Пронюк Євген Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Євген Васильович Пронюк

Євген Васильович Пронюк

Пронюк Євген.jpg

В'язничне фото Євгена Пронюка, липень 1972 року

Народився 26 вересня 1936(1936-09-26) (80 років)
с. Хом'яківка, Тлумацький повіт, Станіславське воєводство,
Польща Польська республіка
Громадянство СРСР СРСР Україна Україна
Діяльність політик
Нагороди
Герой України (орден Держави)
Орден Свободи — 2010
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

Євге́н Васи́льович Проню́к (*26 вересня 1936, Хом'яківка, Станіславське воєводство) — почесний голова Всеукраїнського Товариства політичних в'язнів і репресованих, діяч українського національного руху, автор самвидаву, поширював його.


Біографія[ред.ред. код]

Народився 26 вересня 1936, с. Хом'яківка, Тлумацький повіт, Станіславське воєводство в сім'ї коваля Василя, учасника підпілля ОУН-УПА.

1957–1962 навчався на філософському факультеті Київського державного університету ім. Т. Шевченка.

З 1962 працював науковим співробітником Інституту філософії АН УРСР.

1964 написав для самвидаву статтю «Стан і завдання Українського визвольного руху», пізніше вилучену КДБ при арештах багатьох опозиціонерів у серпні — вересні 1965. КДБ через ЦК КПУ вимагав вигнання Пронюка з Інституту філософії. Але директорові Інституту академіку Павлові Копніну вдалося захистити опального філософа, який залишився працювати, але вже не науковим співробітником, а бібліоґрафом у бібліотеці Інституту.

У 1972 звинувачений у проведенні антирадянської агітації і пропаганди з метою підриву й ослаблення радянської влади, 1973 засуджений Київським обласним судом на 7 років таборів суворого режиму (відбував у Пермській області) і 5 років заслання (заслання відбував у Казахстані) . Повністю відбувши термін, у квітні 1984 повернувся в Київ.

1988 бере участь у створенні Української Гельсінкської Спілки (УГС), був членом її виконкому. Того ж року, як член ініціативної групи, створював Український «Меморіала» ім. В. Стуса.

1989 Пронюк ініціював створення, всупереч заборонам КДБ, нинішнього 40-тисячного Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих, установчі збори якого відбулися в Києві на Львівській плоші під небом у червні 1989. З тих пір його незмінний голова. Був серед організаторів Народного Руху України (НРУ)

1990 обраний депутатом Київської міської ради, був членом її президії, 1992–1993 — головою демблоку міськради, 1992–1994 завідував сектором міськради з гуманітарних питань.

З 1994 — народний депутат України 2-го скликання від Тисменицького виборчого Івано-Франківської обл. Працював у Комітеті Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

Нагороджений медаллю Т. Шевченка «За віддану працю для добра всього українського народу та жертовний вклад на визволення України та підтримку свободи всім народам світу» Спілки Визволення України (1977), почесним орденом «Січовий Хрест» (1995), орденом Угорщини «Хрест за заслуги» (1996).

Державні нагороди[ред.ред. код]

Джерело[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]