Ален Роб-Ґріє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Роб-Ґріє Ален)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ален Роб-Ґріє
фр. Alain Robbe-Grillet
В Монтерейському технологічному інституті. Мексика. 2006 рік.
Ім'я при народженніфр. Alain Paul Robbe-Grillet[1]
Народився18 серпня 1922(1922-08-18)
Франція Франція:
 Бретань:
департамент Фіністер:
місто Брест
Помер18 лютого 2008(2008-02-18) (85 років)
Франція Франція:
 Нижня Нормандія:
департамент Кальвадос:
місто Кан
·серцево-судинні захворювання
ГромадянствоФранція Франція
Діяльністьписьменник, сценарист
Alma materЛіцей Сент-Луї і Institut national agronomiqued
ЗакладL'Express[2], Нью-Йоркський університет і Вашингтонський університет в Сент-Луїсі
Мова творівфранцузька
Роки активності1953 — 2007
Напрямок«новий роман»
Жанрроман, есе, кіносценарій
Magnum opusThe Erasersd, The Voyeurd і La Jalousied
ЧленствоФранцузька академія (18 лютого 2008)
У шлюбі зCatherine Robbe-Grilletd
Нагороди
CMNS: Ален Роб-Ґріє у Вікісховищі

Але́н Роб-Гріє́ (фр. Alain Robbe-Grillet; 18 серпня 1922, Брест, Фіністер, Бретань — 18 лютого 2008, Кан, Кальвадос, Нормандія) — французький письменник, один із засновників «нового роману» (разом з Наталі Саррот і Мішелем Бютором), член Французької академії (2004).

Біографія

[ред. | ред. код]
Брест — рідне місто Алена Роб-Ґріє

Ален Роб-Ґріє народився в родині науковців у місті Брест (Фіністер, Бретань). Навчався в Ліцеї Бюффона в Парижі, в ліцеї міста Брест та в ліцей Святого Людовика в Парижі. Закінчив Національний інститут агрономії. Перший роман Роб-Ґріє «Царевбивство», написаний ним у 1949 році, залишався неопублікованим до 1978 року. Рукопис роману автор запропонував одному з найбільших паризьких видавництв «Ґаллімар», яке відмовилося його публікувати. Проте перший досвід Роба-Ґріє був помічений, і рукопис відправили літературному консультантові іншого видавництва — «Мінюї». У наступні два роки Роб-Ґріє працює інженером у Колоніальному інституті плодових і цитрусових, часто відвідуючи Марокко, Французьку Гвіану, Гваделупу та на Мартиніку. Наприкінці 1950 року він залишає цю посаду за станом здоров'я. Після повернення до Франції він пише свій другий роман «Ґумки» (фр. «Les Gommes») і пропонує його видавництву «Мінюї», яке опублікувало його 1953 року. Тоді критика не надала роману особливого значення. Однак відтоді Роб-Ґріє зосередився на літературній творчості.

Справжній успіх письменника пов'язаний з виходом у світ в 1953 році його наступного роману — «Спостерігач» («Вуаєрист»; фр. Le Voyeur). Роман одержав престижну Премію Критики, але не обійшлося і без кучного скандалу. Низка газет опублікувала розгромні рецензії на цей роман. Один з рецензентів вважав навіть, що книга заслуговує не престижної премії, а розгляду в суді на предмет образи суспільної моралі. А самому авторові рекомендують лікуватися в психіатричній клініці. Водночас Роб-Гріє одержав і широку підтримку з боку таких відомих критиків, як Ролан Барт та Моріс Бланшо. На захист письменника висловилися також Альбер Камю й Андре Бретон. Завдяки їхній підтримці Роб-Ґріє одержує в журналі «Експрес» колонку, в якій публікує серію з дев'яти статей під загальним заголовком «Література сьогодні». Ці статті, що публікувалися з жовтня 1955 року по лютий 1956 року пізніше лягли в основу програмного збірника есеїв «За новий роман» (фр. Pour un Nouveau Roman), що став маніфестом названого напрямку.

Щораз виступи письменника були приводом до запеклих літературних дискусій, які не припинялися до кінця 1970-х років. Роб-Ґріє стає рецензентом, а пізніше літературним директором видавництва «Мінюї». Під його керівництвом це видавництво стало справжнім центром течії нового роману. А сам Роб-Ґріє – визнаним лідером руху, до якого приєдналися Мішель Бютор, Наталі Саррот, Марґеріт Дюрас, Клод Сімон, Робер Пенже та інші літератури. Роб-Ґріє продовжує активно писати. Виходять його романи «У лабіринті» (1959), «Ревнощі» (1957). На початку 1960-х письменник активно включається в роботу в кінематографі, спочатку як сценарист, а пізніше і як плідний режисер. В 1971—1995 роках він викладав у Нью-йоркському університеті, потім повернувся до Франції та оселився у Каннах.

1985 року Роб-Ґріє знову шокує читачів і критиків публікацією своєї нової книжки «Дзеркало, що повертається», яка є першою частиною автобіографічної трилогії. Друга частина, «Анжеліка, або Ворожіння», з'явилася 1988 року, а третя — «Останні дні Коринфу» — 1994 року. Ця трилогія мало схожа на традиційну автобіографію. У цій псевдо-автобіографії автор вільно змішує шари реальності й фантазії, підтверджуючи свою славу літературного експериментатора. 2001 року у видавництві «Мінюї» виходить останній роман письменника — «Повторення» (фр. La Reprise). Це роман-літературна гра, навіть автопародія. Автор під виглядом якогось іншого оповідача часто сам вступає в оповідання, корегуючи його. У тексті вказується на сховані літературні алюзії та на інші твори самого Роба-Ґріє. У романі описується шпигунська історія в період початку холодної війни. Шпигунський роман, розгортаючись, наповнюється дедалі більшою кількістю химерних деталей.

Роб-Ґріє працював також у кінематографі. Сценарист декількох фільмів, зокрема стрічки Алена Рене «Торік у Марієнбаді» (1961). Як режисер, поставив фільми «Безсмертна»/L'immortelle (1963), «Транс'європейський експрес» (1966), «Людина, яка бреше», «Рай і після», «Гра з вогнем», «Вам дзвонить Ґрадіва» (2006) (за романом німецького письменника Вільгельма Єнсена «Градіва» та за книгою Зиґмунда Фройда «Марення й сни в „Ґрадіві“ Єнсена»).

Творчість і стиль

[ред. | ред. код]

Стиль Роба-Ґріє в його перших романах можна охарактеризувати як «речизм» (фр. chosisme). Оповідь зумисне знеособлена й одноплощинна. Головним мотивом стає нав'язливий опис предметів, що повторюється, неживих речей, якихось випадкових побутових деталей, здавалося б, абсолютно зайвих і таких, що відтісняють розповідь про події і образи персонажів. Проте, поступово стає ясно, що ніякої події і не відбувається, а опис предметів навколишнього світу примушує поставити питання про те, що таке буття. Єдине, що можна стверджувати про світ романів Роба-Ґріє — це світ існує. Все, що є у світі — це знаки, але не знаки чогось іншого, не символи, а знаки самого себе. Тобто, Роб-Ґріє рішуче пориває з метафорою і антропоморфізмом. Прозу Роба-Ґріє часто називають загадковою й незрозумілою, попри зовнішню спрощеність і знеособленість, і не випадково з'явився стійкий вираз «романи-лабіринти Роба-Ґріє».

Від «речизму» Роб-Ґріє перейшов до «ігрових» текстів, що використовують міфологеми масової культури, архетипи підсвідомості. В романах Роб-Ґріє посилюється присутнє і в ранніх творах пародійне начало — письменник пародіює поліцейські, любовні, колоніальні романи, порно-пригодницькі фільми, а також модні інтелектуальні стереотипи. До цього періоду слід віднести роман-детектив «Проект революції в Нью-Йорку» (1970), роман «Топологія міста-примари» (1975). Так, в «Проекті революції в Нью-Йорку» з нарочитою незворушністю описуються, зокрема, жахливі тортури, які проробляються над дівчиною, потім ця ж сцена повторюється, варіюючись багато разів, так що вже незрозуміло, чи йдеться про ту саму дівчину, чи вона одна і хто її мучителі. Тема серійності набуває ключового статусу в поетиці Роба-Ґріє. У зв'язку з цим цікаво пов'язати стилістику письменника з філософською концепцією серійного мислення.

Твори

[ред. | ред. код]

Романи

[ред. | ред. код]

Оповідання

[ред. | ред. код]

Есе

[ред. | ред. код]
  • Pour un Nouveau Roman (1963) — програмний маніфест «Нового роману».
  • Le Voyageur, essais et entretiens (2001)
  • Entretiens avec Alain Robbe-Grillet', par Benoît Peeters, DVD vidéo, Les Impressions Nouvelles, (2001)
  • Préface à une vie d'écrivain[4] (2005)

Автобіографічні твори

[ред. | ред. код]
  • Le Miroir qui revient (1985)
  • Angélique ou l'enchantement (1988)
  • Les Derniers Jours de Corinthe (1994)

Фільми

[ред. | ред. код]

Кіноромани

[ред. | ред. код]
  • L'Année dernière à Marienbad (1961)
  • L'Immortelle (1963)
  • Glissements progressifs du plaisir (1974)
  • С'est Gradiva qui vous appelle (2002)

Фільмографія

[ред. | ред. код]
  • Trans-Europ-Express (1966)
  • L'Homme qui ment (1968)
  • Eden et après(1970)
  • Glissements progressifs du plaisir (1974)
  • La belle captive (1983), в ролях: Daniel Mesguich, Gabrielle Lazure, Cyrielle Claire, Daniel Emilfork, Roland Dubillard, François Chaumette
  • The Blue Villa (1995), в ролях: Fred Ward, Arielle Dombasle
  • C'est Gradiva qui vous appelle (2006), в ролях: James Wilby, Arielle Dombasle, Dany Verissimo.

Українські переклади

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Anthony N. Fragola, C. Smith Roch: The Erotic Dream Machine: Interviews With Alain Robbe-Grillet on His Films. Southern Illinois University Press, 1992, ISBN 0-8093-1798-2
  • Robbe-Grillet cinéaste / études publ. sous la dir. de René Prédal. Maison de la Recherche en Sciences Humaines, Université de Caen Basse-Normandie, Caen: Presses Univ. de Caen
  • Alain Robbe-Grillet / rédaction, responsable d'édition, Isabelle Chave, Special issue, Paris: Seuil, p. 580 — 719
  • Robbe-Grillet: romancier alchimiste / Christian Milat, Ottawa [u.a.] : Éd. David [u.a.], 316p.
  • Écarts de la modernité : le roman français de Sartre à Houellebecq / Sabine Hillen, Caen: Lettres Modernes Minard, 2007, 151 p.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Fichier des personnes décédées mirror
  2. ↑ Інститут архівів сучасного видавництва — 1988.
  3. ↑ Під час інтерв'ю в програмі Ce soir (ou jamais !) від 24 жовтня 2007 року Ален Роб-Ґріє заявив, що цей роман не варто розглядати, як частину його романного доробку.
  4. ↑ Запис на CD й стенограма двадцяти п'яти радіопередач, що транслювалися влітку 2003 року радіоканалом «France-Culture». 2003

Посилання

[ред. | ред. код]


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ален_Роб-Ґріє&oldid=43501801