Сперкач Валентин Микитович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Валентин Сперкач
Дата народження 7 листопада 1939(1939-11-07) (84 роки)
Місце народження Київ, Українська РСР, СРСР
Національність українець
Громадянство  УРСРУкраїна Україна
Професія режисер-документаліст
Alma mater Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Член у НСКУ
Дружина Ліна Сперкач-Чабанівська
Нагороди та премії
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1986Заслужений діяч мистецтв України

Валентин Микитович Сперкач (7 листопада 1939(1939-11-07), Київ) — український режисер-документаліст. Заслужений діяч мистецтв України (1982). Член Національної Спілки кінематографістів України. Лауреат премії ім. Я. Галана (1982), Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1986), лауреат Літературної премії імені Михайла Чабанівського[1].

Життєпис[ред. | ред. код]

Зовнішні відеофайли
Валентин Сперкач та Сергій Лисецький про фільм «Кубанські козаки»

Валентин Сперкач народився 7 листопада 1939 р. у Києві в родині службовця. Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1967). Навчався у майстерні режисера-документаліста Володимира Павловича Небери, закінчив курс дипломною роботою «У пошуках скарбів» за однойменною книжкою Івана Шаповала, присвяченою видатному історикові, дослідникові запорозького козацтва Дмитру Яворницькому[2].

З 1969 року працює на «Укркінохроніці».

Керував секцією кіно при товаристві «Україна».

Сім'я[ред. | ред. код]

Дружина — Ліна Сперкач-Чабанівська, старша донька українського письменника та журналіста Чабанівського Михайла Івановича[3].

Фільмографія[ред. | ред. код]

  • 1968 — «У пошуках скарбів» (співавтор сценарію)[4]
  • 1968 — «Реакціометр Келлера» (Документальна кінохроніка)[5]
  • 1968 — «Капрійські мальви»[6]
  • 1969 — «Антеї української науки»[4]
  • 1970 — «Олесь Гончар»
  • 1970 — «Україна, ЕКСПО-70»
  • 1970 — «Живий камінь»[4]
  • 1971 — «Брати Гетьмани»
  • 1971 — «Україна, земля наша»[4]
  • 1971 — «Шляхом миру і співробітництва»
  • 1971 — «Влада Діоніса»[4]
  • 1972 — «Іван Кочерга»
  • 1972 — «Ми будуємо»
  • 1973 — «Хроніка однієї прем'єри»
  • 1974 — «Гребля дружби на Євфраті»
  • 1974 — «Глибина»
  • 1974 — «Україна – дружба»[4]
  • 1975 — «Народження вогню» (автор сценарію)
  • 1975 — «Місто, що крокує у завтра»
  • 1975 — «Зустріч студентів соціалістичних країн»
  • 1975 — «Марокко. Роздуми в дорозі»
  • 1977 — «Ти пам'ятаєш, товаришу?» (автор сценарію)
  • 1978 — «Обличчям до небезпеки»
  • 1978 — «Повинен жити»
  • 1978 — «Крутовики»
  • 1979 — «Золотий вересень возз'єднання»
  • 1980 — «Крутовики» (Диплом і приз Всесоюзного огляду-конкурсу фільмів, Ярославль, 1981)
  • 1980 — «Командарми індустрії» (співавтор сценарію; Приз XV Всесоюзного кінофестивалю, Таллінн, 1982)
  • 1982 — «Знайомтесь, Радянська Україна»
  • 1982 — «Добридень, краю мій»[7]
  • 1982 — «Земля моїх предків»
  • 1983 — «Головуючий корпус» (Спеціальний приз Всесоюзного кінофестивалю, Київ, 1984)
  • 1984 — «Ой верше мій, верше…»[8]
  • 1985 — «Стратеги науки»
  • 1989 — «Тарас» (співавтор сценарію з В. Костенком)
  • 1991 — «Христос воскрес» (співавтор сценарію)
  • 1992 —

«Кубанські козаки. А вже літ двісті»[9][10]

Література[ред. | ред. код]

  • Спілка кінематографістів України. К., 1985. — С148;
  • Митці України. К., 1992. — С.547—548;
  • Мистецтво України: Біографічний довідник. К., 1997. — С.556;
  • УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С. 1273;
  • Шевченківські лауреати: 19622001. К., 2001. — С510-511.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Український ГОЛОС. Ювілей Патріарха української документалістики (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 18 серпня 2017. Процитовано 17 серпня 2017.
  2. Життя i фільми Валентина Сперкача
  3. Свято з присмаком волі. Архів оригіналу за 18 серпня 2017. Процитовано 17 серпня 2017.
  4. а б в г д е Кінолітопис. Анотований каталог кіножурналів, документальних фільмів і кіно- і телесюжетів (1966–1975) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 18 серпня 2017. Процитовано 17 серпня 2017.
  5. Центр міської історії Центрально-Східної Європи «Реакціометр Келлера». Архів оригіналу за 18 серпня 2017. Процитовано 17 серпня 2017.
  6. Movie documents. «Капрійські мальви»[недоступне посилання]
  7. Movie documents. «Добридень, краю мій». Архів оригіналу за 18 серпня 2017. Процитовано 17 серпня 2017.
  8. Movie documents. «Ой верше мій, верше…»[недоступне посилання]
  9. Кубанські козаки (1992) на сайті Гуртом
  10. Сюндюков, Ігор (1 лютого 2012). Українці з незламаним хребтом. Газета «День», №16, (2012) (укр.). Процитовано 11 листопада 2022.
  11. Центральний державний кінофотофоноархів України імені Г. С. Пшеничного. Архів оригіналу за 18 серпня 2017. Процитовано 17 серпня 2017.

Посилання[ред. | ред. код]