Соляріс (фільм, 1972)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Соляріс M:
Солярис
Solyaris 1972 poster.jpg
Жанр Драма/фантастика
Режисер Тарковський Андрій Арсенійович
Сценарист Тарковський Андрій Арсенійович,
Фрідрих Горенштейн
На основі Соляріс
У головних
ролях
Донатас Баніоніс, Наталія Бондарчук, Владислав Дворжецький, Юрій Ярвет, Анатолій Солоніцин, Микола Гринько
Оператор Вадим Юсов
Композитор Едуард Артем'єв
Кінокомпанія Мосфільм
Тривалість 165 хв.
Мова російська мова
Країна СРСР СРСР
Рік 1972
Кошторис 1 млн руб
IMDb ID 0069293
Соляріс у Вікісховищі?

«Соля́ріс» — фільм Андрія Тарковського 1972 року за мотивами роману «Соляріс» польського письменника Станіслава Лема.

Сюжет[ред.ред. код]

У невизначеному майбутньому психолог Кріс Кельвін прогулюється біля озера коло батьківського будинку. Його відвідує знайомий учений, котрий показує відео звіту про дослідження планети Соляріс. На цій планеті, покритій океаном, відбуваються дивні явища, але навіть спеціально створена наука Солярістика вже багато років не дає їх пояснень. Планується згорнути вивчення планети. Свідчення пілота Бертона дають підстави вважати, що океан є мислячою істотою. Як він стверджує, у рідині, що покриває планету, формуються різні реалістичні фігури. Зокрема, Бертон бачив образ сина свого загиблого колеги. Одностайної думки учених про ці свідчення немає. Кріса як незалежного дослідника хочуть відправити на станцію біля Соляріса, щоб на основі його звіту скласти остаточне рішення. Кріс спершу відмовляється, та батько переконує його вирушити до Соляріса.

За якийсь час Кріс в автоматичному режимі прибуває на станцію. Там мешкають лише троє учених: Снаут, Сарторіус і Гібарян. Снаут повідомляє про самогубство Гібаряна та попереджає про певні незвичайні явища, які він там побачить. Кельвін переглядає відеозвернення Гібаряна, в якому той пропонує опромінити океан жорстким випромінюванням, тим самим вбивши його. Згодом Кріс дізнається, що станцію відвідують якісь істоти.

Кельвіну являється образ його дружини Харі, котра десять років тому наклала на себе руки. Вона поводиться, ніби нічого не сталося, Кріс спершу намагається ставитися до її появи спокійно, розуміючи, що вона несправжня. Коли Харі допитується про свою смерть, Кріс вбиває цю подобу померлої, викинувши її в космос на ракеті. Снаут тільки насміхається та пояснює, що це була матеріалізація уявлення Кріса про Харі. Він пояснює — подібні «гості» почали приходити після пробної дії на океан жорстким випромінюванням. Спогади про найзначиміших для жителів станції осіб матеріалізуються і від них неможливо позбавитися. «Гості» виглядають і поводяться точно як люди, але складаються з екзотичної матерії та в разі смерті скоро оживають. Психолог підозрює, що Соляріс сам досліджує людей, присилаючи «гостей».

Харі знову виникає на станції, Кріс безуспішно намагається вбити її та поволі починає ставитися до неї як до справжньої. Снаут користується цим аби вивчити Харі. Він розмірковує з Крісом і Сарторісом про те, що люди насправді не хочуть досліджувати інші світи, вони бажають розширювати Землю до меж Всесвіту. Тож людині потрібна людина, а не іншопланетний розум. Розуміючи, що своїм існуванням вона заподіює Кельвіну страждання, Харі спочатку намагається вбити себе, а після невдач просить Снаута і Сарторіуса знищити її шляхом анігіляції. Дослідники проводять експеримент, відправляючи енцефалограму Кельвіна океану аби той зрозумів як відчуває людина. Океан припиняє присилати «гостей», натомість створює в собі острови. Кельвін зі Снаутом після цього розмірковують про те, що Соляріс повинен лишитися таємницею.

Кріс повертається до батьківського дому. Камера піднімається і стає видно, що насправді це не Земля, а острів посеред Соляріса.

У ролях[ред.ред. код]

Знімальна група[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  • Соляріс на сайті Kino-teatr.ua
  • (рос.) «Соляріс» на сайті проекта про Андрія Тарковського
  • Світлана Шакула «Феномен кіноактора Владислава Дворжецького». Видавництво «Вадим Карпенко». Київ, 2015 р.
  • Урбан А. В человеческом космосе // Искусство кино, № 5, 1972 г.