Ридзанич Максим Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ридзанич Максим Володимирович
Starshuna h.png Старшина
Максим Ридзанич.jpg
Загальна інформація
Народження 28 грудня 1977(1977-12-28)
Українська РСР Українська РСР, Коцюбинське
Смерть 20 березня 2015(2015-03-20) (37 років)
Україна Україна, Опитне
° загиблий у бою
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Псевдо «Адам»
Військова служба
Роки служби 2014—2015
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Рід військ БЗ ДШВ.svg Десантні війська
Формування
90 ОАеМБ.png
 90 ОАеМБ
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «Народний Герой України»

Макси́м Володи́мирович Ридзанич (позивний «Адам», нар. 28 грудня 1977(19771228) в смт Коцюбинське Київської області — пом. 20 березня 2015 біля с-ща Опитне Ясинуватського району Донецької області) — український воїн, спецпризначинець, десантник, старшина Збройних сил України, учасник російсько-української війни, спортсмен, підприємець.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у селищі міського типу Коцюбинському на Київщині. Має польське коріння[1]. Перші роки свого життя провів у Бережанах на Тернопільщині, куди приїхав із мамою до її батьків. Повернувшишь до Коцюбинського постійно приїздив на канікули до бабусі і дідуся Зіни й Адама Лотоцьких у Бережани. Навчався в школі № 18 смт Коцюбинське, грав у волейбол та баскетбол, співав у хорі, багато читав. Після 11-го класу вступив у коледж, де навчався на геодезиста. Ходив із друзями у походи по різних куточках України.

У 1996 вступив на строкову військову службу, яку проходив у Криму, в м. Сімферополі, у батальйоні спецпризначення Нацгвардії, в/ч 2209. Отримав «краповий» берет, демобілізувався у званні гвардії старшини.

Після армії почав займатися у школі бойових мистецтв «Пересвіт». Чемпіон України з карате, займався боксом. Працював особистим охоронцем іноземця-француза. Добре володів англійською мовою, почав вивчати французьку. По тому працював на державній службі та в комерційних структурах. Здобув вищу юридичну освіту.

Мешкав із сім'єю у місті Буча. Реалізував себе як успішна людина, підприємець, директор власної фірми. Був активістом громадської організації «Нові обличчя» та постійним учасником громадського життя Приірпіння. Кожного року з дітьми проводив у походах — сплавлялися на катамаранах та байдарках, піднімалися в гори у Криму й Карпатах.

На фронт пішов добровольцем у вересні 2014 року. Старшина, головний сержант роти — командир взводу снайперів 1-ї аеромобільної десантної роти 90-го окремого десантного штурмового батальйону «Житомир» 81-ї десантно-штурмової бригади.

Взяв собі позивний «Адам» на честь свого діда — кулеметника, ветерана Другої світової війни. Під час підготовки на Житомирському полігоні у с. Перлявка особисто тренував бійців, кожного ранку бігав з ними по 3 км. У жовтні зі своїм підрозділом вирушив на Схід, — у Костянтинівку, і далі в Піски та Донецький аеропорт.

Пройшов дві ротації у старому та новому терміналах аеропорту, під час найважчих боїв зими 2014—2015. 23 січня останнім виходив зі своїми бійцями з території аеропорту, вже після руйнування нового терміналу, — з позиції «Пожарка», що біля злітної смуги. В лютому повернувся у Водяне. Біля позиції «Мурашник», разом зі своїм товаришем Володимиром Гнатюком знищив ворожого коригувальника вогню. 26 лютого Гнатюк загинув. Максим дуже важко переніс втрату друга, їздив на його похорон і тоді ж, на початку березня в останнє побував удома.

Обставини загибелі[ред. | ред. код]

Загинув 20 березня 2015 під час бойового зіткнення з російськими диверсантами поблизу с-ща Опитне Ясинуватського району Донецької області. Вранці, разом із двома бійцями взводу та розвідниками 81-ї бригади виїхав на бойове завдання проти ДРГ противника, яка підібралась до спостережного пункту. Під час обстеження території розділилися на групи. Наймолодший боєць взводу 20-річний Олександр з позивним «Малиш» повідомив по рації, що поранений і бачить поблизу двох диверсантів. Ридзанич одразу ж пішов на допомогу, і коли наблизився до посадки, його прошила автоматна черга. Куля зайшла під бронежилет і завдала смертельного поранення у груди. Ще один боєць взводу з позивним «Живчик» дістав поранення. У тому ж бою загинув розвідник Євгеній Рєпін.

23 березня похований на кладовищі смт Коцюбинське[2].

Залишились батьки, дружина Ірина та троє дітей, — двоє синів 12-річний Рінат і 9-річний Єгор та 10-річна донька Каріна. Дружина за фахом лікар. Старший син Рінат займається боксом.

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

  • Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[3].
  • Рішенням 33-ї сесії Бучанської міськради 4 вересня 2017 року присвоєне звання «Почесний громадянин міста Буча» (посмертно)[4][5].
  • Нагороджений Орденом «Народний Герой України» (31.03.2018, посмертно)[6].

Пам'ять[ред. | ред. код]

З метою увічнення пам'яті жителя міста Бучі, учасника антитерористичної операції на Сході країни, рішенням Бучанської міської ради за № 2282-72-VI від 25 червня 2015 вулиця Петровського перейменована у вулицю Максима Ридзанича, провулок Петровського — у провулок Максима Ридзанича[7].

20 вересня 2015 на будівлі Ірпінської ЗОШ І-ІІІ ст. № 18 у Коцюбинському, відкрито меморіальну дошку на честь випускника школи Максима Ридзанича[8].

3 жовтня 2015 в м. Буча пройшов Всеукраїнський професійний турнір зі змішаних єдиноборств MMA PRO UKRAINE-2. Захід було присвячено пам'яті Максима Ридзанича[9].

28 грудня 2015 у Коцюбинському, на будинку, де мешкав Максим Ридзанич, за адресою вул. Доківська, 39, відкрито меморіальну дошку на його честь[10].

7 квітня 2017 в м. Бережани на Тернопільщині на будинку, де пройшли дитячі роки Максима Ридзанича, за адресою вул. Пирогова, 5, йому встановлено меморіальну дошку[11].

Максиму Ридзаничу присвячений вірш «Небо плаче…»[12].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Думка на два серця // Dziennik Kijowski
  2. Приірпіння плаче за Героєм. Українська Народна Рада Приірпіння. 2015-03-23. 
  3. Указ Президента України від 23 травня 2015 року № 282/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
  4. Відбулася позачергова сесія Бучанської міськради // Ірпінь, 2014-09-05
  5. Є у сучасній історії імена, вписані золотою фарбою і є такі, що випечені болем втрати матерів і дружин // facebook Бучанська міська рада. Офіційна сторінка, 2017-09-17
  6. Нагорода від народу: у Дніпрі пройшла церемонія нагородження орденом «Народний Герой України». «Дніпроград». 2018-03-31. 
  7. Офіційно: У Бучі перейменовуться існуючі та нові вулиці. Сайт міста Буча. 2015-07-03. 
  8. Відкрили меморіальну дошку Максиму Ридзаничу. «Правда Ірпеня». 2015-09-21. Архів оригіналу за 2016-12-17. Процитовано 2015-12-30. 
  9. Фото: професійний турнір MMA PRO — 2. «Правда Ірпеня». 2015-10-03. Архів оригіналу за 2017-09-24. Процитовано 2017-09-23. 
  10. Відкриття пам'ятної дошки "кіборгу" Максиму Ридзаничу. 5 канал. 2015-12-28. 
  11. На Тернопільщині вшанували "кіборга" Максима Ридзанича. «ДеПо.Хмельницький». 2017-04-30. 
  12. Небо плаче…. Мистецький портал «Жінка-українка». Процитовано 2015-12-30. 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]