Пікнік на узбіччі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пікнік на узбіччі
Roadside picknick.jpg
Обкладинка російського видання роману
Оригінал Пикник на обочине
Жанр наукова фантастика, роман / Наукова фантастика
Автор Стругацькі Аркадій та Борис
Мова російська мова
Написаний 1972
Виданий 1980
Переклад Анатолій Саган, Борис Щавурський
ISBN-10: 0-02-615170-7

«Пікні́к на узбі́ччі» — фантастична повість братів Стругацьких. Написана в 1972 році. За мотивами повісті в 1979 році Андрій Тарковський зняв фільм «Сталкер».

Українською повість було перекладено Анатолієм Саганом і Борисом Щавурським в 2007 році (спільна робота видавництв «Навчальна книга — Богдан» і «Веселка», також до книги увійшли повісті «Малюк» і «Хлопець із пекла»)[1].

Події твору відбуваються у вигаданій англомовній країні біля 1970-х років після так званого «Візиту» — прибуття на Землю невідомої чужопланетної цивілізації. Прибульці з'явилися з невідомою метою і так само несподівано зникли, лишивши по собі небезпечні для життя Зони. Науковці роблять дотепне припущення, що це прибуття чужопланетян — такий собі «пікнічок на узбіччі» на якійсь з галактичних трас. «Сміття», яке залишили прибульці, стає предметом полювання вчених, політиків і різноманітних злочинців. Незважаючи на значний ризик, в Зони проникають окремі люди — сталкери, які виносять звідти артефакти, плануючи заробити на цій діяльності.

Сюжет[ред.ред. код]

Молодий сталкер Редрік Шухарт (Ред) працює в Гармонтській філії Міжнародного інституту позаземних культур (МІПК) лаборантом у молодого російського вченого Кирила Панова. Редрік виносить із Зони «хабар» (артефакти) для МІПК і заробляє на цьому. Панов займається дослідженням артефактів «порожняків». Ред, якому подобається Кирило, пропонує Панову вирушити в Зону за баченим навповненим якоюсь субстанцією «порожняком». Вони разом з другим лаборантом Тендером досягають Зони на транспорті, що його називають «калошею». Дорогою Редрік згадує різні місця цієї території та чим вони примітні або небезечні. Вони знаходять шуканий артефакт, але Кирило випадково зачіпає спиною якусь сріблясту павутину. Ред стурбований, хоч нічого не відбувається. Вони благополучно повертаються із Зони, та за декілька годин Кирило помирає від серцевого нападу. Ред винить себе за те, що звернув належної уваги на павутину.

Кілька років по тому Шухарт, який доти звільнився з МІПК, стає вільним сталкером. Він має дружину Гуту і дочку Марію, яка народилася мутантом, як часто буває в сталкерів. Він також називає її Мавпочкою за наявність шерсті на тілі. Шухарт зустрічається з іншими сталкерами в барі «Боржч», де довідується про нові пропозиції, в тому числі пошуки заборонених навіть для дослідження артефактів.

Редрік відправляється в Зону з напарником, якого кличуть Стерв'ятником Барбріджем, відомим тим, що покидає інших сталкерів в Зоні. Дорогою назад Барбрідж вступає у «відьомський холодець» та калічить собі ноги. Стерв'ятник просить Реда не кидати його, обіцяючи розповісти, де в Зоні лежить Золота Куля, яка здійснює всі бажання. Шухарт не вірить в її існування, проте Барбрідж запевняє, що вже отримав з допомогою Кулі багато чого, зокрема двох здорових дітей, що для сталкерів рідкість. Ред виносить Барбріджа із Зони, хоч і все-одно не вірить його розповідям, переслідуваний якоюсь істотою. Відвідавши ненадовго сім'ю, Ред іде до скупників «хабару», де виявляється, що один з артефактів досі ніким небачений. Від дружини Бербріджа він дізнається, що тому не вдалося врятувати ноги. Того ж дня Реду назначає в «Боржчі» зустріч Річард Нунан, поставник обладнання до інституту, але Шухарт потрапляє в засідку, його заарештовують і засуджують до кількох років в'язниці.

За кілька років Нунан з дослідниками Зони обговорює практичне використання артефактів прибульців. Гута висловлює думку, що через дітей сталкерів прибульці вторгаються у суспільство людей, змінюючи їх. Редерік, відсидівши термін, виходить на свободу. Його дочка доти перестала розуміти, що відбувається навколо. Ред вирішує вилікувати її, знайшовши Золоту Кулю. Барбрідж із вдячності за порятунок дає йому карту і просить аби Ред заодно повернув йому ноги.

Він вирушає до Зони з сином Барбріджа Артуром, який просить взяти його з собою. Шлях перекриває «м'ясорубка», щоб перейти її одна людина повинна принести в жертву іншу. Вибираючи між порятунком дочки і життям Артура, Ред відмовляє його, але той настоює на подорожі в Зону. Вони знаходить Золоту Кулю, Артур біжить до неї зі словами «Щастя всім!.. Задарма!.. Скільки завгодно щастя!.. Усі збирайтеся сюди!.. Вистачить усім!.. Ніхто не піде обділений!.. Задарма!.. Щастя! Задарма!..» та гине в «м'ясорубці».

Дорога стає вільною, але Ред усвідомлює, що не знає чого він дійсно хоче попросити в Золотої Кулі. Він промовляє до Кулі останні слова Артура: «Щастя для всіх, задарма, і нехай ніхто не піде обділений!»

Герої твору[ред.ред. код]

  • Алоїз Макно — уповноважений агент Бюро еміграції. Проводив агітацію серед жителів міста Гармонт на те, щоб вони поїхали з околиць Зони. При цьому Бюро забезпечувало Гармонтцям працезайнятість і можливість вчитися. Із встановленням залежності кількості емігрантів із Зон в окремих регіонах зі збільшенням кількості природних і техногенних катастроф, еміграцію заборонили.
  • Артур Барбридж — молодший син сталкера Стерв'ятника Барбриджа. Народився цілком здоровим, що рідкість для дітей стелкерів. Відрізняється від батька наївністю та тягою до Зони.
  • Батько Редріка Шухарта — колишній працівник заводу, покійний. В повісті він з'являється наприкінці книги — при згадуванні про дитинство Редріка та як ожилий мрець.
  • Бенні — працівник в бардачку Річарда Г. Нунана. Точний рід занять не згадується.
  • Гарріс — друг Нунана, ймовірно працівник МІПК.
  • Гута Шухарт — дружина Реда Шухарта.
  • Гуталін — координатор угрупування Войовничих Ангелів.
  • Джеймс Каттерфілд, М'ясник — хірург, світило свого штату. Перший у світі лікар — спеціаліст із захворювань людини, пов'язаних із Зонами. Зміг добитися цього, вивчаючи на покалічених сталкерах невідомі раніше хвороби, спотворення і пошкодження людського організму. Плату брав не тільки грошима, але й «хабаром», котрий використовував в своїй медицині.
  • Діна Барбридж — старша донька Стерв'ятника Барбриджа.
  • Доктор Валентин Пільман — дослідник феноменів зони, нобелівський лауреат, першовідкривач «радіанту Пільмана», який вказує на зв'язок Зон із зіркою Денеб.
  • Доктор Кирило Панов — російський дослідник, котрий довів, що «порожняк» це магнітна пастка, свого роду контейнер. Трагічно загинув після попадання у «Срібну павутину» від розриву серця.
  • Доктор Сем Дуглас — співробітник МІПК. Загинув за невідомих обставин через 13 років після Візиту. На нього Кирилом «звалюється» інформування про місцезнаходження «повного порожняка», щоб зняти з Редріка Шухарта підозру в тому, що той є практикуючим сталкером.
  • Ернест — бармен в закладі «Боржч»
  • Капітан Віллі Херцог (Кабан) — начальник охорони інституту.
  • Капітан Квотерблад — військовий, займається розшукуванням і арештом усіх, хто незаконно займається сталкерством. Через нього, зокрема, був двічі арештований і ув'язнений Редрік Шухарт.
  • Кістлявий Філ — скупник артефактів.
  • Кома — вчитель арифметики, жив у Чумному кварталі ще до Візиту та став його свідком і, власне, жертвою — захворів на чумку.
  • Лаборант Бойд — знайомий Валентина Пільмана. Брав участь у розтині живих покійників.
  • Мадам — одна із секретарок Річарда Нунана.
  • Марія Шухарт, «Мавпочка»— донька Редріка Шухарта, мутантка, яка відрізняється від нормальних людей хутром на тілі.
  • Мосол Катюша, Рафаель — управляючий в бардачку Річарда Г. Нунана. В його обов'язки також входило скупати хабар в «приручених» молодих сталкерів, а також спостерігати за діями сталкерів-ветеранів.
  • Пан Лемхен — бос Річарда Нунана.
  • Річард Герберт Нунан — представник поставників електронного спорядження при Гармонтському філіалі МІВК.
  • Редрік Шухарт — центральний герой твору.
  • Розалія — дружина Ернеста.
  • Сержант Луммер — помічник Херцога;
  • Стерв'ятник Барбридж — один з перших сталкерів. Початкове псевдо — Моцак. Псевдо «Стерв'ятник» він отримав за те, що жертвував життями своїх колег задля досягнення власних цілей. Йому належить знахідка унікального артефакту — «Золотої Кулі»
  • Тендер — другий лаборант доктора Панова.
  • Мажордом — у домі Редріка Шухарта.
  • Ховрах, Красунчик Діксон — колишній сталкер, що потрапив в так звану «м'ясорубку», і єдиний, котрий вижив після цього. В покаліченому стані був винесений із Зони Стерв'ятником Барбриджем, за що, як наслідок, був йому довічно вдячний і працював в його домі слугою.
  • Хрипатий Х'ю — скупник артефактів
  • інші сталкери: Боб Горила, Гугнявий Гереш, Кактус (Джонатан Майлз), Каллоген, Карлик Цмиг, Креон-Мальтієць, Курча Цапфа, Ліндон-Коротун, Маслакуватий Ісхак, Носатий Бен-Галеві, Остін, Піт Болячка, Пудель, Ражба, Слизняк, Стефан Норман (Очкарик), Щасливчик Картер, Фараон Банкер, Хлюст.

Світ Зони[ред.ред. код]

Зони є місцевостями на Землі, що виникли в результаті так званого Візиту чужопланетян. Всього налічується шість Зон, розміщених на лінії, що вказує на зв'язок із зіркою Денеб. Зони охороняються військовими, офіційно на територію можна потрапити крізь «передзонник» біля філії Інституту Позаземних Культур.

Територія Зони, принаймні біля Гармонту, чітко окреслена, її вплив не поширюється далі невидимої межі. Разом з тим було помічено, що в місцях проживання переселенців з Гармонту, котрі пережили Візит, зростає кількість природних і техногенних катастроф. Міські квартали, які опинилися в межах Зони, на час дії повісті частково заросли рослинністю. Після Візиту в окремих кварталах поширювалися невідомі хвороби, наприклад, «чумка», від якої злазила шкіра та нігті, або поширювалася сліпота. За свідченнями очевидців це супровджувалося спалахами і гуркотом невідомого походження.

Від часу Візиту в Зонах лишилися об'єкти, що по-різному впливали на людей, серед яких як смертельно небезпечні, так і корисні. До прикладу, «етаки» люди стали використовувати як «вічні батарейки», а «чорні бризки» знайшли застосування в ювелірній справі. Декотрі знахідки порушують відомі закони фізики. Так «біле кільце», будучи розкрученим, більше ніколи не припиняє свого руху, поки його не зупинити силою. «Відьмин холодець» перетворює майже все, із чим стикається, в самого себе. Окрім того в Зоні зустрічають тіні, спрямовані проти джерела світла, дивні звуки та інші непоясненні явища.

В Зоні не зафіксовано шкідливої радіації чи мутагенів, але діти тих, хто довго перебував у Зоні, народжуються із відхиленнями. Також в повісті згадується про фізичний вплив і на самих відвідувачів, але не зазначається який саме.

Декотрі герої повісті, такі як Нунан, припускали, що прибульці й земляни знаходяться в стані контакту через Зони. Йому ж належить термін «пікнік на узбіччі».

« Пікнік. Уявіть собі: ліс, путівець, галявина. З путівця на галяву з’їжджає машина, з машини вивантажуються молоді люди, пляшки, кошики з провізією, дівчата, транзистори, фотокіноапарати... Розпалюється багаття, ставляться намети, вмикається музика. А вранці вони їдуть. Звірі, птахи і комахи, які всю ніч із жахом спостерігали за подіями, виповзають зі своїх сховків. І що ж вони бачать? На траву понатікало автолу, розлився бензин, розкидані непотрібні свічки і масляні фільтри. Валяється дрантя, перегорілі лампочки, хтось загубив розвідного ключа. Від протекторів лишилася грязюка, налипла на якомусь незнаному болоті... ну і, самі розумієте, сліди багаття, недогризки яблук, цукеркові обгортки, консервні бляшанки, порожні пляшки, чийсь носовичок, чийсь складаний ніж, старі, подерті газети, монетки, зів’ялі квіти з інших галявин...  »

Висловлювалися думки і що контакту як такого не було, а чужопланетяни закинули на Землю контейнери із взірцями своєї матеріальної культури, очікуючи від землян на відповідь[1].

Історія написання і видання[ред.ред. код]

Ідея повісті, за спогадами авторів, зародилася в лютому 1970 року. Твір було написано в 1971 році з січня по листопад[2]. Початок публікувався в журналі «Аврора» 1972 року. Уривок також було опубліковано в складі 25-го тому «Бібліотеки сучасної фантастики» (1973)[3]. Роман також публікувався частинами в газеті «Молодь Естонії» (Таллінн) з грудня 1977 по лютий 1978 років.

Договір на публікацію повного тексту в книзі було укладено з видавництвом Молода гвардія» ще в 1972 році, але «Пікнік на узбіччі» вийшов у складі збірки «Непризначення зустрічі» тільки в 1980 році. Цей варіант зазнав змін в назвах (наприклад, назва міста «Хармонт» було змінено на «Мармонт», назва групи сталкерів «Варр»  — на «Віяло» і т. д.), прибиранніх грубих висловів і додаванні наукового обґрунтування явищ Зони.

Потім роман був опублікований в 1984 році в збірнику «За мільярд років до кінця світу» за текстом журнальної публікації і в 1988 році в збірнику «Повісті».

У 1989 році у видавництві «Юридична література» вийшов двома виданнями під різними обкладинками авторський збірник з «Пікнік на узбіччі», текст якого значно відрізнявся від усіх раніше і згодом опублікованих варіантів - це було обумовлено тим, що Аркадій Стругацький (ймовірно, помилково) передав у видавництво один з чорнових варіантів[4].

Найбільш близький до авторського задуму текст вийшов у повному зібранні творів, випущеним московським видавництвом «Текст» в 1991 році, у книжковій серії «Світи братів Стругацьких» (1997)[5].

Сталкер-означення[ред.ред. код]

Стругацькі вперше в російській літературі застосували слово «сталкер». В англійській мові воно походить від «to stalk» — «скрадатися», а в сучасних словниках — «прокрадатися на чужу територію». Також сталкерами називають тих, хто переслідує інших людей з метою психічного тиску.

При плануванні твору, Редріка Шухарта та його «колег» брати Стругацькі називали «старателями» і «траперами», поняття «сталкер» було застосовано вже при написанні. За спогадами авторів, вони взяли це слово не зі словника, а з роману Р. Кіплінга «Відчайдушна компанія» про школярів кінця 19 — початку 20 століть. Їхнім ватажком був хитромудрий розбишака на прізвисько Сталкі[2].

Адаптації та відгук у світовій культурі[ред.ред. код]

  • «Сталкер» — фільм режисера Андрія Тарковського 1979 року за мотивами повісті «Пікнік на узбіччі».
  • «Пикник на обочине» — радіоспектакль 1990 року. Відрізняється від оригіналу зміненими іменами, як у варіанті повісті 1980 року.
  • S.T.A.L.K.E.R. — серія відеоігор, розроблена українською компанією GSC Game World, що використовує подібний до використаного в повісті анутраж та ідеї. Започаткована грою S.T.A.L.K.E.R.: Тінь Чорнобиля в 2007 році.
  • STALKER RPGнастільна рольова гра від Burger Games, видана у 2008 році[6].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б «Малюк. пікнік на узбіччі. Хлопець з пекла». Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2007. ISBN ISBN 966-692-715-2. 
  2. а б Вспоминает Борис Натанович Стругацкий. Медиа-архив Андрей Тарковский. www.tarkovskiy.su. Процитовано 2015-08-21. 
  3. Емцев, Михаил (1973). Библиотека современной фантастики. Том 25. Антология. Москва: Молодая гвардия. с. 112–151. 
  4. Бондаренко, Светлана (2006). Неизвестные Стругацкие. Москва: АСТ. 
  5. Пикник на обочине. Отель «У погибшего альпиниста». Улитка на склоне. Миры братьев Стругацких, т. 7. Москва: АСТ, Terra Fantastica. 1997. 
  6. In the Zones,. www.burgergames.com. Процитовано 2015-08-22. 

Посилання[ред.ред. код]


книги Це незавершена стаття про книгу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.