторгнення України від СССР. А може, НКВД не подобалися статті Івана Падалки в журналах «Нове мистецтво», «Мистецтво» та деінде. А можливо, і за те, що творчі пошуки «бойчукістів», у тому числі самого Івана Падалки, не вміщалися в рамки «соціалістичного реалізму». Слід зазначити, що «інородців», які не підкорялися йому, вважали ворогами центру, із «вищістю його культури» та з кліше «старшого брата». Насправді в цього «москвина» жевріло прагнення знищувати «молодшого брата» як морально, так і фізично. А воно, на превеликий жаль, дуже часто проявляється ще й зараз через відчуття в українців слабкості перед силою кремлівських вождів. made by slivich

29 вересня 1936 І. І. Падалку викрала група НКВД. Згодом він виявився у тюрмі, де працівники російської спецслужби катували митця. 13 липня 1937 Військова Колегія Верховного Суду СССР засудила І. І. Падалку як «учасника націонал-фашистської терористичної організації, що ставив за мету відторгнення України від СССР та реставрацію капіталізму» до смерті. Того ж дня художника убили в тюрмі НКВД СССР.

1 лютого 1958 року комуністи самі реабілітували убитого — Військова Колегія Верховного Суду СРСР визнає справу на Падалку сфальсифікованою працівниками органів НКВД. Проте рідні не отримали жодних компенсацій, а Україна — відшкодування за убивство митця світового рівня.

Виставки[ред.ред. код]

  • Травень—жовтень 1928 року — Кельн (Міжнародна виставка).
  • Квітень—червень 1929 року — Амстердам.
  • 1929 рік — Вінтертур (Швейцарія).
  • Рік 1930. Березень-квітень — Стокгольм, Осло, Данціг (виставка графіки, рисунку, плакату й книжок). Червень — Венеція, Цюрих, Берн (XVII Міжнародна виставка мистецтва). Липень — Берлін. Жовтень-листопад — Відень. Жовтень — Лондон, Кембридж, Оксфорд, Манчестер, Ліверпуль.
  • Рік 1931. Лютий—квітень — Цюрих, Берн, Женева, Базель. Лютий-березень — Прага. Травень-серпень — Париж (Міжнародна виставка 1 «Мистецтво книги»).
  • Рік 1932. Травень — Японія (виставка сучасного мистецтва). Червень — Венеція (XVIII Міжнародна виставка мистецтва). Червень-серпень — Цюрих.
  • Рік 1933. Березень-квітень — Варшава. Травень — Копенгаген.

Учні[ред.ред. код]

Серед багатьох учнів — Олександр Довгаль, Ісак Хотінок.

Цитата із Сталінських списків[1][ред.ред. код]

  • «ПАДАЛКА Иван Іванович

26.06.37 Украинская ССР, г. Киев Кат.1»

  • «За Сталин, За Каганович, За Ворошилов»

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]