Сима Цянь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сима Цянь

Си́ма Цянь (кит. традиц.: 司馬遷спрощ.: 司马迁піньїнь: Sīmǎ Qiān <Сима Ч'єн>; народився прибл. у 145 чи у 135 р. до н. е., вмер прибл. у 90 р. до н. е.) — китайський історик («батько китайської історіографії») і письменник. Був, як і його батько Сима Тань, придворним історіографом та астрологом династії Хань.

Сима Цянь є автором «Історичних записів» (кит. традиц.: 史記спрощ.: 史记; , shǐ-jì — «Ши-цзі» <Ши-тьі>), до складу яких входять біографії та вислови видатних історичних діячів (імператорів, чиновників, філософів і др.), вірші та ін. У цьому збірнику (із 130 сувоїв) він описав більш як двотисячолітню історії Китаю — від часів легендарного Жовтого Імператора (黃帝huáng-dì — Хуанді) до династіі Хань включно. «Історичні записи» Сима Цяня мали великий вплив на китайських істориків наступних поколінь.

Біографія[ред.ред. код]

Батько Сима Цяня, Сима Тань, був історіографом при імператорі У (Хань У-ді): у його обов'язки входило завідування імператорською бібліотекою і спостереження за календарем. Під впливом батька Сима Цянь вже до десяти років вивчив стародавні твори. Його вчителями були відомі конфуціанці Кун Аньго (孔安国 / 孔安国) і Дун Чжуншу (董仲舒). У 20 років при батьківській підтримці він відправився в подорож володіннями Хань з метою збору місцевих історичних свідчень, переказів та легенд. Його подорож, що стала можливою завдяки політичній стабільності держави Хань, яка на той час охоплювала територію сучасних провінцій Шаньдун, Юньнань, Хебей, Цзянсу, Цзянсі і Хунань.

Після повернення він був призначений на посаду супроводжувача при імператорських інспекційних експедиціях. У 110 до н. е., у віці 35 років, Сима Цянь був посланий у військову експедицію проти західних «варварів», проте звістка про смертельну хворобу батька змусила його повернутися до столиці. Сима Тан заповідав синові завершити його історичні дослідження. Сима Цянь взявся за цю роботу в 109 до н. е. У 105 до н. е. він був обраний одним із учених, покликаних провести реформу календаря. Як чиновник вищого рангу він також виконував функції радника при імператорі.

У 99 до н. е. Сима Цянь виявився замішаний у справі Лі Ліна (李陵) і Лі Гуанле (李广利), двох полководців, що звинувачувалися в провалі кампанії проти хунну. Як обвинувач виступив сам імператор, а Сима Цянь, єдиний у всьому чиновницькому корпусі, наважився подати голос на захист звинувачених. Імператор засудив Сима до смертної кари. В якості альтернативи, згідно із законами того часу, засудженому пропонувалися відкуп або кастрація. Через брак грошей, страждаючи від ганьби, пов'язаний боргом перед батьком, Сима Цянь вибрав останнє.

Звільнившись із в'язниці, Сима Цянь продовжував жити при дворі євнухом, щоб завершити свою історію й виконати батьків заповіт, тоді як від шляхетного вченого очікувалося самогубство.

Спадщина[ред.ред. код]

Перша сторінка «Шицзі»

Новаторство історіографічного підходу Сима Цяня полягає в тому, що він виходить за межі «придворної» історії династичного характеру. Ця форма була закладена ще до нього і, природно, продовжувала існувати. Офіційна історія династії Хань, Ханьшу (汉书), була написана Бань Гу (班固) в 1 ст.. Вона оформлена за династичним принципом і переслідує вужчі завдання.

Сима Цянь прагнув зрозуміти логіку підйому і падіння династій і пояснити принцип буття Піднебесної. З точки зору композиції «Історичні записи» складний твір: матеріал одних розділів (бень цзи, ши цзя) розподілений з урахуванням хронологічної послідовності, інших (чжі) — використовує тематичну розбивку й містить розділи з музики, церемоній, календарів, вірувань, економіки, а також докладні біографії (ле чжуань). Серед таких, наприклад, перша відома біографія Лао-Цзи, легендарного автора Дао Де Цзіна. «Ши цзі» були приватним історичним дослідженням (а не офіційною хронікою) і це дозволило авторові використовувати легшу форму та барвисту мову, що залишилася для нащадків найвищим зразком художнього слова.

Крім «Ши цзі» відомі також 8 од (творів у жанрі «фу») Сима Цяня, записаних у «Ханьшу». Найвідоміша серед них — «Про злосчастя скорботного вченого».

Принципи вчення Сима Цянь[ред.ред. код]

Основними принципами, що визначають структуру кола історичної життєдіяльності народу, Сима Цянь називає прямодушність (чжун), шанобу (цзін) та культурність (вень).

Перший із принципів — це, висловлюючись сучасною мовою, принцип кордо центризму. Письмовий знак, за допомогою якого фіксується слово «чжун», є поєднанням символів — «середина» і «серце», отож, означає щось таке, що йде з самого серця — чистосердечність, прямодушність, щирість, правдивість та інші терміни цього синонімічного ряду. Причому тлумачиться «чжун» не просто як одна з багатьох властивостей людини, а як одна з небагатьох найцінніших, атрибутивних характеристик «жень» (людяності), того, що, власне, і становить людське в людині, робить її людиною. Саме така прямодушність як атрибутивна, глибинна характеристика природи людини и становить, за Сима Цянем, один з трьох наріжних принципів політичної влади.

Другий з таких принципів — «цзін» — шаноба, шанобливість, шанування, шанувати. Сягаючи корінням у культ предків, шанування богів (батьків і представників старшого покоління загалом), у міру формування державності «цзін» поступово набуває дедалі більшого значення саме політичного принципу — принципу шанування правителя. Звісно, правителя достойного, мудрого і справедливого, такого, що дотримується законів і вміс керуватися ними і водночас скерувати за їх допомогою життєдіяльність громадян своєї держави.

Нарешті, третій з основних принципів, якими, за Сима Цянем, визначається круг історичного життя народу, — це принцип культурності, культури, цивілізованості — «вень». Подібно до прямодушності й шанобливості, культурність, культурне начало теж тлумачиться не як одна з рядоположних, акцидентальних властивостей людини, а як безпосереднє вираження людськості в людині, такого, що притаманне лише їй. Але якщо шанування чи любов до іншого — характеристика віковічної природи людини, то «вень» — щось набуте, характеристика людини як істоти саме (і тільки) суспільної. При цьому культурне начало, «вень», відрізняється від суспільних законів. Культура —- це те, що розширює людину, наповнює її новим, дедалі багатшим змістом, закони ж, навпаки, постають регуляторами її діяльності, правилами, за допомогою яких діяльність людини скеровується.

Отже, «чжун» (прямодушність), «цзін» (шаноба) та «вень» (культурність) і є, як вважав Сима Цянь, трьома китами, на яких засновується життєдіяльність народу протягом всього циклу його історичного існування. Перебіг же процесів, що утворюють цей цикл, зумовлений неминучою зміною основ історичної життєдіяльності народу. Неминучою ж ця зміна стає остільки, оскільки влада, заснована на одному з принципів, врешті-решт обов'язково перероджується внаслідок трансформації самого (відповідного їй) принципу. Так, прямодушність, щирість — «чжун», гіпертрофуючись, як принцип політичної влади і стаючи самоціллю, невідворотно вироджується в те, що Сима Цянь позначив як дикість — «є». Відповідно й влада, що прагне керувати, спираючись лише на прямодушність, хоче вона того чи ні, спричиняє до того стану речей, який прирікає людей на дикунство, У підсумку — на деградацію суспільного ладу і перехід до іншого ладу, заснованого на принципі шанування.

Проте свій, внутрішній, органічно притаманний Йому гондж має й принцип шанобливості «цзін». Виростаючи з одного з найпрадавніших інстинктів людської природи — інстинкту шанування (передусім батьків), шанобливості, у процесі формування органічного суспільства принцип починає переорієнтовуватись на закон, владу, правителя. Однак і в цьому має бути розумне міра. Якщо шанобливість «цзін» трансформується у марновірство, обожнювання того, хто подібного не вартий, іншими, сучаснішими, словами, в культ особи, та це зумовлює настання соціального хаосу і в подальшому перехід до наступного соціального устрою, що виходить з принципу «вень» — культурного начала, цивілізованості.

Та й принцип «вень» амбівалентний за своєю суттю. Безоглядно захоплення ним і тлумачення його як єдино правильного та універсально дійового спричиняє панування в суспільстві вже не справжньої культури, а її сурогату — формальної, нежиттєвої, можна сказати схоластичної «освіти» та «вчень». У відносинах же між людьми перебільшення реальної ролі культурного начало призводить до порушення повідчужених, безпосередніх зв'язків, притлумлює, а то й взагалі елімінує в них простоту, щирість, невимушеність, сердечність. Гіпертрофуючись, культурність обертається фальшивістю, ганебністю, сурогатністю. А щоб вибратися з цього, здавалося б, глухого кута, щоб врятувати людину і суспільство від цієї фальшивості, немає, на думку Сима Цяня, нічого ліпшого, ніж повернутися до прямодушності. Цикл замикається. Ці ідеї знайшли своє відображення у творчості онука Сима Цяня — Ян Юня.

У подальшому циклічний напрям у філософії історії, як і інші її напрями, розвивається, наповнюється новим змістом і поглиблюється, однак при цьому помітно інтенсифікується у періоди переходу під суспільства одного типу до суспільства іншого типу. Скажімо, у період переходу від доіндустріального суспільства до суспільства індустріального з'являються системи ібн-Хальдуна, Макіавеллі, Кампанелли та Джамбаттісти Віко; перехідний період між індустріальним і постіндустріальним дав філософсько-історичні концепції М. Я. Данилевського, Освальда Шпенглера і Арнольда Тойнбі.

На честь Сима Цяня названий астероїд 12620 Симацянь.

Твори[ред.ред. код]

Було видано багато творів російською. Наразі видання українською невідомі.

  • Сыма Цянь. Избранное. Пер. В. А. Панасюка, предисл. и комм. В. И. Думана. М.: Гослитиздат, 1956. 360 стр. 90000 экз.
  • Сыма Цянь. Исторические записки. В 9 т. М.: Наука (Главная редакция восточной литературы)-Восточная литература, 1972–2010. (Серия «Памятники письменности Востока». Вып. XXXII, 1-9). ISBN 5-02-018264-8
  • Т. I. Раздел «Основные записи» (Бэнь цзы), гл. 1-4. / Пер. и комм. Р. В. Вяткина и В. С. Таскина под общ. ред. Р. В. Вяткина, вступ. ст. М. В. Крюкова. 1972. 440 стр. 4700 экз.
    • 2-е изд., испр. 2001. 416 стр. 1000 экз.
  • Т. II. Раздел «Основные записи» (Бэнь цзы), гл. 5-12. / Пер. и комм. Р. В. Вяткина и В. С. Таскина под общ. ред. Р. В. Вяткина. 1975. 580 стр. 5000 экз.
    • 2-е изд., испр. и доп. под ред. А. Р. Вяткина. 2003. 568 с. 1000 экз. ISBN 5-02-018285-0
  • Т. III. Раздел «Хронологические таблицы» (Бяо), гл. 13-22. / Пер., предисл. и комм. Р. В. Вяткина. 1984. 944 стр. 5000 экз.
  • Т. IV. Раздел «Трактаты» (Шу), гл. 23-30. / Пер., вступ. ст., комм. и прил. Р. В. Вяткина. 1986. 456 стр. 5000 экз.
  • Т. V. Раздел «История наследственных княжеских домов» (Ши цзя), гл. 31-40. / Пер., вступ. ст. и комм. Р. В. Вяткина. 1987. 368 стр. 5000 экз.
  • Т. VI. Раздел «История наследственных княжеских домов» (Ши цзя), гл. 41-60. / Пер., предисл. и комм. Р. В. Вяткина. 1992. 484 стр. 2200 экз.
  • Т. VII. Раздел «Жизнеописания» (Ле чжуань), гл. 61-85. / Пер. и предисл. Р. В. Вяткина, комм. Р. В. Вяткина и А. Р. Вяткина. Отв. ред. А. М. Карапетьянц. 1996. 464 стр. 3000 экз. ISBN 5-02-017826-8
  • Т. VIII. Раздел «Жизнеописания» (Ле чжуань), гл. 86-110. / Пер. Р. В. Вяткина и А. М. Карапетьянца, вступ. ст. Р. В. Вяткина, комм. Р. В. Вяткина, А. Р. Вяткина и А. М. Карапетьянца. Отв. ред. А. М. Карапетьянц. 2002. 512 стр. 1500 экз. ISBN 5-02-018253-2
  • Т. IX. Раздел «Жизнеописания» (Ле чжуань), гл. 111–130. / Пер. и комм. Р. В. Вяткина, А. Р. Вяткина, А. М. Карапетьянца, М. Ю. Ульянова при участии С. Р. Кучеры, В. В. Башкеева, С. В. Дмитриева, М. С. Королькова, М. С. Целуйко. Отв. ред. и автор вступ. ст. А. Р. Вяткин. 2010. 624 стр. 1200 экз. ISBN 978-5-02-036460-8

Див. також[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Конрад Н. И. Полибий и Сыма Цянь. // Запад и Восток. — М.: Главная редакция восточной литературы, 1972. — С. 47-76.
  • Бойченко І. В. Філософія історії // Підручник.;— К.: Знання, 2000.
  • Сыма Цянь. Исторические записки (Ши Цзи): В 7 т. — Москва: Издательская фирма «Восточная литература» РАН, 1972–1996.
  • W.G. Beasley and E.G. Pulleyblank (1961) Historians of China and Japan. New York: Oxford University Press.
  • Stephen W. Durrant (1995), The Cloudy Mirror: Tension and Conflict in the Writings of Sima Qian. Albany : State University of New York Press.
  • Grant Ricardo Hardy (1988) Objectivity and Interpretation in the «Shi Chi». Yale University.
  • Burton Watson (1958) Ssu-ma Ch'ien: Grand Historian of China. New York: Columbia University Press.