Руські Комарівці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Руські Комарівці
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Ужгородський район
Рада/громада Руськокомарівська сільська рада
Код КОАТУУ 2124881803
Основні дані
Засноване 1500
Населення 1 576
Площа 10,33 км²
Поштовий індекс 89443
Географічні дані
Географічні координати 48°31′13″ пн. ш. 22°25′58″ сх. д. / 48.52028° пн. ш. 22.43278° сх. д. / 48.52028; 22.43278Координати: 48°31′13″ пн. ш. 22°25′58″ сх. д. / 48.52028° пн. ш. 22.43278° сх. д. / 48.52028; 22.43278
Місцева влада
Адреса ради с. Руські Комарівці, вул. Шкільна, 3
Карта
Руські Комарівці. Карта розташування: Україна
Руські Комарівці
Руські Комарівці
Руські Комарівці. Карта розташування: Закарпатська область
Руські Комарівці
Руські Комарівці
Мапа

Руські Кома́рівці — село в Ужгородському районі Закарпатської області на річці Солотвинка.

Історія[ред. | ред. код]

Село Комарівці у писемних джерелах уперше згадується у 1325 році. Село виникло близько XV ст. на волоському праві. Шолтейс управляв селом ще в XVI ст. В письмових джерелах село відоме під назвами «Komorocz», «Oroz Komorocz» (Руські Комарівці).

Відомо про грамоту Ержебет Сіладі, матері угорського короля Матяша (1443-1490), в якій йшлося про те, що «всі люди кріпацького стану, які прийдуть на пусті землі, зроблять собі дома і житла, повні п’ять років не будуть платити зборів...»

Дещо згодом село почали називати «Oros Komarocz», аби відрізняти від іншого (Паладь-Комарівці), де досі живе переважно угорське населення. В 1588 році оподаткуванню підлягали 9 селянських господарств, які разом володіли 5,5 порти. В 1599 році в селі нараховувалось 25 залежних селянських господарств і господарство шолтейса. Наприкінці XVI ст. Руські Комарівці вважалися середнім за величиною селом. На початок XVIII ст. в ньому господарювали лише 4 селянські родини. Джерела другої половини XVIII ст. Руські Комарівці відносять до руських сіл.

Під час виборів до Сойму Карпатської України у 1939 році більшість населення села проголосувало проти кандидатів від УНО.

В надрукованому збірнику «Просвіти» 1924 року вказується, що колись село Руські Комарівці належало графині Сантіваній.

Через село протікає мілководна річка Солотвинка, на якій колись було збудовано два млини (зруйновані за часів колгоспів). У центрі – місток, побудований чехами у 1922 році, греко-католицька церква, попівська фара та будівля сільської ради. Ще за часів Австро-Угорщини пролягала околицями села вузькоколійна залізниця, що вела від Ужгорода до Анталовців. Кажуть, що будували її російські військовополонені під час Першої світової війни. А деякі навіть залишилися у селі, створивши сім’ї. Вагончики транспортували дрова, будівельні матеріали, перевозили пасажирів. Селяни називали цей поїзд «шіфою». Але у 1969 році рішенням Львівської залізниці цю ділянку вузької залізниці ліквідували.

село свою «кінозірку» – Степана Фучка. Він був не лише асистентом режисера фільму «В бій ідуть одні старики» (1973), а навіть виконав одну з ролей. Досі згадують, як у 1963 році знімав поблизу села «Війну і мир» Сергій Бондарчук. Зокрема, саме на місцевих пагорбах відтворювали епізоди битв під Аустерліцом та Бородіно. У масових зйомках подеколи брали участь до 15 тисяч осіб, переважно справжніх радянських вояків.


Церква св. Миколи Чудотворця. 1820.

Попередня церква була дерев’яна, з усіма образами і двома дзвонами. Теперішня церква – типова мурована з каменю базиліка довжиною 25 м і шириною 10 м. Датою будівництва називають 1775 p., але, можливо, це рік початку робіт. Гроші на спорудження зібрали селяни. Найбільше подарував Іван Рижак, чим заслужив собі честь бути похованим у церковному дворі. Поховані тут також Лукачі, які дали свою землю для церкви. У 1932 р. на день Христа Царя о. М. Калинець ЧСВВ посвятив церкву після малювання склепінь та встановлення образів Страстей Господніх. Церкву ремонтували в 1979 р. за священика Івана Левка.

Інтер’єр розмальований сюжетами з Євангелія, на склепіннях – композиції “Зішестя св. духа”, “Воскресіння Господнє”, “Різдво”, є також два вітражі “Пресвята богородиця, яка молиться” та “Найсвятіше серце Ісуса”. Оскільки дзвони на турні дуже розгойдували споруду, біля церкви збудували окрему дзвіницю. Найбільший дзвін забрали угорці під час Другої світової війни. Селяни дуже сумували за дзвоном і, можливо, тому поширився переказ, що дзвін з написом “Р. Комарівці” бачили чи то в Москві, чи ще десь. Місцевий священик Юлій Желтвай (1911-1980) був ув’язнений у таборах Сибіру з 1949 по 1956 р.


Руські Комарівці прославилися своїми газовими родовищами, які були розвідані у 1982 році на околиці села. До речі, згідно з Державним балансом запасів корисних копалин у Закарпатській області у нас розвідано 4 родовища газу. Причому, видобувають його лише на двох: Солотвинському та Русько-Комарівському. Останнє – найбільше за запасами «блакитного палива» у Мукачівській западині. Геологи стверджують, що містить не менше 2 млрд. кубометрів, що майже вдесятеро більше, ніж в усіх інших.


На території Руських Комарівців у 1962 році пробурили свердловину і теж знайшли термальну воду високої мінералізації, з великим надлишком солей

Населення[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1528 осіб, з яких 731 чоловік та 797 жінок.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 1573 особи.[2]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]

Мова Відсоток
українська 83,06 %
угорська 16,18 %
російська 0,51 %
циганська 0,13 %
вірменська 0,06 %
молдовська 0,06 %

Люди[ред. | ред. код]

В селі народився Андрійканич Іван Васильович — український скульптор, педагог.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]