Природний атомний реактор «Окло»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Геологічний розріз ядерного реактора «Окло»
1. Зони поділу
2. Пісковик
3. Шар уранової руди
4. Граніт

Природний атомний реактор «Окло» — виявлений біля міста Окло (Габон, Африка) у покладах урану, які сьогодні видобувають відкритим способом. 1,7 млрд років тому у покладах урану проходила самовільна ланцюгова реакція ділення ядер урану.

В наші часи реакція припинилася через виснаження запасів ізотопу 235U.

Опис феномену[ред. | ред. код]

Ланцюгова ядерна реакція розщеплення розпочалася й підтримувалася спонтанно в результаті виникнення необхідних і достатніх для неї умов (сформульовані Полом Курода — хіміком з Університету Арканзасу) — розмір родовища перевищує середню довжину пробігу нейтронів, які викликають розщеплення; концентрація урану-235 — достатня для реакції (близько 3%); наявність речовини, здатної сповільнювати нейтрони, які випромінюються при розщепленні ядер урану, з тим, щоб вони ефективніше викликали розщеплення інших ядер; відсутність у масі руди помітних кількостей Бору, Літію та інших елементів, які активно поглинають нейтрони і можуть викликати зупинку ядерної реакції. Усі ці умови склалися близько 2 млрд років тому принаймні на 16 ділянках у межах Окло та Окелобондо (сьогодні тут діють уранові шахти). Природні реактори працювали циклічно — вмикалися й вимикалися. Найбільш вірогідний механізм цього явища передбачає наявність ґрунтових вод, які википали після того, як температура досягала критичного рівня. Вода діяла як сповільнювач нейтронів, і коли вона випаровувалась, ланцюгова реакція тимчасово припинялася, а після того як зона реакції остигала, в неї знову потрапляли ґрунтові води й ланцюгова ядерна реакція розщеплення, очевидно, поновлювалася. Періоди «увімкненого» стану реактора становили близько 30 хвилин, а «вимкненого» — 2,5 години. Цей механізм не дозволяв породам ні розплавитися, ні вибухнути та існував упродовж сотень тисяч років.

Сьогодні «феномен Окло» становить не лише науковий інтерес, а також є зразком природного довгострокового геологічного сховища ядерних відходів. Тут проведено дослідження міграції продуктів ядерного розщеплення[1].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література та джерела[ред. | ред. код]