Сонечко семикрапкове
| Сонечко семикрапкове | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Імаго семикрапкового сонечка
| ||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
| Coccinella septempunctata Linnaeus, 1758 | ||||||||||||||||||||
|
Сонечко семикрапкове (Coccinella septempunctata) — поширений в Євразії, Північній Америці та Австралії вид жуків родини сонечок. Використовується для біологічної боротьби із сільськогосподарськими шкідниками. Найбільш звичайний вид родини в Україні.
Опис[ред. | ред. код]
Розмір тіла — 5—8 мм. Забарвлення тіла знизу чорне, передньогруди чорні, з двома білувато-жовтими плямами на передніх кутах. Надкрила жовті, руді або червоні, кожне із трьома чорними плямами та ще однією спільною чорною плямою біля щитка.
Спосіб життя[ред. | ред. код]
Як і більшість сонечок, хижаки, але можуть споживати пилок рослин і спори грибів. З яйця вилуплюється личинка, яка живиться дрібними комахами: попелицями, кокцидами, яйцями лускокрилих, трипсами тощо. Імаго також хиже.[1]
Жуки отруйні для більшості хижаків. При небезпеці виділяють жовтуватий секрет на згинах кінцівок, що містить N-оксид кокцинеліну[es]. Яскравий колір надкрил виконує попереджувальну роль для хижаків.
Зимують у стадії імаго. Навесні активно мігрують.
Поширення[ред. | ред. код]
Зустрічається в Європі і Азії, інтродуковане у Північну Америку і Австралію для боротьби із попелицями. Звичайний вид в Україні.
Сонечка зустрічаються у найрізноманітніших біотопах і екосистемах: у лісах, луках, степах, агроценозах, містах тощо. Крім того, після завезення у Північну Америку семикрапковому сонечку вдалося витіснити місцевий близький вид Coccinella novemnotata[en] з власних екосистем. Ентомологи пояснюють таке поширення високим генетичним і фенотиповим різноманіттям.[2]
Сонечка і людина[ред. | ред. код]
Семикрапкове сонечко використовується для боротьби з дрібними комахами-шкідниками, зокрема в оранжереях і в садах.
Широке розповсюдження, чисельність та яскраве забарвлення призвели до появи значної кількості народних назв сонечка. На Західному Поліссі відомі назви «бездрик», «зозулька», «жовтобрушка» тощо[3].
Згадкою про сонечко семикрапкове починається роман Любко Дереша «Тереза та парабола»[4]:
|
Сонечко семикрапкове (також знане в деяких колах як Coccinella septempunctata) своєю появою десь між пермом і тріасом створило справжню архаїчну сенсацію. Воно вилізло з-за обрію бруньки на самісінькому чубкові дерева гінкго, вказуючи білими цятками в керунку палаючого оранжем заходу. В цю секунду тріумфу сонечко видавалося сяючою планетою, що затулила сонце. На півкулі маренового в чорну горошину панцира лищали неозорі хітинові бліки. Сонечко завмерло на тлі велетенського диска сонця і вмиротворено заворушило вусиками. | 
|
Сонечко семикрапкове було обрано комахою-символом Фінляндії у 1996 році шляхом поштового голосування, проведеного відомим натуралістичним журналом[яким?]. Вибір виявився вдалим та спонукав пробудження цікавості до життя цих комах: маленьке сонечко має яскравий зовнішній вигляд, воно не кусається та не жалить, що дозволяє спокійно й довго його розглядати. На високий рейтинг сонечка у публічному голосуванні вплинув вірш, котрий повторюють усі фінські діти, тримаючи сонечко на долоні: «Сонечко, лети, лети до підніжжя великого каменя, там твої татусь з мамусею варять кашку для тебе».
Логотипом із зображенням сонечка помічають «органічні» продукти харчування.[джерело?]
Жук — один з улюблених об'єктів для зображення на поштових марках.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Tritlisch H. (1999). Food remains in the guts of Coccinella septempunctata (Coleoptera: Coccinellidae) adults and larvae. European Journal of Entomology 96 (4): 355364. ISSN 12105759.
- ↑ HODEK, Ivo; Michaud, J.P. (2008). Why is Coccinella septempunctata so successful? (A point-of-view). European Journal of Entomology 105 (1): 1–12. ISSN 12105759. doi:10.14411/eje.2008.001.
- ↑ Л. М. Чирук Назви сонечка семикрапкового в західнополіських говірках: мотиви номінації. Науковий вісник ВНУ. Філологічні науки. Мовознавство. 2,2010, с. 121—123[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Любко Дереш «Тереза та парабола»