Поліграф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сенсорний блок сучасного виробництва разом з ПК

Поліграф (polygraph, від грец. πολύ — багато и γράφω — писати, синонім: детектор брехні, лай—детектор) є різновидом психофізіологічної апаратури і являє собою комплексну багатоканальну апаратну методику реєстрації змін психофізіологічних реакцій людини у відповідь на пред’явлення за спеціальною схемою певних психологічних стимулів. Аналіз інформації, отриманої від людини в процесі опитування за допомогою поліграфа, як стверджується, дає змогу одержувати необхідну орієнтувальну інформацію та виявляти ту, яку людина приховує. Велика частина науковців відносить поліграф до псевдонауки.[1]

Історія[ред.ред. код]

Історичний екскурс[ред.ред. код]

У сиву давнину на Сході як «детектор брехні» широко використовувалося рисове борошно. Підставою для застосування даного методу слугували наступні спостереження. Було помічено, що в період сильного страху в роті припиняється виділення слини. Для оцінки цього стану до рота підозрюваного вкладалося рисове борошно. Якщо через певний час воно виявлялося сухим, то підозрюваного вважали винним. Цей «технічний засіб» був досконалішим для детекції брехні, ніж суб’єктивна оцінка вождя племені. Водночас сухість у роті може бути викликана не тільки страхом розплати за вчинений злочин, а просто страхом, викликаним боязню самої процедури.

Лікарняний поліграф, (1913)

Інформативнішим був засіб із використанням віслюка. Процедура тестування полягала в наступному. Хвіст віслюка змащували фарбами, після чого прив'язували віслюка у напівтемному приміщенні. Підозрюваному давалося завдання: зайти у приміщення і погладити віслюка по хвосту. Якщо осел зареве – обстежуваний винний. Творці даного «детектора брехні» були впевнені, що людина, яка вчинила злочин, побоїться гладити віслюка — раптом він зареве. Отже, руки залишаються чистими[2].

Жорсткіший спосіб виявлення правди використовували у Спарті. Спартанські юнаки, перш ніж потрапити до спеціальних шкіл, проходили певний відбір. Юнака ставили на краю скелі над проваллям і запитували, чи боїться він. Відповідь завжди була негативною. Але правду чи брехню сказав опитуваний суб'єкт - визначали за кольором обличчя. Якщо юнак був блідий — то він брехав. Цей тип реакції, за переконанням спартанців, свідчив про те, що юнак у бою не може бути спритним і кмітливим, - і його скидали зі скелі. Багаторічні спостереження допомогли спартанцям зробити висновок: людина, яка блідніє від страху, — не може бути справжнім воїном[2].

У Стародавньому Римі за допомогою цього ж методу відбирали охоронців. Кандидатові ставили провокаційні запитання. Якщо він червонів, його брали в охорону. Вважалося, що якщо людина червоніє при задаванні їй провокаційних запитань, то вона не буде брати участь у змовах[3].

В африканських племенах при визначенні винного використовували свій метод. Чаклун виконував спеціальний танець навколо підозрюваних. Інтенсивно обнюхуючи їх, «слідчий» за насиченістю запаху тіла робив висновок, хто із підозрюваних був винним у вчиненні розслідуваного злочину.

На Близькому Сході, ще в сиву давнину як детектор брехні використовували показники пульсу підозрюваного. За інформативні ознаки бралися зміни частоти пульсу і особливості кровонаповнення артерії (пульсації). Цей метод використовувався для виявлення невірних дружин і їхніх коханців. Методика перевірки була надзвичайно простою. Спеціально тренована людина прикладала палець до артерії, а далі підозрюваній дружині ставили запитання, називаючи імена чоловіків, які теоретично могли вступити з нею в інтимні стосунки. У результаті високої емоційної напруги, як реакція на ім’я коханця, - у підозрюваної різко змінювалися частота пульсу і кровонаповнення артерії. Надалі цей метод використовувався для визначення ступеню щирості тієї чи іншої особи.

Використовувана в минулому методика тестування стала пошуковим методом, і нині широко застосовується у практиці «детекції брехні». Ще у давнину існував досвід використання тремору для визначення причетності підозрюваних до вчинення злочинів. Обстежуваним давали в руки дуже тендітне яйце птаха і вели допит на предмет вчинення ними протиправної дії. У кого шкарлупа тріскалася, того і вважали причетним до вчинення розслідуваного злочину.

Технічний розвиток[ред.ред. код]

Лише наприкінці 18-го століття були створені умови для розвитку технічних засобів, унаслідок чого вони отримали назви «детектора брехні», «варіографа», «поліграфа», «викривальника брехні», «сироватки правди», «вимірювача психологічного стресу». Остання назва більш об’єктивно відображала сутність методу і поступово завоювала право на широке використання в літературі кінця 20-го століття.

1875 року поштовхом для розвитку інструментальної діагностики детекції брехні послужила праця італійського фізіолога Анжело Моссо ((італ.)). У своїх дослідженнях він довів, що залежно від величини емоційної напруги людини змінюється ряд фізіологічних показників. Ним було встановлено, що тиск крові в судинах та частота пульсу змінюються при зміні емоційного стану обстежуваної особи. Пізніше матеріали цих експериментів були опубліковані в його монографії «Страх».

Американський винахідник Ленерд Кілер проводить тестування на поліграфі, свідка обвинувачення на 1935 суді над Бруно Гауптманом

1895 року італійський лікар-психіатр Чезаре Ломброзо (Cesare Lombroso) використовував перший прилад для детекції брехні — гідросфигмограф, що реєстрував у людини зміну тиску крові[4]. Через сім років 1902 року, в суді, за допомогою інструментальних методик вдалося вперше довести непричетність звинувачуваного у скоєнні злочину.

Початок 20-го століття ознаменувався всестороннім вивченням застосування методів інструментальної діагностики в розкритті злочинів. Підвищення точності інструментальної діагностики йшло по шляху удосконалення вже відпрацьованих раніше методик, а також з використанням нових. Зокрема була введена методика з використанням сфигмограми. Сфигмограма (грец. sphygmos – пульс, grapho – писати, зображувати) – методика, що реєструє коливання стінок кровоносної судини та дозволяє визначити частоту пульсу і стан системи кровообігу в цілому.

1914 року італієць Вітторіо Бенуссі (Vittorio Benussi) використав прилад для реєстрації показників дихання при проведенні допитів підозрюваних у скоєнні злочину. Як інформативні показники були використані частота та глибина дихання, що реєструвалися за допомогою приладу – пневмографа. Пізніше за допомогою цього приладу почали визначати тривалість вдиху і видиху, затримку дихання на вдиху та видиху.

Перший поліграф, придатний для розслідування злочинів, був створений американцем Джоном Ларсоном (англ. John Larson) 1921 року. Цей прилад реєстрував на паперовій стрічці, що рухалася,- пульс, тиск крові та дихання. Незважаючи на свою прогресивність, цей прилад значно відрізнявся від сучасних поліграфів.

Введення 1926 року американцем Леонардом Кілером (Leonard Keeler), учень та співробітник Джона Ларсона, каналу реєстрації опору (провідності) шкіри значно підвищило точність результатів поліграфних обстежень. Поліграф Кілера використовувався в створеній ним Чиказькій лабораторії розслідувань злочинів. До 1935 року Кілер обстежив близько 2000 підозрюваних у скоєнні злочинів. Ним також уперше була запроваджена 5-канальна реєстрація тремору. Якщо Ломброзо вважається засновником першого поліграфа, то Кілер — засновником сучасного поліграфа.

На різних етапах вдосконалення поліграфа Кілера окремі вчені намагалися реєструвати до 19 показників (дихання, тремор, частота пульсу, артеріальний тиск, електропровідність шкіри та інші). Проте на даному етапі сучасний поліграф реєструє від 5 до 7 показників, причому 5 з них були введені вперше Кілером, а вже подальший розвиток поліграфа здійснювався шляхом підвищення точності показників, що реєструються та розробки нових методів поліграфного обстеження.

Перша згадка про використання детектора брехні для захисту комерційних інтересів датуються 1923 роком. Американський поліграфолог Ларсон за заявкою власників ряду магазинів провів обстеження 38 співробітників для того, щоб виявити, хто з них краде товари з магазину. Результати перевірки однієї з дівчат викликали підозру. Після пред'явлення підсумків тестування дівчина призналася, що систематично крала в магазині книги і одяг на суму понад 500 доларів США[5].

Наприкінці Другої світової війни в американському військовому таборі в штаті Нью Джерсі поліграф застосовувався для обстеження німецьких військовополонених, з яких потрібно було відібрати кандидатів на керівні поліцейські посади в уряді післявоєнної Німеччини. Бригада, яка складалася з семи досвідчених поліграфологів, використовуючи метод релевантних-іррелевантних запитань з'ясовувала симпатії до нацистської партії, до комуністів, настроєність на саботаж і підривну діяльність, зв'язок з гестапо, СД, СА, а також причетність до вчинення серйозних злочинів[5].

Поліграф за часів СРСР[ред.ред. код]

У Радянському Союзі початок досліджень із застосуванню інструментальних методів психофізіології при розкритті злочинів датується 1920-ми роками. Ініціатором досліджень був психолог, згодом — академік Академії педагогічних наук СРСР, Олександр Романович Лурія (1902-1977). Лурія удосконалив розповсюджений у ті часи в експериментальній психології асоціативний метод і застосував його для виявлення приховуваної інформації за допомогою реєстрації паралельно активних фізіологічних процесів дихання, кров'яного тиску, біострумів (мозку, серця, скелетних м'язів).

1927-28 років були опубліковані перші позитивні результати використання асоціативно-моторного методу в практиці. Однак можливість використання цього та інших психофізіологічних методів при розкритті злочинів різко критикувалася Міністерством юстиції СРСР і Прокуратурою СРСР. Ця критика проводилася під жорстким контролем Генерального Прокурора СРСР Андрія Вишинского. Результатом такої державної точки зору, базованої на ідеологічних та кон'юнктурних міркуваннях, стало те, що на десятиліття була припинена розробка методів поліграфа, тобто методу реєстрації фізіологічних реакцій під час допиту осіб, підозрюваних у вчиненні злочину.

Дослідження в цій галузі науки були відновлені тільки наприкінці 1960-х років, зокрема, в інститутах Академії Наук СРСР. Серед відомих вчених, які займалися цією проблемою, слід згадати нейрофізіолога Павла Симонова, професора, академіка АН СРСР, відомого створенням інформативної теорії емоцій[6].

Приблизно тоді ж, ряд юристів висловилися за застосування поліграфа в оперативно-розшуковій діяльності і на етапі попереднього слідства. Знову на сторінках преси другої половини 1970-х років була розгорнута дискусія, і знову результат її був не на користь поліграфа. Результатом стало припинення досліджень, що проводилися з цієї проблеми у підрозділах МВС та Прокуратури.

На початку 1970-х років досвід застосування поліграфа на Заході був проаналізований в КДБ СРСР. Поштовхом для цього стала велика кількість провалів однієї із найсильніших розвідок соцтабору – східнонімецької «Штазі». Навіть добре підготовлені агенти викривалися за допомогою детекторів брехні. Про це відразу стало відомо КДБ, і в одному з науково-дослідних інститутів була створена група для досліджень психофізіологічних процесів.

Результати багаторічної наукової праці привели до появи у 1975 році наказу голови КДБ СРСР Юрія Андропова про створення спецпідрозділу з прикладного застосування апаратного методу детекції брехні[6].

Сучасне становище[ред.ред. код]

На сьогодні поліграф використовують більш ніж у 75 країнах світу, серед яких загальновизнаним лідером є США. Значною популярністю він користується в діяльності правоохоронних органів Японії, Туреччини, Ізраїлю, Бельгії, Індії, Казахстану, Канади, Китаю, Колумбії, Латвії, Литви, Естонії, Македонії, Південної Кореї, Сербії, Сінгапуру, Фінляндії, Хорватії, Чорногорії. Серед держав-сусідів поліграф затребуваний серед таких країн: Польщі,Болгарії,Чехії, Словаччини, Словенії, Угорщини, Росії, Білорусі, Молдови та ін. Водночас у світі є країни, де заборонено використання поліграфа (Австралія, Німеччина, Австрія)[7].

Тестування з використання поліграфа, спеціалізоване крісло, прилад — Lafayette LX 5000

Успіх використання поліграфа послужив поштовхом для створення у Центральному розвідувальному управлінні США відділу, що спеціалізується на проведенні поліграфних перевірок. Через декілька років урядом США було прийняте рішення про перевірку на поліграфі всіх співробітників ЦРУ не рідше, ніж один раз протягом п’яти років. Згодом аналогічні підрозділи були створені у Міністерстві оборони США.

В процесі становлення масових перевірок у США ідеологія цього напрямку змінювалася значно. В 1985 році викликали значний суспільний резонанс помилки, допущені при проведенні поліграфних перевірок. Це призвело до прийняття відповідного закону який обмежує використання поліграфа в державних установах і запроваджує практично повну його заборону в приватному секторі.[8]

Звіт 2003 року Національної академії наук США

У 2003 році Національна академія наук США опублікувала звіт «Поліграф і виявлення брехні». Академія наук виявила, що більшість досліджень із застосуванням поліграфа були «ненадійні, ненаукові і упереджені». Після проведення експериментів було встановлено, що перевірка на поліграфі великої кількості людей щодо різних подій (наприклад, при прийомі на роботу) дає результат нічим не кращий, ніж випадкове вгадування. У той же час, тестування невеликої кількості людей щодо певної  події (наприклад, конкретного злочину) дозволяє розпізнати брехню і правду «вище, ніж випадкове вгадування»[9].

Україна

В Україні застосування поліграфа прямо законодавством не передбачено. Тобто, немає прямого дозволу або заборони на його використання[10]. З 1998 року в Україні почали надавати послуги по детекції брехні.

Починаючи з 2006 року в Україні діють Міжнародна ліга поліграфологів (МЛП) та Міжнародна асоціація поліграфологів (МАП) – професійні об'єднання фахівців поліграфа, які представляють приватний, правоохоронний і державний сектори різних країн світу, у тім числі Україна, США, Ізраїль, Мексика, Росія та ін. Президентом МЛП і МАП є доктор Андрій Волик[11].

У 1999 році п'ять англомовних офіцерів з Національної академії внутрішніх справ України (місто Київ) і Львівського юридичного інституту МВС України пройшли двомісячне навчання в Академії Судової Психофізіології в місті Ларго штату Флорида, США. По закінченню навчання вони стали першими поліграфологами України. Ініціатором цього зусилля була Українсько-Американська Асоціація Поліцейських (місто Чикаго, США), яка вже очолювала декілька подібних проектів з часу проголошення незалежності України.

23 травня 2002 року в інтерв'ю УНІАН начальник Головного управління карного розшуку Міністерства внутрішніх справ України Володимир Євдокимов сказав, що органи внутрішніх справ України збираються активніше запроваджувати у своїй роботі поліграф. За його словами, в 2002 році в українських правоохоронців працювало 15 поліграфів, якими активно користуються у Дніпропетровській, Луганській областях, Києві, Донецьку, Черкасах та Криму. Він зазначив, що до серпня 2002 року планувалося завершити тендер на закупівлю поліграфів, після чого передбачалося їхнє використання у всіх обласних управліннях внутрішніх справ.

За словами пана Євдокимова, за час проведення експерименту з використання поліграфа, який тривав з 2000 року до весни 2002 року, правоохоронці за допомогою пристрою розкрили 119 тяжких злочинів, в тому числі викрадення дитини, 40 вбивств, 15 розбійних нападів, розшукали шестеро злочинців та чотирьох зниклих безвісти громадян.

Поліграф вже декілька років використовується у Львівському юридичному інституті МВС України (перший у Західному регіоні України). Поліграфологи інституту неодноразово надавали допомогу МВС в областях у проведенні поліграфних тестувань осіб, стосовно яких порушені кримінальні справи. Загалом було проведено понад 50 тестувань за різними напрямками. Інститут також надає допомогу громадянам при вирішенні проблем приватного характеру[12].

При прийомі на роботу до Національної поліції, Законом України «Про Національну поліцію» передбачено, що за згодою осіб, які виявили бажання вступити на службу, проводиться тестування на поліграфі[13].

Канада

Другим після США користувачем за об'ємами прикладного використання поліграфа є Канада. В Канаді впровадження поліграфа було сильно ускладнено через існування в країні британської правової системи. Поліграф в поліції використовується тільки на етапі попереднього слідства. На відміну від США в Канаді жоден регіон не використовує в судах результати перевірок на поліграфі для підтвердження невинності або вини підозрюваного, але за попередньою згодою сторін, ці результати можуть бути долучені як докази судами у цивільних справах[5].

Німеччина

У Німеччині дані, отримані за допомогою поліграфа не визнаються судами як доказ.[14]

Польща

У Польщі експертиза із застосуванням поліграфа може проводитись зі згодою особи, яка підлягає експертизі, але, згідно з процесуальним кодексом, не може бути доказом [15]

Литва

В Литві поліграф був використаний вперше у 1992 році. З 2004 року проводиться тестування для розслідування кримінальних справ[16].

Азія

У 1968 році Верховний суд Японії вперше в історії судочинства схвалив висновок експерта за результатами проведеної перевірки на поліграфі як доказ у розслідуваній справі.

Індія

У 2008 році індійський суд, за результатами проведеної перевірки на поліграфі, прийняв як докази тест, щоб засудити жінку, яка звинувачувалася в убивстві свого нареченого. Це перший випадок, коли результат поліграфу був використаний як доказ в індійському суді[17]. За законами Індії результати перевірок на поліграфі можуть бути використані в суді як докази, якщо вони здійснювались цивільною особою, а не співробітником поліції або працівником суду[5].

Китай

В Китаї поліграф отримав розвиток у 1981 році, а у 1987 році в країні уже було створено свою систему детекції брехні[18].

Туреччина

У Туреччині перевірки за допомогою поліграфа стали проводитись з 1984 року. Навчання спеціалістів здійснювалось в США[5].

Ізраїль

В Ізраїлі поліграф використовується з 1959 року. Його широко використовують спецслужби, регіональна воєнна поліція. Результати перевірок, можуть бути прийняті як докази судами в цивільних справах. Дозвіл поліцейським займатися приватною практикою призвів до того, що майже 30% поліцейських-поліграфологів мають свою приватну систему перевірок[5].

Принцип дії[ред.ред. код]

Робота поліграфа базується на зміні електричного опору шкіри, роботи серцево-судинної системи та психіки організму.

Критика[ред.ред. код]

Всупереч поширеній думці тестування на поліграфі не є суто науковою та стандартизованою процедурою. Існують численні сумніви й критичні зауваження щодо наукової достовірності одержуваних результатів. Уважається, що це скоріше мистецтво, а не наука, оскільки дуже багато залежить від кваліфікації, досвіду та інтуїції фахівця-поліграфолога. На відміну від наукових, суто стандартизованих тестів, перелік питань для тестування на поліграфі не є фіксованим, а отже, для успішного тестування поліграфолог щоразу повинен підбирати й формулювати питання таким чином, щоб викликати потрібну реакцію в конкретної особи, а потім зуміти правильно інтерпретувати все різноманіття фізіологічних проявів, що суттєво різняться в людей. У цьому разі неминучими є помилки, викликані горезвісним «людським фактором».

У Великобританії, після гучного шпигунського скандалу, уряд провів дослідження ефективності тестування на поліграфі, за результатом якого психологи поставили під сумнів практично всі аспекти роботи поліграфа, передусім, точність даних. Результат перевірки на детекторі брехні не може вважатися достовірним на 100 %, оскільки поліграф аналізує лише емоції та фізіологічні реакції стосовно предмета тестування, безвідносно істинної винності невинності їх носія.

Будь-яку сильну емоцію особи, наприклад гнів, страх, сексуальне збудження, може бути помилково розтлумачено поліграфом як його винність.

Доцільність застосування поліграфа для відбору персоналу досі не доведено. Більшість учених і дослідників, що займаються проблемою виявлення брехні, одностайно та категорично висловлюються проти використання детектора брехні під час прийому на роботу. Причиною є значна кількість помилок під час перевірки кандидатів на поліграфі. А оскільки покарання за викриття брехні в тестуванні під час прийому на роботу немає, як у кримінальних справах, то й викриття не страшне і не викликає суттєвих хвилювань, не детектується, а тому спіймати брехунів набагато важче. Водночас чесні люди, які дуже бажають отримати роботу, нерідко бояться, що їх оцінять неправильно, саме тому їх переляк можуть помилково оцінити як ознаку провини. Крім припущень про можливу винність випробовуваних, на результат перевірки на поліграфі можуть вплинути інші суб'єктивні чинники, наприклад симпатія або жалість щодо підозрюваних.

Фактори, що впливають на кінцевий результат психофізіологічного дослідження
  1. Освіта поліграфолога — за міжнародними стандартами поліграфолог зобов'язаний вчитися за очною формою не менше 400 годин в аудиторії. Рівень освіти є ключовим фактором при проведенні психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа.
  2. Помилкова інтерпретація результатів — детектор вимірює не брехню, а зміну фізіологічних реакцій організму, які свідчать про значущість пропонованих стимулів для досліджуваної особи. При недотриманні фахівцем існуючих методик та базових принципів проведення досліджень — даний фактор може призводити до помилок.
  3. Упередження досліджуваного особи — реакції організму відображають не істинність фактів, а всього лише віру випробуваного в їх істинність або хибність. Випробуваний може думати, що його знання правдиво, хоча насправді воно не відображає об'єктивної реальності.
  4. Упередження поліграфолога — так як дані, отримані за допомогою поліграфа, можуть інтерпретуватися досить широко, то у випадках, коли експерт має упередження по відношенню до тестованого, існує небезпека помилкового висновку.
  5. Протидія — стверджується, що існують методи, при яких тестований може впливати на показання, використовуючи різні маніпуляції, котрі не помічає поліграфолог. Зокрема, для військовослужбовців армії США і НАТО існує програма R2I (англ. Resistance to interrogation).
  6. Стан особи, що перевіряється — фізичне або психологічне виснаження досліджуваної особи. Наявність у досліджуваної особи психічного розладу або фази загострення захворювання, пов'язаного з порушенням діяльності серцево-судинної або дихальної системи. Знаходження досліджуваного особи в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, регулярне вживання досліджуваних особою сильнодіючих лікарських препаратів або психоактивних речовин, наявність у досліджуваного особи больового синдрому пов'язаного з загостренням якогось захворювання, а також знаходження жінки в другій половині періоду вагітності. Вік досліджуваного особи менше 14-18 років.

Резонансні приклади[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Мотлях О. І. Використання поліграфа в діяльності правоохоронних органів окремих держав СНД / О. І. Мотлях // Право та управління. – 2012. – № 1. – С. 332–349.
  • Мотлях О. І. Поліграф: наукова природа походження, нормативно-правове регулювання та допустимі межі застосування / О. І. Мотлях. – К. : Освіта України, 2012. – 394 с.
  • Усіков І. П. Криміналістичні особливості формування висновків психофізіологічного дослідження на поліграфі як одного із процесуальних джерел доказів . – 2009. – С. 130.
  • В. В. Юсупов, Н. В. Галушка, М. М. Цимбал. Використання поліграфа: історія, методика та перспективи застосування на досудовому слідстві. МВС України, КНУВС. – К., 2010. – 57 с.
  • Мітрічев С. Поліграф як засіб отримання криміналістичної інформації / С. Мітрічев, Ю. Холодний // Записки криміналістів. – Вип. 1. – М., 1993. – С. 178.
  • Клименко М. Можливості використання в розслідуванні злочинів деяких нетрадиційних криміналістичних та спеціальних знань і методів / М. Клименко, О. Клевцов // Право України. – 1998. – № 1. – С. 95–100.
  • Пунда О. О. Право на особисту недоторканність та перспективи використання поліграфа в кримінальному провадженні / О. Пунда // Порівняльно-аналітичне право. – 2013. – № 3. – С. 36–40.
  • Мовчан Д. А. Питання імплементації в Україні зарубіжних підходів до нормативно-правового регулювання застосування поліграфа в процесі розкриття та розслідування злочинів / Д. А. Мовчан // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2009. – № 5. – С. 256–262
  • Ржевська М. М. Можливості, умови та шляхи застосування поліграфа при виявленні та розслідуванні злочинів.
  • Волобуєв А. Ф. Про використання поліграфа при розслідуванні злочинів / А. Ф. Волобуєв // Криміналістика ХХІ століття : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Харків, 25–26 листоп. 2010 р.). – Х. : Право, 2010. – С. 110–113.
  • Інструкція щодо застосування комп'ютерних поліграфів у роботі з персоналом органів внутрішніх справ України: наказ МВС України від 28 лип. 2004 р. № 842 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 жовт. 2004 р. за № 1373/9972).
  • Волик А. М. Популярні питання про поліграф / А. М. Волик.
  • Назаров О. А. Шляхи вдосконалення методів і засобів психологічного відбору кандидатів на посади керівного складу в Національній поліції України(рос.)

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Iacono, W.G. "Forensic 'lie detection': Procedures without scientific basis," Journal of Forensic Psychology Practice, Vol. 1 (2001), No. 1, pp. 75-86.
  2. а б Історія створення і розвитку детектора брехні
  3. Історія детектора брехні
  4. Cesare Lombroso: A Brief Biography
  5. а б в г д е Світовий досвід
  6. а б Поліграф: Історичний аспект. Т. Лешкович
  7. Податківцям дозволили використовувати у роботі детектори брехні
  8. The Employee Polygraph Protection Act of 1988 (EPPA)U.S. Department of Labor OASP/Office of Compliance Assistance Policy (англ.)
  9. The Polygraph and Lie Detection(англ.)
  10. Використання детектора брехні в Україні – про що мовчить закон
  11. АНДРІЙ ВОЛИК, PhD «Людина – детектор брехні»
  12. ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА до проекту Закону України «Про захист прав осіб, які проходять опитування (дослідження) на поліграфі»
  13. Використання поліграфа в Україні
  14. Прес-реліз федеральної судової палати ФРН №96 від 17.12.1998 "Lügendetektor" völlig ungeeignet Bundesgerichtshof schließt polygraphische Untersuchungsmethode im gerichtlichen Verfahren als Beweismittel generell aus (нім.).
  15. Стаття у польській Вікіпедії Wariograf Uregulowania prawne (пол.).
  16. Vitas Saldžiūnas and Aleksandras Kovalenka (2015). Lie detection with polygraph, LAP Lambert Academic Publishing. ISBN 978-3-659-74192-0.
  17. GIRIDHARADAS, Anand (September 14, 2008). India's Novel Use of Brain Scans in Courts is Debated. The New York Times. Процитовано 2008-09-15. (англ.)
  18. Детектори брехні планується використовувати для боротьби з корупцією у Китаї

Посилання[ред.ред. код]

Псі Це незавершена стаття з психології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Медичне обладнання Це незавершена стаття про медичне обладнання.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.