Сталкер (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сталкер M:
рос. Сталкер
Stalker box.jpg
Жанр фантастика, драма, притча
Режисер Андрій Тарковський
Сценарист Стругацькі Аркадій та Борис
На основі Пікнік на узбіччі
У головних
ролях
Олександр Кайдановський, Аліса Фрейндліх, Наталя Абрамова, Микола Гринько, Анатолій Солоніцин
Оператор Олександр Княжинський, Георгій Рерберг, Леонід Калашников
Композитор Едуард Артем'єв
Монтаж Людмила Фейгінова
Кінокомпанія Мосфільм
Тривалість 163 хв.
Мова російська
Країна СРСР СРСР
Рік 1979
IMDb ID 0079944
Сталкер у Вікісховищі?

«Сталкер» (рос. «Сталкер») — російський радянський художній фільм 1979 року Андрія Тарковського за мотивами повісті братів Стругацьких «Пікнік на узбіччі», 1979.

У повній небезпек Зоні, за чутками, існує кімната, де виконуються найзаповітніші бажання. Сталкер, котрий водить туди людей, бере в Зону Письменника і Професора, які прагнуть розшукати кімнату, кожен зі своїми цілями. У основі фільму — міркування над квінтесенцією людського буття, моральною кризою, зневірою в Бога.

Фільм відзначений нагородою Каннського кінофестивалю (1980).

Сюжет[ред. | ред. код]

Приблизно за двадцять років до початку дії фільму було зареєстровано падіння метеорита. На місці падіння почали відбуватися аномальні явища, зникали люди, місце отримало назву «Зона» та було оточене військовими. В Зоні нібито знаходиться Кімната, де здійснюються бажання, але тільки найзаповітніші.

Головний герой фільму на прізвисько «Сталкер», нещодавно випущений із в'язниці, живе в бідності з дружиною і хворою дочкою. Сталкер заробляє на життя, організовуючи нелегальні експедиції в Зону, незважаючи на протести своєї дружини. В барі він зустрічає Професора і Письменника, які наймають його для проходу в Зону, щоб відшукати Кімнату.

Проникнувши повз охорону і відірвавшись від військового патруля, ці троє проникають до Зони. Сталкер вимагає, щоб супутники беззаперечно підкорялися його вказівкам, пояснюючи, що в Зоні свої закони. Хоч вхід до Кімнати зовсім недалеко, прямий шлях туди не є найкоротшим. Професор згоден на обхід, а Письменник, який відправився в Зону в пошуках виходу з творчої кризи, ставиться до погроз і попередження Сталкера скептично. Трійця відправляється в довгий шлях. Сталкер згадує іншого провідника до Зони, Дикобраза, котрий повернуся з великою сумою грошей, але повісився.

Зіткнувшись з аномаліями (у фільмі не говориться якими саме), Письменник більше не сперечається зі Сталкером. Благополучно уникнувши всіх пасток Зони, вони опиняються біля «м'ясорубки». Вона не пропускає людей, котрі щось приховують і тут викривається, що Професор мав своєю метою не загадати бажання, а знищити Кімнату, для чого ніс із собою портативну 20-кілотонну атомну бомбу. Свій намір він мотивує прагненням запобігти втіленню бажань негідників, які можуть призвести до загибелі людства. Письменник припускає, що Дикобраз отримав здійснення підсвідомого бажання, а не озвученого. Відповідно і лиходій отримає не здійснення своїх задумів, а те, чого хоче насправді. Письменник з цієї причини відмовляється загадувати своє. Професор розбирає і викидає бомбу. Герої зупиняються на порозі Кімнати, так і не загадавши бажання, та йдуть назад.

Сталкер, Письменник і Професор повертаються з Зони. Сталкер іде додому, де дружина висловлює бажання відвідати Кімнату. Той відмовляє їй та бачить, що дочка рухає поглядом склянку на столі.

Повість та фільм[ред. | ред. код]

Розпочавши роботу над сценарієм, брати Стругацькі не пішли шляхом буквальної екранізації. Сюжет «Сталкера», порівняно із книгою, скорочений до опису одного відвідування Зони. З усіх персонажів повісті лишилося четверо: Письменник, Професор, Сталкер та дружина Сталкера. Автори відразу ж змінили структуру та назву. В першому варіанті під назвою «Машина бажань» до Золотого кола (заміни Золотої Кулі) йшли лише троє: Сталкер, Письменник та Професор. Втім, герої ще зберігали власні імена, а Зона — науково-фантастичні атрибути. Так там була «петля часу», в яку потрапила одна з експедицій, міражі, що обіцяли Письменнику свободу та спокій (він покидав супутників і залишався в Зоні), зелений схід та інші дива. На рівні фабули був реалізований головний мотив: віддавши у здобич Зоні Професора, Сталкер ступав у Золоте коло, але приносив додому замість одужання для доньки — багатство.

Стругацькі запропонували, а Тарковський погодився,[1] щоб майже всі науково-фантастичні моменти із сценарію були забрані: подорож із пригоди перетворилася на шлях самопізнання. Первинний науково-фантастичний комплекс зменшився лише до декількох основних мотивів: Зона, Сталкер, хвора дівчина, чутки про звершення мрій, подорож. Зник «кіногенічний» антураж: Золоте коло, зелений схід Зони, міражі; зникли власні імена; спростилися сюжетні перипетії. У цьому варіанті сценарію ніхто більше не гинув[2].

За словами Андрія Тарковського: «Для мене важливо встановити в цьому фільмі те специфічне, людське, нерозчинне, нерозкладне, що кристалізується в душі кожного і становить його цінність. Адже, попри те, що зовні герої, начебто, зазнають фіаско, насправді кожний з них знаходить дещо неоціненно важливіше: віру, відчуття в собі найголовнішого. Це найголовніше живе у кожній людині».

У ролях[ред. | ред. код]

Знімальна група[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Болдырев Н. Ф. Сталкер, или Труды и дни Андрея Тарковского. Челябинск: Урал-LTD,2003(«Биографические ландшафты»)
  • Евлампиев И. И. Художественная философия Андрея Тарковского. СПб.издательство Алетейя, 2001
  • Суркова О.Книга сопоставлений. М.: Киноцентр, 1991.

Посилання[ред. | ред. код]