Перемишляни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Перемишляни
Перемишляни герб.png
Герб Перемишлян
Вид на місто
Вид на місто
Перемишляни
Перемишляни на мапі України
Перемишляни на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Львівська область, Галичина
Район/міськрада Перемишлянський район
Код КОАТУУ 4623310100
Засноване 1437
Магдебурзьке право 1623
Населення 6918 (01.01.2011)[1]
Площа 4,65 км²
Поштові індекси 81200
Телефонний код +380-3263
Координати 49°40′14″ пн. ш. 24°33′36″ сх. д. / 49.67056° пн. ш. 24.56000° сх. д. / 49.67056; 24.56000Координати: 49°40′14″ пн. ш. 24°33′36″ сх. д. / 49.67056° пн. ш. 24.56000° сх. д. / 49.67056; 24.56000
Водойма річка Гнила Липа
Відстань
До обл./респ. центру
 - автошляхами 45 км
Міська влада
Адреса м. Перемишляни, вул. Галицька 50 (міська рада)
Веб-сторінка http://peremushlyanu.at.ua, http://city-p.at.ua/
Міський голова Олександр ЗОЗУЛЯ
вул. Галицька
церква св. Миколая, 1805 р.

Перемишля́ни — місто, районний центр у південно-східній частині Львівської області. Перемишляни — розташовані на річці Гнила Липа, за 45 км на південний схід від Львова на автошляху Львів-Івано-Франківськ. Перша письмова згадка про Перемишляни датується 1437 роком. Герб міста: солом'яний вулик — сапетка, а навколо нього кілька бджіл.

Населення[ред.ред. код]

6918 мешканців (01.01.2011). Загальна чисельність населення Перемишлянського району станом на 01.01.2010 р. становила 40,9 тис. чоловік. З них сільського населення — 30,2 тис. чоловік, міського — 10,7 тис. чоловік.[2]

Назва[ред.ред. код]

Слово «перемишляни» означає мешканців міста Перемишля — першої столиці та значного релігійно-культурного центру Галичини XI — XV ст. Додатковим аргументом на користь цього походження назви може бути той факт, що перша згадка селища «Перемишляни» в «Актах городських та земельних» припадає на 1437 рік — через 21 рік після розгрому польською владою православної єпархії у Перемишлі[3]. В польських джерелах дається свій варіант походження назви Перемишляни — Przemyślany. Походить від поєднання «słava» і «promysl/przemysł», у перекладі близьке до «слава промислу».

Історія міста[ред.ред. код]

Давні часи[ред.ред. код]

Радянське видання «Історія міст та сіл Львівської області» зазначає про Перемишляни наступне:

"…встановлено, що на цій території уже в добу неоліту (ІІІ тисячоліття до н. е.) існували досить великі за розміром землеробські поселення трипільської культури. Виявлені на території самого міста та в його околицях глиняний посуд і знаряддя праці періоду бронзи (ІІ тисячоліття до н. е.) і ранньозалізного часу (І тисячоліття до н. е.), а також могильник перших століть н. е. свідчать не тільки про постійне заселення цього району, але й про стабільність основних видів занять населення, якими були землеробство і скотарство. Можна лише припустити, що тут існувало поселення уже в першій чверті ІІ тисячоліття н. е.

Перша письмова згадка про Перемишляни знайдена в польських джерелах та відноситься до 1437 року (до складу Польщі ці землі входять з 1375 року). В джерелах кінця XVI — початку XVII століття Перемишляни згадуються як велике село, що часто зазнавало нападів татар. У 1515 році татари істотно поруйнували Перемишляни з усіма його укріпленнями. В 1620 та 1626 роках, відбувались також дуже спустошливі напади татар. В ті часи воно належало шляхтичам Уляницьким, Поляновським, Куропатницьким та іншим польським землевласникам. Останнє прізвище нагадує прізвище володарів Надвірної на Прикарпатті — Куропатів, яку ймовірно, радянські історики, ототожнили із Куропатницькими. Польські історики, зокрема, Адам Пшибось в ПСБ, виводять прізвище від розташованих неподалік Куропатників.[4]

Власником поселення, зокрема, був ужендовський старста Анджей Жечицький гербу Яніна (†1649), син Анджея та Анни з Опоровських.[5] В 1623 році Перемишляни отримали магдебурзьке право, що дало поштовх для розвитку ремісництва та дрібної торговлі.

В кінці XVII столітті Перемишляни вже були укріпленим містом з земляними валами й ровами, про що свідчить Ульріх фон Вердум в 1671 році: «місто з двома церквами, обведене земляними валами, на яких стоять деревяні стіни, складені з колод…».

На той час місто належало коронному хорунжому Миколаю Єроніму Сенявському з Гранова. Тут почав діяти домініканський монастир і костел свв. апостолів Петра та Павла, який звели в 1645 р. Костел зберігся до нашого часу.

В 1675 р. місто було в черговий раз зруйноване татарською ордою. Зрунування було настільки сильне, що польський уряд звільнив мешканців від сплати податків на 4 роки. В 1690-их роках в місті налічується вже близько сотні дворів. Основне заняття жителів — хліборобство, і зовсім мало — ковальство, кушнірство, ткацтво. В 1728 році був виданий новий магдебурзький привілей, який підтверджувався в 1733 році. Він надавав право жителям Перемишлян виготовляти горілку та пиво для власних потреб, а місцевим купцям торгувати будь-яким товаром. В 1758 році в місті сталась велика пожежа і для його відбудови уряд звільняє мешканців від сплати податків на 3 роки.

м. Перемишляни. (2002)
м. Перемишляни. (2002)

Нові часи[ред.ред. код]

В 1772 році, після входження Галичини до складу Австрійської імперії, Перемишляни продовжують залишатись невеликим провінційним містечком. В середині XIX століття в місті було 372 двори і близько 3000 мешканців. Основним власником землі в Перемишлянах був Альфред Потоцький, якому належала площа в 647 гектарів. Перемишляни входили до Золочівської округи, а після 1860 р. року стають повітовим центром. Населення Перемишлян, як і більшості подібних галицьких містечок того часу складалось із трьох конфесійних груп: греко-католиків, римо-католиків та юдеїв. В місті в кінці XIX ст. діяла одна польська школа та приватна школа бджільництва.

В 1909 році через місто була прокладена залізниця Львів — Потутори (Підгайці) що позитивно позначилось на економіці міста. Перемишляни стають одним з центрів лісозаготівлі.

Після Першої світової війни Перемишляни ввійшли до складу Західноукраїнської Народної Республіки, а після її анексії Польщею до Другої Речі Посполитої. Протягом серпня-вересня 1920 р. місто займала Червона армія, після розгрому якої, Польща на 19 років закріплює ці землі за собою. У 1939 році Перемишляни входять до складу УРСР, а з 1941 Третього Рейху. 22 травня 1943 року нацисти ліквідували гетто в Перемишлянах, розстріляно до 2000 євреїв[6]. Після вступу до Перемишлян червоної армії починається другий, 47-річний період радянської історії міста, котре отримало стаус районного центру. Боротьба УПА на перемишлянщині тривала до середини 1950-х років. Наприкінці 1980-х жителі міста брали активну участь у процесі українського національного відродження. З 1991 року, після повалення тоталітаризму у Східній Європі Перемишляни увійшли в склад незалежної України.

Костел святих апостолів Петра і Павла[ред.ред. код]

Згідно з даними Шематизів римо-католицьку парафію в місті було закладено в 1642 році, хоча метричні парафіяльні книги велись з 1633 року. Записи львівського архієпископа Яна Прухницького за 1623 р. свідчать, що первісний костел разом з містом спалили татари, а в протоколі візитації архієпископа Вацлава Сераковського від 1774 р. зазначено, що місцевий храм на початку XVIII ст. був знищений під час військових дій (документи та коштовності забрали до Львівської катедри, а частину майна перенесли до домініканського костелу у Перемишлянах). Монастир домініканців-обсервантів був заснований приблизно у середині XVII ст. за фінансової підтримки родини Потоцьких. Ймовірно, що саме тоді ж ченці збудували потужний оборонний костел, який 1730 р. освятив архієпископ Ян Скарбек під титулом свв. апостолів Петра і Павла (разом з 3 вівтарями та 3 дзвонами). 1774 року храм мав 5 вівтарів: свв. апп. Петра і Павла, св. Тадея, Матері Божої Святого Розарію, св. Домініка (на початку XIX ст. замінили вівтарем св. Миколая), св. Вінцента з Ферари. 1792 року після закриття монастиря домініканський костел перейшов у розпорядження дієцезіального духовенства.

Римо-католицька Перемишлянська парафія спочатку належала до деканату Дунаїв, а з 1787 року — до Свіржа. У 1819–1869 рр. парохом був о. Войцех Хілярський, а у 18701879 рр. — о. Августин Пайонк. У 1885–1929 рр. від 2 до понад 4 тисяч парафіян (з півтора десятка сіл) перебували під опікою настоятеля о. Зигмунта Більського. Після відділення у 1932 р. з Перемишлян парафії Вовків чотири тисячі вірних у 19361939 рр. обслуговував парох о. Петро Струшкевич. Парафія мала 5 філіальних святинь.

Костел у с. Коросно [6], збудований та освячений у 1912 р., нині перебуває у стані руїни, як і святиня у Пнятині (1928 р.). Храм у Сиворогах спорудили у II половині 30-х років. В Ушковичах святиня існувала з 1870 р., у 1935–1936 рр. тут збудували костел, який у 1944 р. віддали християнам-євангелістам. З 1949 р. будівлю стали використовувати у якості колгоспного складу, а 1992 р. колишній костел [7] знову отримала громада християн-євангелістів.

У 1945 р. о. Струшкевич та частина парафіян виїхали до Польщі, костел закрили (став зерносховищем), у 1950–1972 рр. будівля храму належала будівельній організації «Міжколгоспбуд», потім — заводу «Модуль». 13 грудня 1991 року була зареєстрована громада вірних, яка спочатку послуговувалась цвинтарною каплицею. Костел повернули лише 6 вересня 1996 р., а 30.01.1997 р. його зареєстрували як власність спільноти. 1 квітня 1997 р. архієпископ Мар'ян Яворський освятив храм. 16.05.1997 р. римо-католикам передали чотири будівлі, що прилягають до костелу [1, 2, 3, 4, 5]. У 1998 року Перемишляни увійшли до складу відновленого Золочівського деканату. Сьогодні до парафії, яку обслуговують отці-салезіани, належать також села Глібовичі, Плетеничі та Погорільці. Єпископ Мар'ян Бучек, Ігор Седельник. (Львівська Архідієцезія латинського обряду. Ілюстрована розповідь. T. 1 'Парафії, костели та каплиці'. Частина 1. Львів, 2004 [20.09.2004] Костели і каплиці Римсько-Католицької Церкви в Україні: Перемишляни.)

Видатні люди[ред.ред. код]

священик Омелян Ковч, меморіальна дошка, м. Перемишляни. (2002)
  • Омелян Ковч, священик, меморіальну дошку якому встановлено в місті. Це стаття Наталі Кравчук с газеті «Наше слово». Короткий уривок з тої статті:

«Перш ніж о. О. Ковч став греко-католицьким парохом Перемишлян у 1922 р., де душпастирював 20 років аж до його арешту німецькими окупантами в 1942 р., 4 роки ніс духовну послугу босняцьким українцям, а відтак у час І Світової війни повернувся до своєї Галичини (народився у Космачі на Гуцульщині), щоб на румовищах імперії, коли росли надії на державне визволення і формувалася УГА, стати її військовим священиком — капеланом, бо ж жовніри потребували духовної підтримки.

Перемишляни — містечко трьох національностей. З появою окупанта в 1941 р. виринула проблема євреїв — почалося масове винищування цієї нації. Отець відважно й відкрито боронив своїх сусідів, навіть в екстремальних ситуаціях робив усе для їхнього порятунку. Так було у той час, коли німці в божницю, де вірні зібралися на молитву, кинули бомби, закрили двері й окружили дім Божий. Отець, навіть на мить не задумуючись, вбіг у юрбу і сильним голосом німецькою мовою крикнув до вояків, які, на диво, здезорієнтовані, відступили. Отець, про що розповідали очевидці, при допомозі інших відкрив підперті двері, вбіг усередину і почав витягати напівпритомних, наказуючи їм утікати. Це тільки один з епізодів порятунку, який різними способами подавав о. О. Ковч місцевим жидам. Довершенням його героїзму було те, коли він, відмовившись підписати заяву про те, що не буде допомагати ближнім, був арештований, а відтак перевезений у концтабір Майданек біля Любліна. В екстремально нелюдських обставинах священик служив усім людям духовною потіхою, незалежно від нації і віросповідання.

Про його милосердя і присвячення себе тим, які опинились на смертній дорозі у таборі, свідчать хоча б такі слова з листа до рідних, що дістався за дроти концтабору: „…Тут ми всі рівні — поляки, євреї, українці, латиші, естонці. З усіх присутніх я тут єдиний священик… Тут я бачу Бога, єдиного та однакового для всіх, незалежно від релігійних відмінностей, що існують між нами. Можливо наші Церкви різні, але в усіх них царює той же великий Всемогутній Бог. Коли я відправляю Службу Божу, всі вони разом моляться. Моляться різними молитвами, але чи Бог не розуміє усіх мов? Вони вмирають по-різному, а я допомагаю їм переходити цей місток. Хіба це не благословення? Хіба це не найвеличніший вінець, який Господь міг покласти на мою голову?“

В Майданеку отець отримав номер 2399 і для катів став безіменною особою, бо тут на вартість людського життя була одна відповідь: дим з комина крематорію, де і його тіло потрапило після смерті 25 березня 1944 р. В таборі загинуло понад 230 тис. безіменних людей різних національностей і різних віросповідань. І саме їм найчастіше простягав руку, потішав, хрестив, причащав… бо знав, що християнськими послугами збереже в них людську гідність.

Про отця Омеляна світ дізнався щойно тоді, коли папа римський у 2001 р. у Львові проголосив його блаженним за віру, за рятування людського життя без страху у ці жахливі часи за власне життя і життя родини. Услід за цим визнанням Перемишляни одну з вулиць назвали іменем блаженного мученика отця О. Ковча…»
  • Михайло Шкільний — український правник родом з Галичини. З 1921 р. був суддею і громадський діячем у Перемишлянах.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. http://lv.ukrstat.gov.ua/ukr/publ/2010/ZB192009Y10_1.pdf
  3. Добрянський А. Історія єпископів трьох поєднаних єпархій, Перемишльськой, Самборськой й Саноцкой, от найдавніших Времен до 1794 г. — Львов, 1893.
  4. Adam Przyboś. Kuropatnicki Andrzej Michał h. Nieczuja (zm. po 1696) / [[]].— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: W-wo Polskoej Akademii Nauk, 1971. — T. ХVI/2, zeszyt 69. — S. 250. (пол.)
  5. Witold Kłaczewski. Rzeczycki Jerzy h. Janina (†1649) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1992.- Tom XXXIV/1. — Zeszyt 140. — S. 16-17 (пол.).
  6. Інститут історії України, 22 травня

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]