Очікує на перевірку

Сахащик Валерій Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сахащик Валерій Степанович
біл. Валерый Сцяпанавіч Сахашчык
Народився13 серпня 1964(1964-08-13)[1] (60 років)
Hošavad, Хомська сільська рада, Дорогичинський район, Брестська обл., Білоруська РСР, СРСР[2][1]
Країна Росія[3][4]
 Білорусь
Діяльністьвійськовослужбовець, політик
Alma materМосковське вище військове командне училище[1]
ЧленствоОб'єднаний перехідний кабінет Білорусі (1 серпня 2024)[5][6][7]

Валерій Степанович Сахащик (біл. Валерый Сцяпанавіч Сахашчык; нар. 13 серпня 1964, Гошево, Дорогичинський район, Білоруська РСР, СРСР) — військовий, громадський діяч і підприємець, колишній командир 38-ої окремої гвардійської десантно-штурмової бригади Білорусі. Колишній член Об'єднаного перехідного кабінету Світлани Тихановської з питань оборони та нацбезпеки (2022—2024). Підполковник запасу.

Сахащик брав участь в організації 1-ї окремої десантно-штурмової роти «Білорусь» - підрозділу білоруських добровольців, що воює у складі 79-ї десантно-штурмової бригади України. Він також особисто брав участь у бойових діях.[8]

Молодість

[ред. | ред. код]

Народився 13 серпня 1964 року в селі Гошеве (Дорогичинський район, Берестейська область, Білоруська РСР) на вулиці, названій ім'ям його діда. Той командував партизанською бригадою і загинув у 1944 році під час звільнення Білорусі. Коли Валерію Сахащику було 7 років, сім'я переїхала в Дорогочин, де він пішов до школи № 3, яку закінчив із золотою медаллю[9].

Великий вплив на долю юного Сахащика здійснили радянські фільми про десантників, він надихнувся військовою романтикою та захотів бути офіцером[10].

Наступна подія, що вплинула на моє життя, — мама влаштувалась працювати продавчинею до книгарні. Людям молодим важко уявити це, але інтернету не було. Пам'ятаю, коли перший чорно-білий телевізор з'явився у нас у селі — все село збиралося по неділях подивитись на це диво. І багато речей у ті часи були дефіцитом, включаючи книги. У мене з'явився практично необмежений до них доступ. Читав я запоями. Часто — вночі безперервно. Улюблені теми — збройні конфлікти всіх часів та народів, розвідники та диверсанти, подорожі та пригоди. <…> І як результат — уже до класу сьомого питання вибору професії було вирішено: я буду офіцером ВДВ!

— Валерій Сахащик, Журнал «Спецназ»[11].

Валерій Сахащик хотів вступати до Рязанського повітрянодесантного командного училища. Але його туди не взяли — не мав відповідного росту. Вступив до Московського вищого військового командного училища імені Верховної Ради РРФСР, з розрахунком на те, щоб відучитися там, а потім все одно піти служити в десант[10].

Вчитися було непросто, але якість підготовки я оцінив на зборах лейтенантів після випуску, коли побачив, що мій рівень значно відрізняється від випускників інших військових університетів.

— Валерій Сахащик, Наша ніва [10].

Військова кар'єра

[ред. | ред. код]

Перші роки служби

[ред. | ред. код]

Після закінчення військового училища молодий офіцер потрапив до 11-ї окремої гвардійської десантно-штурмової бригади, розташованої в Забайкальському військовому окрузі. Мав разом зі своїми бійцями вирушити до Афганістану, проте не встиг — на той час СРСР уже вивів із країни свій контингент. Після цього Валерія Сахащика перевели на інший кінець континенту — у місто Перлеберг (на півдорозі між Берліном та Гамбургом). Там він п'ять років командував десантною розвідувальною ротою 34-го окремого розвідувального батальйону[9].

За визнанням комбрига, на Заході життя військовослужбовців було влаштовано зовсім інакше, зокрема, не було «армійської одноманітності». Однак це не означало нижчу боєздатність. «Нагорі вже йшла горбачовська відлига, а на нашому тактичному рівні нічого не змінилося», — згадував командир. Сахащик стверджував, що підпорядкований йому підрозділ був, по суті, зразково-показовим. Достатньо навести як приклад своєрідну інтерпретацію дідівщини в його роті[9].

Берестейська десантно-штурмова бригада

[ред. | ред. код]

1992 року Валерій Сахащик потрапив до 38-ї брестської десантно-штурмової бригади на посаду заступника командира парашутно-десантного батальйону. Через шість місяців його призначили командиром батальйоном і керує своїм підрозділом протягом трьох років[12].

Пізніше Валерій вирішив вступити до Військової академії Республіки Білорусь. Він увійшов до першого набору командно-штабного факультету ВАРБ. Після закінчення військового вишу його призначили заступником командира 38-ї бригади. На цій посаді він працював п'ять місяців, після чого був призначений командиром бригади. На цій посаді він працював три з половиною роки[12].

Вадерій Сахащик зізнавався, що на цьому етапі кар'єри на нього впав великий обсяг адміністративної роботи. Однак нові повноваження дозволили офіцеру реалізувати старі задуми — і саме вони принесли йому широку популярність в армійському середовищі. Бригада починала ранок із зарядки: бігу на 10 км і купання в озері, зокрема взимку — в ополонці. Разом із солдатами мали бігати й офіцери, які мали оцінки з фізпідготовки нижче «відмінно». З'явилася в бригаді і збірна з рукопашного бою[12].

Але головна візитна картка Сахащика — запровадження у бригаді кваліфікаційних випробувань на кшталт здачі на крапові берети у внутрішніх військах МВС. При ньому були розроблені документи про проведення таких випробувань і введено спеціальну відзнаку — «Чорний орел»[12].

Ці випробування також пройшов і сам Сахащик.та одержав «Чорного орла» (який став символом усієї бригади). Екзамен проводили кожні півроку, також і для військовослужбовці внутрішніх військ — власників кропових беретів. Комбриг стверджував, що його випробування були навіть більш всеосяжними, ніж спецназівські, і мали більш прикладний характер — тобто готували до реальних бойових дій. Кандидатом на проходження випробувань не могли бути військовослужбовці, які мали дисциплінарні провини, що, на переконання Сахащика, позитивно позначилося на загальному мікрокліматі в бригаді[12][9].

Як повідомляє «Наша Ніва»[10], Сахащика вижив з армії тодішній начальник Генерального штабу Гурульов. У ті часи прискореними темпами відбувалося скорочення військових частин у Бересті, які дісталися у спадок від СРСР. Ліквідація передбачала списання великої кількості матеріальних цінностей, транспорту, нерухомості, що супроводжувалося корупційними скандалами. В таких умовах Сахащику запропонували піти служити до Генштабу ЗС Білорусі, але десантник відмовився від кабінетної роботи і пішов у запас. На той момент йому було 38 років[9].

У результаті на чолі Берестейської бригади поставили Вадима Денисенка, який не мав ніякого досвіду стрибків з парашутом[10].

Подальша діяльність

[ред. | ред. код]

Після звільнення з білоруської армії Валерій Сахащик влаштувався до «Інкофуду». Починав зі спеціаліста відділу маркетингу, а закінчив роботу на підприємстві на посаді виконавчого директора[12].

Трохи згодом у Польщі він став співзасновником будівельної фірми, яка створювалася білорусами та працювали на ній 900 осіб — також білоруси. Пізніше Сахащика призначили головою правління групи компаній SK-BUD&SAHATY. Компанія займається промисловим та цивільним будівництвом у восьми країнах світу (Україна, Білорусь, Об'єднані Арабські Емірати, Кенія, Катар, Польща, Німеччина, Росія). Бізнес сімейний, решта членів правління — родичі Сахащика. Фахівці компанії займаються зведенням великих промислових та житлових об'єктів у Європі, а також складною реставрацією архітектурних пам'яток. У Білорусі фірма запам'яталася благодійністю — наприклад, зробила нову кухню для дитячого села в Кобрині[9].

Громадська діяльність

[ред. | ред. код]

Під час протестів в Білорусі 2020 року він приїхав із Польщі до Берестя просити керівництво берестейської міліції випустити людей з ізоляторів[12].

Знову про колишнього білоруського комбрига масово заговорили в лютому 2022 року, за кілька днів після російського вторгнення в Україну. У своєму відеозверненні колишній командир «тридцятьвісімки» закликав білоруських військових не брати участь у путінській агресії[13].

Росіяни просто стали жертвами своїх пропагандистів, які пообіцяли, що народ України зустріне їх хлібом та сіллю, як визволителів. Жодних правових підстав у білоруських військових сил вриватися в Україну немає. Це прямо забороняє чинна Конституція. Це не наша війна. Ви не захищатимете свою батьківщину, дім чи родину і не отримаєте слави — лише ганьба, приниження та смерть

— Валерій Сахащик

За кілька днів Валерію Сахащику заочно відповів депутат Національних зборів Республіки Білорусь, голова комісії з нацбезпеки та колишній начальник білоруського Генштабу ЗС Білорусі Олег Білоконьов. Він назвав відео Сахащика «дешевим популізмом» і зазначив, що інформацію про військову обстановку комбригу не міг подати ніхто, «крім як спецслужби західних країн»[14].

У липні помічник командира полку «Погоня» Вадим Прокоп'єв розкритикував штаб Світлани Тихановської на Форумі демократичних сил у Берліні і серед іншого запропонував зробити з політика «королеву Єлизавету», передавши повноваження прем'єру — "білоруському Черчиллю, керівнику військового кабінету. У дискусії, що розгорнулася після цієї заяви, нерідко звучало прізвище Сахащика, чиє звернення до цього дійсно широко розійшлося українськими ЗМІ[9].

9 серпня 2022 року Валерій Сахащик став членом Об'єднаного перехідного кабінету Світлани Тихановської з питань оборони та нацбезпеки[9].

Я ніколи не цікавився політикою і не мріяв про кар'єру політика, як і більшість присутніх у приміщенні. Не ми винні, що в нашій країні відбулися події, на які ми, як порядні люди, відреагували не так, як цього від нас очікувала влада, — сказав він і додав, що бачить Білорусь як парламентську республіку з чітким поділом влади, системою стримувань і противаг. — Якщо хтось очікує, що я формуватиму хунту і почну будувати сценарії захоплення влади, я вас розчарую, у мене нічого такого в планах немає. <…> Перейдемо до того, що ми маємо. Ми маємо кілька підрозділів білорусів, які воюють в Україні. Ми обзавелися розвідкою, системою стеження та зв'язку. Люди не уявляють, як багато білорусів, які виїхали за кордон, нам допомагають

— Валерій Сахащик

Був підтриманий відомим білоруським політиком Зеноном Позняком:

Тут я маю засвідчити, що Валерій Степанович Сахащик — порядний білоруський офіцер честі, патріот Білорусі, який піклується про її долю та захист. Потрібно підтримувати таких людей, які хочуть допомогти Батьківщині у важкий для народу час. Не звертаємо увагу на гавкіт собачий. Свобода попереду. Живе Білорусь!

Оригінальний текст (біл.)
Тут я павінен засьведчыць, што Валеры Сьцяпанавіч Сахашчык прыстойны беларускі афіцэр гонару, патрыёт Беларусі, які дбае пра яе лёс і абарону. Трэба падтрымліваць такіх людзей, якія хочуць дапамагчы Бацькаўшчыне ў цяжкі для народу час. Не зьвяртайма ўвагі на брэх сабачы. Свабода наперадзе. Жыве Беларусь!

На початку січня 2023 року стало відомо, що Валерій Сахащик у листопаді 2022 року зустрівся з головнокомандувачем ЗСУ Валерієм Залужним. Журналісти, з посиланням на джерела в білоруській опозиції, повідомили, що зустріч Залужного та Сахащика відбулася в дружній атмосфері[15].

У травні 2023 року суд Центрального району Мінська визнав екстремістськими сторінки Сахащика у YouTube, Telegram та Instagram[16].

У червні 2023 року Сахащик оголосив про створення 1-ї окремої десантно-штурмової роти білорусів, яка входить до складу 79-ї десантно-штурмової бригади. За словами бійця цієї роти, Сахащик сам бере участь у бойових завданнях.[8].

1 серпня 2024 року Сахащик оголосив про свою відставку з Об'єднаного перехідного кабінету.[17]

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Валерій Сахащик одружений, перебуває в третьому шлюбі. Про першу дружину інформації немає, друга була екстремалка та парашутистка, з третьою дружиною познайомився на батьківських зборах у школі. У нього є донька та троє синів, один з яких офіцер армії Білорусі[10].

Довгі роки був близьким другом колишнього Начальника Генерального штабу Збройних сил Республіки Білорусь Олега Бєлоконєва[14].

У 1992 році отримав паспорт Російської Федерації, як офіцер, що служив у юрисдикції Російської РФСР[18].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в https://web.archive.org/web/20220814125720/https://news.zerkalo.io/economics/19597.html
  2. ↑ https://www.sb.by/articles/polet-chernogo-orla.html
  3. ↑ https://nashaniva.com/ru/299160
  4. ↑ https://news.zerkalo.io/economics/22515.html
  5. ↑ https://web.archive.org/web/20221101194124/https://www.bbc.com/news/world-europe-63386634
  6. ↑ https://web.archive.org/web/20221019032030/https://tsikhanouskaya.org/en/events/news/e1e57cee6d4a3a9.html
  7. ↑ https://t.me/sahashchik/108
  8. ↑ а б «Сахашчык сам удзельнічае ў баявых апэрацыях». Баец з новай дэсантнай роты беларусаў расказаў, чым яны займаюцца на Данбасе
  9. ↑ а б в г д е ж и Легендарный комбриг, а теперь — «белорусский Черчилль»? Рассказываем о Валерии Сахащике — «министре обороны» в Кабинете Тихановской. news.zerkalo.io (рос.). 9 серпня 2022. Процитовано 14 серпня 2022.
  10. ↑ а б в г д е Кто такой Валерий Сахащик, возглавивший силовой блок в кабинете Тихановской [Хто такий Валерій Сахащик, який очолив силовий блок у кабінеті Тихановської]. Наша Ніва (рос.). Процитовано 14 серпня 2022.
  11. ↑ Полёт Чёрного Орла». sb.by (рос.). Процитовано 14 серпня 2022.
  12. ↑ а б в г д е ж Чтил “традиции русского офицерства”: прошлое нового “министра обороны” демсил. Новости Беларуси | euroradio.fm (рос.). Процитовано 14 серпня 2022.
  13. ↑ Обращение экс-командира 38-й брестской бригады ВДВ Валерия Сахащика | Зварот Валерыя Сахашчыка (рос.). Процитовано 14 серпня 2022.
  14. ↑ а б Обращение генерал-майора Олега Белоконева (рос.). Процитовано 14 серпня 2022.
  15. ↑ Диктатору білорусі варто «напрягтися»: Залужний зустрівся з «білоруським Черчіллем». fakty.ua (укр.). 4 січня 2023. Процитовано 6 січня 2023.
  16. ↑ Республиканский список экстремистских материалов
  17. ↑ Сахашчык заявіў аб выхадзе з Аб’яднанага пераходнага кабінета
  18. ↑ Спецслужбы пры ператрусе знайшлі ў Сахашчыка расійскі пашпарт. Як гэта тлумачыць сам афіцэр?. Наша Ніва (біл.). Процитовано 13 вересня 2022.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сахащик_Валерій_Степанович&oldid=43384080