Рогинець Михайло Георгійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рогинець Михайло Георгійович
Народився 5 грудня 1910(1910-12-05)
село Івот Чернігівської губернії, нині Шосткинського району Сумської області
Помер 11 лютого 1980(1980-02-11) (69 років)
місто Алма-Ата, тепер Алмати, Республіка Казахстан
Національність українець
Діяльність державний діяч
Партія КПРС
Нагороди Орден ЛенінаОрден Жовтневої РеволюціїОрден Трудового Червоного ПрапораОрден Трудового Червоного ПрапораОрден Вітчизняної війни II ступеня

Михайло Георгійович Рогинець (22 листопада (5 грудня) 1910(19101205), село Івот Чернігівської губернії, нині Шосткинського району Сумської області — 11 лютого 1980, місто Алма-Ата, тепер Алмати, Республіка Казахстан) — український радянський і компартійний діяч, депутат Верховної Ради СРСР 3—4-го скликань. Член ЦК КП(б)У в 1949—1956 рр. Обирався членом ЦК КП Казахстану та депутатом Верховної ради Казахської РСР 3—8-го скликань.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в родині робітника. З 1927 року — студент Шосткинського індустріального технікуму. Трудову діяльність розпочав у 1929 році слюсарем Шосткинського заводу на Сумщині. У 1932 році закінчив два курси хіміко-технологічного інституту, був виключений з інституту. Потім працював завідувачем виробничого навчання і викладачем технології металів Шосткинського індустріального технікуму, технічним керівником машинно-тракторної майстерні на Дніпропетровщині.

У травні 1933 — березні 1935 року — служба в Червоній армії: курсант школи молодших авіаційних спеціалістів, авіатехнік 29-ї авіаескадрильї 209-ї бригади Особливої Далекосхідної армії.

У квітні 1935 — липні 1938 року — завідувач навчальної частини (декан) робітничого факультету Шосткинського хімічного інституту.

Член ВКП(б) з 1937 року.

У 1938—1939 роках — завідувач районного відділу народної освіти, голова Чернігівського обласного комітету профспілки робітників початкових і середніх шкіл. У жовтні 1939 — серпні 1940 року — завідувач відділу шкіл, заступник завідувача відділу пропаганди і агітації Чернігівського обласного комітету КП(б)У. У серпні 1940 — 1941 року — завідувач Чернігівського обласного відділу народної освіти.

У 1940—1941 роках — заступник голови виконавчого комітету Чернігівської обласної Ради депутатів трудящих.

Учасник Другої світової війни, у 1942—1946 роках служив у Головному політичному управлінні Червоної армії та в Політуправліннях Брянського, Воронезького, Сталінградського, Ленінградського, Західного, 1-го Прибалтійського, 1-го і 3-го Білоруського, Забайкальського і Далекосхідного фронтів, капітан.

У вересні 1946 року затверджений заступником голови виконавчого комітету Чернігівської обласної ради депутатів трудящих. На цій посаді працював до кінця листопада 1946 року.

У листопаді 1946 — березні 1948 року — секретар Чернігівського обласного комітету КП(б)У із кадрів.

У березні 1948 — вересні 1953 року — 1-й секретар Чернігівського обласного комітету КП(б)У.

У 1953—1954 роках — слухач Курсів перепідготовки при ЦК КПРС. У 1954 році — уповноважений ЦК КПРС по знову створюваних колгоспах по Орджонікідзевській зоні Кустанайської області.

У 1954—1955 роках — 1-й секретар Кокчетавського обласного комітету КП Казахстану.

У червні 1955 — червні 1957 року — міністр радгоспів Казахської РСР. У червні 1957 — 1961 року — міністр сільського господарства Казахської РСР. У 1961—1965 роках — 1-й заступник голови Державного планового комітету РМ Казахської РСР. Одночасно у 1961—1963 роках — міністр Казахської РСР. У 1962—1964 роках — член Бюро ЦК КП Казахстану по сільському господарству. У 1965 році — міністр виробництва і заготівель сільськогосподарських продуктів Казахської РСР.

У 1965—1971 роках — міністр сільського господарства Казахської РСР. На цій посади зіграв ключову роль у припиненні сільськогосподарчого експерименту І. Н. Худенка[1].

У 1971—1976 роках — начальник Управління сільського господарства і заготівель Міністерства харчової промисловості Казахської РСР.

З 1976 року — персональний пенсіонер союзного значення.

Нагороди[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Ашимбаев Д. Р. Кто есть кто в Казахстане. Биографическая энциклопедия. — Алматы, 2008.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. https://www.forbes.ru/forbes/issue/2007-01/12934-bitva-za-urozhai