Атрошенко Владислав Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Атрошенко Владислав Анатолійович
Атрошенко Владислав Анатолійович.JPG
Голова Чернігівської обласної державної адміністрації
4 лютого 2005 — 12 грудня 2005
Президент Ющенко Віктор Андрійович
Попередник Мельничук Валентин Васильович
Наступник Лаврик Микола Іванович
Міський голова Чернігова
На посаді з 4 грудня 2015
Попередник Соколов Олександр Володимирович
Народився 5 грудня 1968(1968-12-05) (53 роки)
Чернігів, Українська РСР, СРСР
Відомий як політик, бізнесмен
Країна Україна
Alma mater Національний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» (1994) і Національна академія державного управління при Президентові України (2005)
Політична партія Рідний дім
Мати Атрошенко Тамара Іванівна
Нагороди
орден «За заслуги» III ступеня Орден «За мужність» III ступеня
Атрошенко Владислав Анатолійович на сайті Верховної Ради
Україна Народний депутат України
IV скликання
безпартійний, виборчий округ № 207
фракція «Наша Україна» 14 травня 2002 7 липня 2005
VII скликання
безпартійний, виборчий округ № 206[1]
фракція «Партія регіонів»[2] 12 грудня 2012 20 лютого 2014
позафракційний[1] 20 лютого 2014 27 листопада 2014
VIII скликання
«Блок Петра Порошенка», виборчий округ № 206[3]
позафракційний 27 листопада 2014 28 січня 2016

Картка на сайті Верховної Ради України

Владислав Атрошенко з Олегом Ляшком

Атро́шенко Владисла́в Анато́лійович (5 грудня 1968(1968-12-05), Чернігів, Українська РСР, СРСР) — український політик, бізнесмен, державний діяч, міський голова Чернігова з 2015 року, народний депутат України IV, VII і VIII скликань, голова Наглядової ради ВАТ «Київхліб», засновник благодійного фонду «Поліський оберіг»[4][5].

Біографія[ред. | ред. код]

Владислав Атрошенко народився 5 грудня 1968 року у Чернігові. Його батьки родом з Городнянщини: мати, Тамара Іванівна — вчителька математики, депутат Верховної Ради Української РСР 11-го скликання; батько, Анатолій Федорович — інженер на Чернігівському заводі радіоприладів.

Навчався у чернігівській школі № 16, а після її закінчення в 1986 році вступив до Харківського авіаційного інституту на навчання за спеціальністю «Системи автоматичного управління літальними апаратами». У 1987—1989 роках проходив строкову службу у лавах Радянської армії, після якої продовжив навчання в ХАІ. В 1994 році Владислав Атрошенко закінчив виш, отримавши кваліфікацію інженера-електромеханіка.

З 1993 року — економіст у відділі валютних операцій чернігівської філії акціонерного банку «ІНКО».

В 1995 році одружився. Дружина, Ірина Тимофіївна — старший викладач Чернігівської політехніки.

До 2002 року працював на підприємствах, пов'язаних з аграрним комплексом:

  • З 1994 року — фінансовий директор ЗАТ «Селянській торговий дім „АГРО“».
  • З 1995 року — фінансовий директор, перший заступник генерального директора ЗАТ «Фалкон».
  • З 8 січня 1998 — голова правління ЗАТ «Агроенергопостач».

З квітня 2002 по березень 2005 — народний депутат України IV скликання, обраний по виборчому округу № 207 (Чернігівська область). З 15 травня 2002 у фракції «Наша Україна». З червня 2002 року — член Комітету Верховної Ради України з питань бюджету.

Ввечері 17 вересня 2004 року Владислав Атрошенко, рухаючись за кермом «Mercedes-Benz W140», збив на смерть 69-річного мешканця села Красне. ДТП сталася за 25 метрів від пішохідного переходу, чоловік помер на місці пригоди. За словами Атрошенка, він рухався зі швидкістю 70-80 км/год, ділянка дороги була погано освітлена та не мала попереджувальних знаків, а пішохід з'явився раптово[6][7]. У лютому 2005 кримінальна справа проти Атрошенка була закрита, проти чого протестувала громадянська партія «Пора»[8].

4 лютого 2005 року призначений на посаду голови Чернігівської обласної державної адміністрації[9]. 12 грудня 2005 року звільнений з цієї посади[10]. Того ж року закінчив з відзнакою факультет вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, отримавши освітній ступінь магістра державного управління.

Повернувся до підприємницької діяльності:

В 2010 році був обраний депутатом Чернігівської обласної ради.

На парламентських виборах 2012 року був обраний депутатом Верховної Ради України VII скликання по виборчому округу № 206. За результатами голосування отримав перемогу набравши 40,63 % голосів виборців[12].

16 січня 2014 року голосував у складі фракції Партії регіонів за диктаторські закони, які обмежували свободу та Конституцію України. Пізніше надіслав заяву з проханням вважати, що він не голосував[13].

На парламентських виборах 2014 року був обраний депутатом Верховної Ради України VIII скликання по виборчому округу № 206. За результатами голосування отримав перемогу, набравши понад 50 % голосів виборців.

З 4 грудня 2014 року — заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань транспорту.

Лауреат премії «Людина року»-2017 в номінації «Міський голова року»[14].

Вибори мера Чернігова[ред. | ред. код]

2015[ред. | ред. код]

2015 року висунутий кандидатом в мери міста Чернігова від партії Блок Петра Порошенка «Солідарність» на місцеві вибори, що відбулися 25 жовтня.

Зайняв друге місце за кількістю голосів після чинного мера Олександра Соколова і пройшов у другий тур, який відбувся 15 листопада 2015 року. Атрошенка звинувачують у підкупі виборців через власний благодійний фонд «Поліський оберіг»[15][16][17]. Матеріальну допомогу від фонду роздавали через 4 офіси у Чернігові[18]. Роздавали 300 гривень.[19] Біля офісів збиралися черги у сотні людей. У прес-релізі фонд повідомив, що роздав матеріальної допомоги 12 834 мешканцям Чернігова, що більше за кількість чернігівців, які отримали допомогу у Соколова[20]. На виборах 15 листопада Комітет виборців України зафіксував значну кількість виборців із паспортами зі штрих-кодами. Чернігівський «Пік» це пов'язує із підкупом Атрошенком виборців. Гроші обіцяли заплатити тим, у кого буде штрих-код[21][22][23]. 14 листопада поліція відкрила 2 справи щодо підкупу виборців[24].

2020[ред. | ред. код]

25 жовтня 2020 року був переобраний мером Чернігова на другий термін (набрав 77,49 % голосів), його партія «Рідний дім» отримала більшість місць в міськраді[25].

Статки[ред. | ред. код]

За декларацією 2015 року увійшов до топ-10 найбагатших депутатів ВРУ.[26] Він заробив 34 млн гривень. Має багато нерухомості і долі в 13 різних фірмах і компаніях. Його сім'я володіє 9 автомобілями.[26] Йому особисто належать 2 елітних авто, придбані в 2017 і 2018 роках — BMW M760LI (2017) і Land Rover Range Rover Autobiography (2018).[27]

Станом на 2016 рік володів 5 наручними годинниками з дорогоцінних металів марок Breguet, Girard Perregaux, Patek Philippe на загальну суму 3 699 200 гривень і 252 500 доларів готівкою.[28]

Від свого батька Анатолія Атрошенко, Владислав успадкував 138 млн 411 тис. 635 грн. Житловий будинок площею 783,1 кв. м, вартістю 6 млн 900 тис. 826 грн.[29]

В Чернігові володіє значною частиною бізнесу міста (ринки, офісні будівлі, компанії оптової торгівлі тощо) або напряму, або через родичів і бізнес-партнерів. Одним із найбільших бізнес-партнерів є мати, батько, тесть і Куліч Валерій (колишній губернатор Чернгівщини).[11]

2020 року отримав у спадок від батька понад 138 мільйонів гривень та будинок на понад 700 кв. м, вартістю 6 мільйонів 900 тисяч 826 гривень.[30]

Медіа[ред. | ред. код]

Через партнерів володіє часткою чернігівського телеканалу «Дитинець».[31]

Курйози[ред. | ред. код]

У 2020 році в одному із інтерв'ю заявив, що йому не соромно за підкуп виборців.[32]

Критика[ред. | ред. код]

Звинувачувався у рейдерстві і підкупі виборців.[33]

Так у Чернігові до його власності перейшли ТОВ «Старий Чернігів», ТОВ «Лакомка», «Дитячий світ», розважальний центр «Брюссель», ТОВ «Полісся», магазин «Вєна», ГП «Чернігівторф», готель «Новгород-Сіверський».[34]

Часто міняв партії, намагаючись завжди бути в партії від влади — від Ющенка до Януковича, від Януковича до Порошенка.[26]

У серпні 2021 року попросив віддати будівлю Інституту історії у Чернігові під музей.[35]

Сім'я[ред. | ред. код]

Володіє і проживає в трьохповерховому будинку в елітному селищі Ямал[37] під Черніговом (8 км на схід від Чернігова, між Брусиловом і Снов'янкою).

Державні нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден «За заслуги» III ступеня (28 червня 2017) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм[38].
  • Орден «За мужність» III ступеня (6 березня 2022) — за вагомий особистий внесок у захист державного суверенітету та територіальної цілісності України, мужність і самовіддані дії, виявлені під час організації оборони населених пунктів від російських загарбників[39].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Народний депутат України VII скликання Атрошенко Владислав Анатолійович. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 30 жовтня 2018. Процитовано 12 жовтня 2014. 
  2. Фракція Партії регіонів у Верховній Раді України VII скликання (динаміка переходів). Верховна Рада України. Архів оригіналу за 24 січня 2022. Процитовано 24 вересня 2014. 
  3. Народний депутат України VIII скликання Атрошенко Владислав Анатолійович. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 29 листопада 2017. Процитовано 11 липня 2022. 
  4. Атрошенко сбрасывает парашютиста на «свой» округ? [Архівовано 30 січня 2019 у Wayback Machine.], СвободаФМ, 5.05.2016
  5. «Поліський оберіг» напрокат: Микитась отримав від мера фонд, який спеціалізується на скупці голосів [Архівовано 25 лютого 2022 у Wayback Machine.], Чeline, 21.05.2016
  6. Депутат-«нашоукраїнець» збив людину. На місце одразу прибув заступник Білоконя. Українська правда. 18 вересня 2004. Архів оригіналу за 23 лютого 2022. Процитовано 13 липня 2022. 
  7. Изуродованное тело пожилого мужчины, которого сбил «шестисотым» «мерседесом» народный депутат Владислав Атрошенко, нашли в 25 метрах от места столкновения (російською). Факти та коментарі. 21 вересня 2004. Архів оригіналу за 2 червня 2022. Процитовано 13 липня 2022. 
  8. «Пора» требует отставки черниговского губернатора (російською). Коментарі. 17 жовтня 2005. Архів оригіналу за 29 липня 2020. Процитовано 13 липня 2022. 
  9. Указ Президента України від 4 лютого 2005 року № 189/2005 «Про призначення В. Атрошенка головою Чернігівської обласної державної адміністрації»
  10. Указ Президента України від 12 грудня 2005 року № 1732/2005 «Про звільнення В. Атрошенка з посади голови Чернігівської обласної державної адміністрації»
  11. а б в г д е Знайомтеся: «Імператор» міської ради [Архівовано 30 січня 2019 у Wayback Machine.], gorod.cn.ua, 4 грудня 2015
  12. Одномандатний виборчий округ № 206 (Чернігівська область). Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 15 лютого 2013. 
  13. Поіменне голосування [Архівовано 25 лютого 2020 у Wayback Machine.] про проект Закону про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян (№ 3879)
  14. АТРОШЕНКО Владислав [Архівовано 13 листопада 2020 у Wayback Machine.] // «Людина року»
  15. ЧЕРНІГІВСЬКИЙ БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД «ПОЛІСЬКИЙ ОБЕРІГ» [Архівовано 3 лютого 2021 у Wayback Machine.], Prozorro
  16. У центрі Чернігова прихильникам Атрошенка роздають гроші — свідки. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 16 листопада 2015. 
  17. У Чернігові викрита група осіб яка займається скупкою голосів?[недоступне посилання з червня 2019]
  18. Другий тур у Чернігові: чия піраміда виявиться ефективнішою?. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 16 листопада 2015. 
  19. Чем запомнился Чернигову 2015-й год? [Архівовано 26 січня 2016 у Wayback Machine.], gorod.cn.ua, 13 января 2016
  20. Фонд заснований Атрошенком похвалився, що роздав не менше Соколова. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 16 листопада 2015. 
  21. У Чернігові виборці приходять на дільниці зі спеціальним штрихкодом на паспорті [Архівовано 17 листопада 2015 у Wayback Machine.], 17:40 15.11.2015
  22. КВУ повідомляє про масову появу виборців зі штрихкодами на паспорті [Архівовано 17 листопада 2015 у Wayback Machine.], 13:24 15.11.2015
  23. Другий тур виборів у Чернігові. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 16 листопада 2015. 
  24. В Чернигове полиция в «день тишины» открыла дела о подкупе избирателей [Архівовано 16 листопада 2015 у Wayback Machine.], УНИАН
  25. У Чернігові мером переобрали Атрошенко. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 5 листопада 2020. Процитовано 4 листопада 2020. 
  26. а б в Серія 12. Владислав Атрошенко — мер Чернігова і дарувальник «золотого батона» [Архівовано 30 січня 2019 у Wayback Machine.], «Корупція Інфо», 10/01/2018
  27. Атрошенко Владислав Анатолійович: «творець» золотого батона Януковича і мер Чернігова, звинувачений в потрійному вбивстві [Архівовано 19 вересня 2020 у Wayback Machine.], Politeka
  28. Одіозний мер позичив у батька-пенсіонера 2,8 млн [Архівовано 30 січня 2019 у Wayback Machine.], Politeka, 5 Листопада 2016
  29. Декларація від 2 липня 2020. Архів оригіналу за 3 липня 2020. Процитовано 3 липня 2020. 
  30. Мер Чернігова отримав у спадок 138 мільйонів і будинок на 700 кв.м. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 16 лютого 2022. Процитовано 16 лютого 2022. 
  31. МЕДІАВЛАСНІСТЬ У ЧЕРНІГОВІ: ВІД МОНОПОЛІЗМУ НА ТВ ДО СВОБОДИ В ІНТЕРНЕТІ [Архівовано 13 квітня 2022 у Wayback Machine.], Інститут масової інформації, 1.02.2017
  32. «Не соромно»: Атрошенко про підкуп виборців у 2015 році [Архівовано 8 лютого 2021 у Wayback Machine.], Тетяна Крижева, Суспільне, 23 жовтня 2020
  33. Результати довготермінового спостереження за підготовкою до парламентських виборів в Чернігівській області [Архівовано 30 січня 2019 у Wayback Machine.], Чернігівський монітор, 24.07.2012
  34. Даритель «золотого батона» Владислав Атрошенко «сливает» в Чернигове Петра Порошенко [Архівовано 30 січня 2019 у Wayback Machine.], Антикор, 10 липня 2017
  35. Рекун, Ксенія (16 лютого 2022). НАЗК направило до суду адмінпротокол на нардепа Анатолія Гунька. Суспільне | Новини (укр.). Архів оригіналу за 16 лютого 2022. Процитовано 16 лютого 2022. 
  36. ТОВ «ОСНОВА-ІНТЕРНЕТ» [Архівовано 9 лютого 2021 у Wayback Machine.], youcontrol.com.ua
  37. Семенец, Товстоног. Газета «Весть» опубликовал фото загородного дома мэра Атрошенко. www.gorod.cn.ua. Архів оригіналу за 12 травня 2017. Процитовано 7 червня 2017. 
  38. Указ Президента України від 28 червня 2017 року № 168/2017 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України»
  39. Указ Президента України від 6 березня 2022 року № 112/2022 «Про відзначення державними нагородами України»

Посилання[ред. | ред. код]