Станіслав Лєдуховський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Stanisław Ledóchowski 1.JPG

Станіслав Лідихівський гербу Шалава (також Лєдуховський; пол. Stanisław Ledóchowski, близько 1666 — 13 травня 1725) — польський шляхтич, військовий та державний діяч Корони Польської в Речі Посполитій. Один з найвідоміших польських політиків, посол Грігорій Долгорукій казав про нього: мудрий та хитрий чоловік, якого в цілій Польщі не бачив. Представник cпольщеного руського роду Лідихівських.

Життєпис[ред.ред. код]

Каплиця блаженного Миколи Цегельського і колона С. Лєдуховського зі скульптурою Богородиці, осінь, вечір, 2014

Син волинського каштеляна Стефана Лідихівського та його дружини Анни зі Сшедзінських, брат волинського каштеляна Франциска. Вихований в традиціях шляхетських вольностей, польського патріотизму. Ймовірно, брав участь в битві під Віднем 1683 р., в сутичках в Угорщині, в молдавських виправах. За Садоком Барончем, закінчив військову службу в званні полковника. Садок Баронч подає, що 1690 р. був войським новогродським, невдовзі чесником волинським, у 1693 р. став підчашим, 1696 — підстолієм волинським. 1697 р. підчашим крем'янецьким.

Мав значний вплив у Волинському воєводстві. 1701-го був маршалком Коронного трибуналу, запам'ятався як суддя справедливий та непідкупний; як автор декрету про вартість оплат, які брали судові урядники по містах. Під час Північної війни спочатку підтримував Августа ІІ. 1703 року був послом на сейм від Волинського воєводства. 1707 брав участь у раді львівській, яка надала йому повноваження відібрання Правобережної України з рук Івана Мазепи. 1705 року Август ІІ звертався до козацького гетьмана щодо маєтків С. Л. Після захоплення Волині військами С. Лєщинського на межі 1708-9, як і значна частина шляхти, перейшов на його сторону. Скликав очолив скликану у місцевому костелі 26 листопада 1715 року в місті Тарногрудську конфедерацію.[1]

Опонент великого коронного гетьмана Адама Міколая Сенявського; зокрема, звільненого за сприяння Дашкова А. М. Сєнявського було повторно заарештовано і перевезено до Любомля, де С. Лєдуховскі мав намір віддати його під суд за шкоду, завдану Р. П., перш за все за згоду на впровадження Сасів (цар пьотр І заступився за А. М. Сєнявского). Дружина А. М. Сєнявського Ельжбета спробувала підкупити С. Лєдуховського, але отримала відповідь: я завжди намагався нікому не бути найманцем.

Сприяв отриманню влади над військом ВКЛ Потію, що викликало погіршення стосунків з царем Петром. 1 лютого 1717 постав перед Августом ІІ як маршалок «німого сейму». На сеймі 1718 р. підтримував підписання союзу з Австрією, виведення московських військ з Речі Посполитої (сталось 1719 р.). 26 березня 1724 р. став волинським воєводою.

Двічі одружувався, з Кристиною Журавіцькою, Маріанною Вельгорською в шлюбах дітей не мав.

Ревний католик, великі суми надавав для потреб кляшторів, костелів. У дідичному Хотині фундував монастир тринітаріїв. У Підкамені надав значні суми для монастиря домініканців, на його замовлення і кошти було виготовлено в Гданську «фігуру» Матері Божої з позолоченої міді. Дав 10000 злотих для канонізації святого Станіслава Костки. 1723 року підписав прохання до Папи Бенедикта ХІІІ про коронацію ікони Сокальської Божої Матері. Збереглися написані ним релігійні пісні польською та українською мовами.

Підтримував УГКЦ на Волині, сприяв її зміцненню. Після вивезення вглиб Московії Діонісія Жабокрицького (1709) брав участь в призначенні на посаду Єпископа луцького Йосифа Виговського.

Помер після тривалої хвороби в Печихвостах. Був похований урочисто в жовтні 1725 р. в крипті костелу домініканців Підкаменя.

Портрети С. Лєдуховського були в костелі та кляшторі у Підкамені.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Tarnogród // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1892. — T. XII : Szlurpkiszki — Warłynka. (пол.) — S. 187. (пол.)

Джерела[ред.ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.