Спроба втечі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Спроба втечі
рос. Попытка к бегству
Жанр науково-фантастичний роман
Автор Стругацькі Аркадій та Борис
Мова російська
Опубліковано 1962
Видавництво Macmillan Publishers
Попередній твір Полудень, XXII сторіччя
Наступний твір Далека Райдуга

«Спроба втечі» — науково-фантастичний роман радянських письменників Аркадія і Бориса Стругацьких.

У книзі Стругацькі показують читачеві ідеалізовану гуманність майбутнього шляхом порівняння її з епохою феодальної роздробленості. Також, вустами героя повісті Саула, формулюють максиму «вчительства»: починати треба з того, що сіє сумнів.

Історія створення[ред. | ред. код]

«Спроба втечі» написана в 1962 році, вперше опублікована в 1962 році видавництвом «Молода гвардія». Робочі назви — «Возлюби ближнього», потім «Возлюби далекого».

Сюжет[ред. | ред. код]

Двоє молодих людей, зорельотчик Антон і структуральний лінгвіст Вадим, збираються летіти у відпустку на космічний курорт — планету Пандора[ru]. В останній момент до них приєднується людина з дивною поведінкою на ім'я Саул (Савел Петрович Рєпнін), який відрекомендувався істориком з XX століття і запропонував змінити маршрут, щоб висадитися на будь недослідженій планеті. На знайденій планеті, названій на честь пасажира Саула, герої виявляють цивілізацію, яка знаходиться на низькому, феодальному рівні розвитку.

Фактично вони знаходять концентраційний табір з ув'язненими, засланими сюди за різноманітні злочини, які перебувають на грані виживання в суворих природних умовах. Ув'язнені під контролем охоронців на полігоні намагаються жорстоким дослідним шляхом і навіть ціною своєї загибелі навчитися керувати технікою, залишеною на планеті негуманоїдною надцивілізацією Мандрівників[ru]. Спонтанні та гуманістичні спроби героїв допомогти ув'язненим, домовитися з охоронцями і впливати на ситуацію в цілому зазнають краху.

Герої повертаються на Землю з наміром передати інформацію про відкриту цивілізацію Комісії з Контактів. При цьому Саул несподіваним чином зникає, причому з'ясовується, що він не сучасник своїх молодих друзів, а «дезертир» з минулого, в'язень, колишній бронетанковий командир Червоної армії, втік для порятунку свого життя в майбутнє з фашистського концентраційного табору, але згодом засоромився[1] своєї «спроби до втечі» і вирішив повернутися у свій час «робити свою справу».

Літературні й художні особливості[ред. | ред. код]

  • У романі Стругацькі вперше і відразу дуже гостро використовують прийом «відмови від пояснень». А саме: як Саул потрапив у майбутнє і як повернувся назад — демонстративно не пояснюється.
  • Вперше у творчості Стругацьких з'являється таємнича надцивілізація Мандрівників — наскрізна тема для Світу Полудня.
  • У діалозі героїв твору прослизає ім'я Румата-Шукач, яке згодом стало ім'ям головного героя книги «Важко бути богом» — Румати Есторського[1][2].
  • Мова, якою спілкуються жителі Саули, всі їхні імена, назви й інтонації — псевдо- (або квазі-) японські. Так було спочатку задумано і запропоновано Аркадієм Стругацьким, японістом за освітою.

Станція нуль-транспортування Мандрівників[ред. | ред. код]

Важливим у побудові сюжетної лінії та формуванні ідеїтвору є образ створеного Мандрівниками об'єкта: два портали нуль-транспортування, сполучені автострадою. Один з них безперервно викидає машини, які рухаються по трасі і зникають у другому порталі. Рух безперервний і безупинний. Він стає символом незмінності феодальної реальності Саули.

Датування[ред. | ред. код]

Текст твору дозволяє однозначно датувати події, що відбуваються. Відкриття Саули сталося в «Юліанський день двадцять п'ять сорок два дев'ятсот шістдесят сім». Це відповідає 22 квітня 2250 року. Зазначена дата — день народження В. І. Леніна і фантаста Івана Єфремова, натхненника ранніх Стругацьких. Борис Стругацький стверджує, що поява саме цієї дати в повісті випадкова[3].

Проблематика[ред. | ред. код]

На думку самого Бориса Стругацького: «Дорога машин» — символ неухильності ходу Історії, який (хід) поставлено не нами і не нам його змінити[2].

  • Вперше у творчості Стругацьких виникає тема, що надалі сформується в проблему прогресорства: цілеспрямованого впливу розвинених цивілізацій на цивілізації, що знаходяться на більш низькому щаблі соціального розвитку з метою прискорення їх соціального прогресу. У «Спробі втекти» сформульовано дві позиції: Антона і Вадима, які вважають, що для повного перетворення Саули вистачить п'яти років активної діяльності з матеріального насичення Саули, і позиції Саула, впевненого, що для цього і «п'ятисот п'ятдесяти п'яти років» буде мало.
  • Навчений важким досвідом життя в середині XX століття, Саул вважає, що соціальне перетворення суспільства невіддільне від морального дорослішання його членів і для перетворення Саули необхідна ломка етичних парадигм всього населення планети, а цей процес значно важчий і триваліший. Тут звучить тема вчительства, одна з основних у творчості Стругацьких.
  • Передбачаючи проблематику повісті «Важко бути богом», Саул задається питанням етичного шоку, який неминуче виникне у людини майбутнього, яка занурюється у принципово іншу морально-етичну дійсність. Він буквально цитує сюжетний хід майбутньої повісті:
« А що ви будете робити, коли доведеться стріляти? А вам доведеться стріляти, Вадиме, коли вашу подругу-вчительку розіпнуть брудні монахи ...
Оригінальний текст (рос.)
А что вы будете делать, когда придётся стрелять? А вам придётся стрелять, Вадим, когда вашу подругу-учительницу распнут грязные монахи…
»

Відповіді на це питання немає в «Спробі …», Стругацькі не дадуть на нього відповіді й пізніше, незважаючи на сформульоване ними кредо прогресорів:

« ...існують на світі носії розуму, які набагато, значно гірші за тебе, яким би ти не був... І ось тільки тоді ти знаходиш здатність ділити на чужих і своїх, приймати миттєві рішення в гострих ситуаціях і навчаєшся сміливості спочатку діяти, а потім розбиратися
Оригінальний текст (рос.)
…существуют на свете носители разума, которые гораздо, значительно хуже тебя, каким бы ты ни был… И вот только тогда ты обретаешь способность делить на чужих и своих, принимать мгновенные решения в острых ситуациях и научаешься смелости сначала действовать, а потом разбираться
»

— («Жук у мурашнику»).

  • Саул формулює максиму, яка залишається правильною за всієї своєї невизначеності: щоб спонукати людей на зміну, «починати потрібно з того, що сіє сумнів» в усталених поняттях. Тут Саул — один з тих, хто «хоче дивного», тих, кого влада на Саулі ув'язнила в табір, дисидент у буквальному, споконвічному розумінні цього слова[4].

Авторська оцінка і критика. Цензура[ред. | ред. код]

Спочатку автори оцінювали твір як «не головний, в чомусь навіть вторинний» (Л. Філіппов «Від зірок — до тернового вінка») через поки ще неголосно заявлену проблематику. Однак з часом вони істотно змінили оцінку повісті, змістивши акцент на її літературні якості. Борис Стругацький говорив, що «„справжні Стругацькі“ починаються саме з цієї повісті». Прийом «відмови від пояснень» автори вважали надзвичайно важливим і дієвим.

« Далі, це перший наш твір, в якому ми відчули всю солодкість і чарівну силу ВІДМОВИ ВІД ПОЯСНЕНЬ. Будь-яких пояснень - науково-фантастичних, логічних, чисто наукових або навіть псевдонаукових. Як солодко, виявляється, повідомити читачеві: відбулося ТЕ-ТО і ТЕ-ТО, а ось ЧОМУ це сталося, ЯК сталося, звідки що взялось - несуттєво! Бо справа не в цьому, а зовсім в іншому, в тому самому, про що повість.
Оригінальний текст (рос.)
Далее, это первое наше произведение, в котором мы ощутили всю сладость и волшебную силу ОТКАЗА ОТ ОБЪЯСНЕНИЙ. Любых объяснений — научно-фантастических, логических, чисто научных или даже псевдонаучных. Как сладостно, оказывается, сообщить читателю: произошло ТО-ТО и ТО-ТО, а вот ПОЧЕМУ это произошло, КАК произошло, откуда что взялось — НЕСУЩЕСТВЕННО! Ибо дело не в этом, а совсем в другом, в том самом, о чём повесть.
»

Б. Стругацький. Коментарі до пройденого

Стругацькі також вважали, що зіткнення минулого, сьогодення і майбутнього «ефективне і продуктивне» в літературному плані. З ними рішуче не погоджуються деякі критики.

Зокрема, Войцех Кайтох[pl] писав у монографії «Брати Стругацькі», що «казковий» хід з подорожжю Саула в часі — нічим не виправдане порушення законів жанру: якщо твір починається в жанрі фантастики, то й повинен закінчуватися як фантастичний, не перетворюючись на казку. (Іншим прикладом подібного порушення є, на думку Кайтоха, «Готель „У загиблого альпініста“»Стругацьких). Далі Кайтох стверджував, що зіткнення відразу чотирьох цивілізацій — сучасної земної (Саул), майбутньої земної, феодально-відсталої (цивілізація Саули) і надцивілізації Мандрівників — це зневага почуттям літературної міри.

У цілому сучасна критика прихильно прийняла повість. Деякі критики залишилися незадоволені фактом, що люди майбутнього, Антон і Вадим, виявилися менш адекватні в зіткненні з феодальною дійсністю, ніж сучасник читача Саул.[джерело не вказане 61 день]

Цензурні правки[ред. | ред. код]

  • У первісній редакції твору Саул втік не з фашистського, а з радянського табору[5]. Проте в цьому вигляді текст не пройшов видавничої внутрішньої цензури. Автори змінили акценти, щоб зробити твір цензурно прохідним, додали фінал — загибель Савела Рєпніна при нападі на групу німців поблизу концентраційного табору.
  • З цензурних міркувань було змінено і назву (див. вище): назва «Возлюби ближнього» не проходила, як алюзія на Новий Заповіт, а назва «Возлюби далекого» — як (ненавмисна) цитата з Ніцше.[джерело не вказане 61 день]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Войцех Кайтох. Брати Стругацькі. Монографія.

Посилання[ред. | ред. код]