Собор Бориса й Гліба (Чернігів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Собор, храм
Собор Бориса й Гліба (Чернігів)
(Борисоглібський собор)
Борисоглібський собор, Чернігів, Україна, 2008.
Борисоглібський собор, Чернігів, Україна, 2008.
Країна Україна Україна
Місто Alex K Chernihiv prapor 1992.svg Чернігів
Конфесія православний
Тип будівлі храм
Архітектурний стиль романський
Засновник Давид Святославич
Будівництво поч. XII ст.—ймовірно 1123
реконструкція за проектом М. В. Холостенка у 1952-1958 рр.
Статус Пам'ятка архітектури поч. XII ст.
Стан хороший
Собор Бориса й Гліба (Чернігів) (Україна)
Собор Бориса й Гліба (Чернігів)
Собор Бориса й Гліба (Чернігів)

Координати: 51.48929° пн. ш. 31.306875° сх. д. / 51.48929° пн. ш. 31.306875° сх. д. / 51.48929; 31.306875

Собо́р Бори́са й Глі́ба (Чернігів) або Борисоглі́бський собо́р (правильніше: На честь Св. страстотерпців Бориса й Гліба собор) - відома пам'ятка архітектури міста Чернігова домонгольської доби.

Історія[ред.ред. код]

Зведення[ред.ред. код]

У 1115 р. чернігівський князь Давид Святославич брав участь у перенесенні мощей святих Бориса та Гліба у храм, збудований його батьком у місті Вишгороді. Мощі переносили зі старої дерев'яної церкви у щойно побудовану кам'яну. У 1120 р. Давид втрачає свого сина Ростислава і на згадку про нього розпочинає будівництво собору на честь перших руських святих Бориса та Гліба у місті Чернігові. Також, князь наказав спорудити усипальницю для себе, де у 1123 р. був похований[1].

Реставрації та перебудови[ред.ред. код]

У 1239 році, після нападу ординців на чолі з Батиєм на Чернігів, собор був зруйнований. Відновлений був митрополитом Максимом. У XV ст. згадується як монастирський храм. Під час захоплення польською шляхтою Чернігова у 1611 році, храм згорів. У 1627-28 рр., перейшовши у власність домініканців, був перетворений ними на католицький костел. Після звільнення від польської окупації храм було відновлено та реконструйовано архієпископом чернігівським Лазарем Барановичем у 1659 році. У 1702-03 рр. архієпископ Іоанн Максимович споруджує кам’яну дзвіницю. При ритті котловану під дзвіницю було знайдено «срібний ідол»[2] (існують також версії, що знахідка була зроблена при ритті котловану під дзвіницю Чернігівського колегіуму[1] або при ритті котловану під дзвіницю Спасо-Преображенського собору[3], є навіть припущення про два знайдені ідоли[3]) із якого, за сприяння Івана Мазепи, було створено царські врата (хоча за результатами хімічного аналізу встановлено, що основні частини врат справді виготовлені з легованого срібла 875 проби, довести, що матеріалом для виробу послужив цільний шматок срібла (в даному випадку — ідол), як і зворотнє, неможливо, оскільки такий хімічний склад срібла характерний для європейської ювелірної пластики того часу вцілому[4]).

Загалом же версія про «знайденого ідола» бере свій початок в праці О. Ф. Шафонського, звідки була розтиражована в краєзнавчій та науковій літературі останніх двох століть (цим почасти і пояснюється невизначеність місця «знахідки»):

«Царскіе врата сребряныя кованныя, чеканной хорошей работы… 1701 года съ помощію писаря Генеральнаго Карпа Ивановича Мокріевича, сделанныя. Когда 1701 года подъ монастырскую колокольню рытъ фундаментъ, то найденъ въ земле сребный идолъ, который на сіи Царскія врата употребленъ»[5]

Крім того, Шафонський також помилково вказує не на ту особу, говорячи про замовлення врат, мотивуючи це тим, що «бачив платівку з ініціалами “К. М.” (Карпо Мокрієвич)», проте це не підтверджується жодним іншим джерелом[4].

Храм переніс реконструкцію у 1857 році, а у 1889 році був перефарбований. Під час Другої світової війни, собор постраждав від авіабомби. Первісні склепіння та апсиди храму не збереглися. Капітальну реконструкцію собору з метою повернення йому форм домонгольської доби виконано у 1952-58 рр. за проектом М. В. Холостенка.

Сьогодення[ред.ред. код]

Археологічні дослідження поблизу стін виявили підмурки галерей. За відсутністю даних про їх форми галереї при реставрації не відновлювались, проте були розмічені трасуванням. Нині храм Бориса і Гліба перетворений на музей Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній». Крім того, собор став також Будинком хорової спадщини, де проходять концерти духовної музики.


Архітектурні скарби Чернігова
Архітектурні скарби Чернігова

Царські врата Івана Мазепи[ред.ред. код]

Срібні Царські врата, виготовлені коштом Івана Мазепи

Значний внесок у розвиток храму зробив гетьман Іван Мазепа. Саме на його замовлення у німецькому місті Аугсбург майстром Філіпом Якобом IV Дрентветтом були виготовлені срібні царські врата[4]. На них, на стулці врат унизу – герб гетьмана, праворуч прикріплена платівка, де вирізьблено дату – 1702 р. Між чотирма традиційними для царських врат фігурами євангелістів розміщені зображення з сюжетами «Благовіщення» в медальйонах та композиція «Мойсеєвого дерева», що підіймається від основи врат вгору по стулці, завершуючись фігурою Ісуса Христа в ореолі позолочених променів.

Вперше на клейма, які могли б свідчити про авторство та місце виготовлення царських врат (літери «РID» та символ «der Pinienzapfen» — стилізоване зображення шишки з короною внизу) звернув увагу А. А. Карнабіда у 1985 році. Його відкриття дало змогу науковцю Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» О. Травкіній в ході своїх наукових розвідок довести, що вказані зображення справді є клеймом майстра-ювеліра з дому Дрентветтів та зображенням герба міста Аугсбург відповідно[4].

Витвір став шедевром на теренах України. Загальна висота врат — 3,45 м. Як унікальний витвір мистецтва доби бароко були показані на виставках в Національному музеї історії України в Києві (2008-2009) та в Українському музеї в Нью-Йорку, США.

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б Чернігівщина: Енциклопедичний довідник // за ред. А. В. Кудрицького.- К.:УРЕ, 1990.- С. 87-88
  2. Черниговская старина по преданиямъ и легендамъ (очеркъ П. І. Иловайского).- Типографія Губернскаго Правленія.- Черниговъ, 1898
  3. а б Очеркъ города Чернигова и его области въ древнее и новое время.- Университетская типографія.- Кіевъ, 1846
  4. а б в г Травкина О. Шедевр пластического искусства эпохи гетмана Ивана Мазепы
  5. Шафонский А. Ф. Черниговскаго намесничества топографическое описаніе съ краткимъ георгафическімъ и историческімъ описаніемъ Малой Россіи, изъ частей коей оное намесничество составлено. – Киевъ, 1851