Монастир походження дерева Хреста Господнього

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Монастир походження дерева Хреста Господнього
Pidkamin abbey.jpg
вигляд до буревію 2010 року

49°56′40″ пн. ш. 25°19′25″ сх. д. / 49.94444° пн. ш. 25.32361° сх. д. / 49.94444; 25.32361Координати: 49°56′40″ пн. ш. 25°19′25″ сх. д. / 49.94444° пн. ш. 25.32361° сх. д. / 49.94444; 25.32361
Тип монастир
Країна

Україна Україна

Розташування смт. Підкамінь, Бродівского району Львівської області
Орденська приналежність Студійський устав УГКЦ
Тип монастиря оборонний
Архітектурний стиль бароко, класицизм
Будівник ораторіум (1760 р. арх.) Вежа костелу (1761 р, арх. Павло Гіжицький), корпус келій (з 1746 р., арх С. Мікошевський, бароко)
Засновано 1464 р.
Перша згадка 1464 р.
Будівництво 15 ст. — наприкінці 18 ст., реставрації у 19 та 20 ст.
Монастир походження дерева Хреста Господнього. Карта розташування: Україна
Монастир походження дерева Хреста Господнього
Монастир походження дерева Хреста Господнього (Україна)

Монастир походження дерева Хреста Господнього у Вікісховищі?

Монастир походження дерева хреста Господнього (колишній домініканський монастир) — згромадження ченців-студитів Української Греко-католицької церкви. Розташований в селищі Підкамінь, Бродівського району Львівської області. Видатна пам'ятка архітектури XVII–XVIII ст. на теренах України. За висловом короля Яна Собеського — «Східна Ченстохова».[1]

Історичні дані[ред.ред. код]

Петро Цебровський
Дата 1464
Головний вівтар, бл. 1764
Домініканський монастир, 1846
Статуя біля куполу
Вежа костелу, 2008 (до демонатжу 2010)
Каплиця М. Цегельського і колона С. Лєдуховського зі скульптурою Богородиці, осінь 2014
Осінь 2014
В'їзна брама монастиря з двору
Мур бастіону біля головного в'їзду

Римо-католицький період[ред.ред. код]

Перша згадка про монастир — 1464 р., у зв'язку із заснуванням містечка Підкамінь, замку та костелу оо. домініканців за ініціативою Петра Цебровського з Жабокруків — власника довколишніх земель[2]. Посідач з цією метою звернувся до монастиря РКЦ у Львові прислати сюди ченців. Архиєпископ львівський Григорій Сяноцький сам приїхав до Підкаменя, а в день Внебовзяття Пресвятої Діви Марії 1464 року спровадив сюди братів. Ченці осіли при костелі Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, Святого Хреста, апостолів Петра і Павла та всіх святих. Для утримання монастиря П. Цебровський записав села Попівці, Нем'яч[3].

У 1519 р. під час навали турків-османів селище і монастир домініканців пограбовані і зруйновані.

В 1524 році Марцін Каменецький наказав утопити у ставі Попівців двох ченців-домініканців з Підкаменя, які боронили проти його волі фундацію монастиря.[4] 8 січня 1688 року село Чехи стало власністю домініканського монастиря.

15 серпня 1727 р. в монастирі відбулась коронація ікони Підкамінської Богородиці (латинський обряд, за дозволом Папи Римського Бенедикта ХІІІ)[5].

Монастир був власником великої земельної власности в містечку Гологорах у другій половині ХІХ ст.[6]

У час І-ї світової під час пожежі в монастирській бібліотеці у вересні 1915 року були знищені вогнем, зокрема, рукописи праць пріора монастиря Баронча Садока.[7]

Греко-католицький період[ред.ред. код]

Через недбальство пострадянської української влади (зокрема, вночі проти 5 лютого 2011 через сильний вітер на дах дзвіниці храму впала частина риштування, внаслідок чого були розбиті чи пошкодженні три з чотирьох барокових скульптур та дах дзвіниці. Станом на 8 лютого фрагменти трьох пошкоджених скульптур були зібрані і передані настоятелю монастиря для подальшої можливої реставрації[8]) втрачено одну з барокових скульптур роботи учнів Пінзеля на вежі монастиря (вони були зроблені з дерева та бляхи). Одна з них, яка впала майже з 40-метрової висоти, не підлягає реставрації; три інші впали на дах будівлі.[9] Дві скульптури були знищені повністю.[10]

2 липня 2013 року владика Ігор (Возьняк) очолив молитовний відпуст до Підкамінської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, який святкують тут з давніх часів у день пам’яті Святого апостола Юди Тадея, брата Господнього.[11]

Опис[ред.ред. код]

Сильно постраждав під час обидвох світових воєн (видно сліди потрапляння куль, осколків). Через варварство під час воєн та раннього радянського періоду (НКВД «додумалось» розташувати тут пересильну тюрму; в'язні, гріючись, спалили значну частину речей інтер'єру; тут відбував «покарання» блаженний священномученик УГКЦ отець Микола Цегельський. Перебуває в стані відновлення з руїни.

Сучасного вигляду монастир набув впродовж значних добудов у XVII–XVIII століттях. Враховуючи розпланування монастиря з замкненими внутрішніми дворами та оборонними мурами з бастіонами, належить до комплексів оборонного типу.

У комплекс споруд входять:

  • колишній костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (16121695 рр., бароко)
  • корпуси келій
  • два внутрішні двори
  • колодязь у першому внутрішньому дворі
  • каплиця Св. Параскеви (арх. А Кастеллі та А Каппоні, бароко)
  • триаркова дзвіниця без дзвонів
  • службові приміщення, кухня
  • ораторіум
  • колона зі скульптурою Богородиці
  • оборонні мури з вежами, брамою (з 1702 р.), бастіонами.

Костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, коротка хронологія[ред.ред. код]

Костел вибудований з цегли та каменю. Тринавний (типу базиліки), потинькований, зального типу, центральна нава вища за бічні, трансепт — відсутній. До бічних сторін вівтарної частини костелу прибудовані двоярусні каплиці, вкриті куполами.

Довгий час будівництва (1612—1695) викликаний помилками малоосвічених будівельників, що призвело до обвалу склепінь костелу у 1640 та 1685 р. Легенда говорить про те, що значні кошти давав король Ян III Собеський, а обвал — «кара Божа».

Джовані Батіста Фальконі перед травнем 1648 року виконав стуккову декорацію інтер'єру каплиці св. Домініка костелу (стіни, тамбур і чаша куполу). У 1708 р. до головного фасаду костелу прибудували чотирикутну вежу. 1712-го майстер С. Дроздович на протилежному кінці даху нави від вежі костелу створив сигнатурку. У 1713 р. монастир опплатив створення та запровадження годинника (куранти) на вежі костелу (майстер А. Загайський). У 1760 р. впритул до абсиди побудували одноповерховий ораторіум (архітектор Д. Терлецький.)

Укладені угоди, виплати за роботи:

  • 21 лютого 1700 пріор Томаш Крушевський ОР — зі скульптором Лаврентієм Сарновичем щодо виконання нового головного вівтаря костелу за 4300 польських злотих (офіра волинської каштелянової[12] п. Анни Вельгорської). Цей вівтар вирішено було оздобити срібним антепендієм з монастирських коштів[13]. Л. Сарнович виконав також два притенчових бокових вівтарі — св. Хреста і св. Вікторії.
  • 9 жовтня 1760 — зі скульптором Стефаном Кольчицьким на виконання вівтаря св. Томи Аквінського за 400 пол. зл.
  • 3 жовтня 1773 року архітектор Петро Полейовський отримав від ченців оплату (216 пол. зл.) за створення ескізу хорів.
  • 11 квітня 1774 року — з Франциском Олендзьким щодо виконання за 78 червоних зл.[14] різьбленого декору нового 18-голосого органу Декор, виконаний майстернею Ф. Олендзького, пізніше відремонтували і дещо переробили в стилі рококо і неорококо з використанням поліхромних позолочених фігур Давида, св. Цецилії, музикуючих ангелів з трубами, мотивів рокайлів, граток, мушлей і квітів.
  • 6 липня 1779 року — 300 флоринів скульптору Йозефові Легерлютцу за виставлення двох вівтарів: св. Вікторії і св. Антонія.[15]

Костел прикрашали також скульптури Я. Ростафінського. Фрески створювались впродовж декількох будівельних періодів (Станіслав Строїнський — у 1766 р., пізніше — С. Скрицький, Я. Чайковський, Ф. Силич, у 19 ст. — Кароль Рафаїл Сагановський (1836–1879) та М.[16] Яблонський та ін.)

Твори мистецтва та фрески були пошкоджені під час першої світової війни та пожежі 1916 р., коли згоріли дахи більшості монастирських будівель. Монастир частково ремонтували у 1920-ті рр.

Томаш Зауха вважав, що дуже правдоподібно після фундушу для домініканців Миколи Василя Потоцького (200000 злотих польських в 1761 році) в 1764 році розпочали виготовляти новий пізньобароковий головний вівтар для костелу. Старий натомість розібрали і перевезли до домініканського костелу в містечку Золотий Потік (1775[17]).[18]

Зб. Горнунг вважав, що Ф. Олендзького можна вважати автором різьб вівтаря св. Вікторії по лівій стороні біля входу в презбітерій та статуї матері Божої Ласкавої, яку потім перевезли до костелу домініканців у Тернополі.[14] Також, що Фабіан Фесінгер був автором різьбярського вистрою в костелі.[19]

Вежа костелу[ред.ред. код]

У 1761 році за проектом архітектора Павла Гіжицького створено бароковий дах вежі костелу (за іншими даними, Гіжицький брав участь в роботах у 1760 році[20]). Вежа чотирикутка за поземним планом, у п'ять ярусів, кути декоровані пілястрами, дах четвертого ярусу — скульптурами. У 2010 році бароковий дах вежі через аварійний стан було демонтовано під час ремонтних робіт.[10]

Келії[ред.ред. код]

Першим постав одноповерховий корпус з північного боку костелу. Будівництво тривало у 16121685 рр. В першому внутрішньому дворі викопали колодязь. З 1746 р. розпочато будівництво другого поверху келій за проектом архітектора С. Мікошевського та новим внутрішнім діором. Саме ці корпуси ремонтували у 1864 р., а потім у 1920-ті (архітектор Вавжинець Дайчак).

Корпуси келій — дво- та триповерхові, коридорної системи з одно- та двобічним розташуванням келій. Частина коридорів має циліндричні, друга частина — хрещаті склепіння. Зовнішні фасади келій — суворі, пласкі, бідні декором, завершені карнизом. Мури підсилені контрфорсами.

Колона[ред.ред. код]

З південого боку костелу — колона з «фігурою» Богородиці. Статуя виготовлена у 1719 р. з міді та визолочена (визолотив — майстер Х. Шоберт). Кошти для виготовлення колони надав, головно, Станіслав Лєдуховський; також, зокрема, Яблоновський Ян Станіслав.[21]

Каплиця[ред.ред. код]

У стилі пізнього бароко за проектом архітекторів А. Кастеллі та А. Каппоні. Ротонда, гранчата за поземним планом, крита куполом з архітектурним ліхтариком. Вівтарна стіна має вбудовані сходи нагору. Вівтар мав архітектурну форму. Одна з найкращих ротонд доби бароко на теренах України.

Оборонні мури[ред.ред. код]

Сучасні оборонні мури почали зводити з 1702 р. Кам'яні, частково поруйновані, вежі заокруглені, двоярусні. Одна з веж зберігла дах-шатро. В середині західного муру — в'їздна брама, в замковому камені — дата — 1704 р.

Відомі люди[ред.ред. код]

Меценати[ред.ред. код]

Король Речі Посполитої Ян III Собєський, теребовлянський староста Міхал Францішек Потоцький, канівський староста Микола Василь Потоцький, представники магнатських родів Вишневецьких, Чорторийських, Любомирських, Собєських, Потоцьких (зокрема, Стефан Александер Потоцький), Калиновських[22]. Чимало коштів для монастиря було отримано завдяки особистим зв'язкам його пріора кс. Францішека Руссияна з родинами Потоцьких, Коссаковських.[23]

Пріори[ред.ред. код]

Дамасцен Сапальський (1640-43),[24] Томаш Крушевський ОР, Садок Баронч,

Усипальниця[ред.ред. код]

У крипті костелі були поховані представники родів Цетнерів, Ледуховських,[25] тіло Стефана Александера Потоцького[26]

Світлини[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ансамбль домініканського монастиря в Підкамені
  2. Barącz S. Dzieje klasztoru WW. OO. Dominikanów w Podkamieniu… — S. 4—5.
  3. Podkamień… — S. 403.
  4. Popowce z Dudynіem // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1887. — T. VIII : Perepiatycha — Pożajście. (пол.) — S. 798. (пол.)
  5. Barącz S. Wiadomość o klasztorze WW. OO. Dominikanów w Podkamieniu… — S. 16—18.
  6. Gołogóry // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1881. — T. II : Derenek — Gżack. (пол.) — S. 675. (пол.)
  7. Knot A. Barącz Sadok Wincenty Fererjusz (1814–1892) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane: Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935. — Тоm 1, zeszyt 1. — S. 290–292. — Reprint: Kraków : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989. — S. 291. — ISBN 8304034840. (пол.)
  8. Львівська обласна рада дала гроші на ремонт монастиря: монастир мало не завалився
  9. Літаючі скульптури // Львівський портал
  10. а б У Підкамені зруйновано дві барокові скульптури домініканського монастиря
  11. Митрополит Львівський очолив молитовний відпуст у смт. ПІДКАМІНЬ
  12. дружина волинського каштеляна
  13. кошти конвенту
  14. а б Hornung Z. Olędzki (Olęcki, Olenski, Oleński) Franciszek (ok. 1745—1792) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978. — T. ХХІІІ/4, zeszyt 99. — S. 792. (пол.)
  15. Урсу Н. О. Роль митців — творців сакрального простору домініканських храмів XVI–XIХ ст. на землях Галичини] // Вісник ХДАДМ. — С. 142–143.
  16. Мартин чи Марцін
  17. Зауха щодо дати вживає прислівник «zapewne» - безсумнівно
  18. Zaucha T. Kościół parafialny p.w. Narodzenia Najśw. Panny Marii i Św. Szczepana pirwszego męczenika w Potoku Złotym // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia «Skleniarz», 2010. — — T. 18. — 509 il. — S. 211. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)
  19. Ostrowski J. K. Z problematyki warsztatowej i atrybucyjnej rzeźby lwowskiej w. XVIII // Sztuka Kresów Wschodnich: materiały sesji naukowej. — Kraków, 1994. — № 1. — S. 89. (пол.)
  20. Krasnowolska M. Giżycki Paweł // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Kraków — Warszawa : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1959. — Tom VIIІ/1. — Zeszyt 36. — S. 25. (пол.)
  21. Підкамінь. Монастир Походження Хреста Господнього. (1646)
  22. Підкамінь
  23. Mazur Z. Russyan (Russjan) Franciszek, imię zakonne Henryk h. Nalęcz (1706–1788) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków, 1991. — T. XXХIІІ/1, zeszyt 136. — S. 157. (пол.)
  24. Barącz S. Pamiętnik szlachetnego Ledochowskich domu… — S. 13.
  25. Barącz S. Pamiętnik szlachetnego Ledochowskich domu… — wstęp
  26. «нутрощі» — у крипті гробівця св. Анни фарного костелу в Бучачі

Джерела[ред.ред. код]

  • Гнатенко М. Небесна твердь // Тиждень. — 2010. — 14 листопада.
  • Гудима П. Під камінь. Портрет на фоні століть. — Тернопіль, 2004. — 256 c.
  • Крестопроісхожденський монастир студійського уставу в Підкамені. Фотобуклет / Укладач тексту брат І. Монастирський, фото І. Бабійчука. — Львів : Свічадо (без р/в).
  • Онищук Я. Підкамінський монастир // Брідщина. — Броди, 1993. — № 2. — С. 14—21.
  • Barącz S. Dzieje klasztoru Dominikańskiego w Podkamienu. — Lwów, 1887. (пол.)
  • Barącz S.Dzieje klasztoru WW. OO.Dominikanów w Podkamieniu. — Tarnopol, 1870. (пол.)
  • Barącz S. Pamiętnik szlachetnego Ledochowskich domu. — Lwów, 1879. — 220 s. (пол.)
  • Barącz S. Wiadomość o klasztorze WW. OO. Dominikanów w Podkamieniu. — Lwów, 1858. (пол.)
  • Krasny P. Lwowskie środowisko artystyczne wobec idei symbiozy sztuk w wystroju i wyposażeniu wnętrz sakralnych (1730—1780) // Rocznik Historii Sztuki. — Warszawa, 2005. — № 30. — S. 170—175. (пол.)
  • Ogarek Z. Podkamień koło Brodów. Krótki szkic historii kościoła i klasztoru dominikańskiego. — Lwów, 1939. (пол.)
  • Podkamień // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1887. — T. VIII : Perepiatycha — Pożajście. (пол.) — S. 402—406. (пол.)
  • Sęcyński M. B. Okolice Galicyi. — Lwów, 1847. (пол.)
  • Żukiewicz K. Dzieje Cudownego Obrazy Maryi w koścele oo. Dominikanów 3. w Podkamieniu. — Kraków, 1907 (пол.)
  • Памятники градостроительства и арзитектуры УССР. — К. : Будівельник, 1985. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]