Статкевич Миколай Вікторович
| Статкевич Миколай Вікторович біл. Мікала́й (Міко́ла) Ві́ктаравіч Статке́віч Mikałáj (Mikóła) Víktaravič Statkiévič | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| з 25 листопада 2007 | ||
| Народження: |
12 серпня 1956 (66 років) Лядна, Слуцький район, Мінська область, Білоруська РСР | |
| Національність: | білорус | |
| Країна: |
 СРСР Білорусь | |
| Релігія: | православний | |
| Освіта: | Мінське вище інженерне ракетно-зенітне училище | |
| Ступінь: | кандидат технічних наук | |
| Партія: | Білоруської соціал-демократичної партії (Народна Громада) | |
| Шлюб: | Maryna Adamovichd | |
| Військова служба | ||
| Звання: |  Підполковник
| |
| Нагороди: |  | |
Статкевич Миколай Вікторович (біл. Мікала́й (Міко́ла) Ві́ктаравіч Статке́віч, Mikałáj (Mikóła) Víktaravič Statkiévič; 12 серпня 1956; народився в містечку Лядна, Случького району, Мінської області, Білорусь) — лідер Білоруської соціал-демократичної партії (Народна Громада)[ru]. Один із засновників громадського об'єднання «Білоруське об'єднання військових». Кандидат технічних наук, підполковник запасу.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився в сім'ї вчителів. В 1978 році закінчив Мінське вище інженерне зенітне ракетне училище ППО. В 1978—1982 роках служив в війську у Мурманській області. Там вступив в КПРС, з якої вийшов в 1991 році на знак протесту проти розгону демонстрантів в Вільно. В 1982 році поступив в ад'юнктуру Мінського вищого інженерного зенітно-ракетного училища. В 1993 його звільнили з білоруського війська за місяць до захисту докторської дисертації, за виступ проти Домовленості про колективну безпеку з Вірменією і Таджикистаном, де тривала війна. Внаслідок розголосу Верховна Рада Республіки Білорусь ухвалила домовленість з умовою не посилати білоруські війська у місця воєнних дій.[1].
В 1995 році обраний головою БСДГ на зміну Олега Турсова. після об'єднання з Соціал-демократичною партією Народної Згоди і створення Білоруської соціал-демократичної партії (Народна Громада) став головою БСДП (НГ).
З 2003 року — лідер «Європейської коаліції».
31 травня 2005 року разом з Павлом Северинцем був засуджений до трьох років примусової праці за організацію протесту супроти фальсифікації результатів виборів до парламенту. В 2006 році міжнародна організація «Amnesty International» визнала Миколая Статкевича в'язнем сумління[2]. У липні 2007 року звільнений по амністії.
В 2009 році конгрес «Європейської коаліції» висунув Миколая Статкевича як кандидата в президенти. В 2010 році зареєстрований кандидатом на вибори президента Білорусі.
26 травня 2011 року засуджений до шести років позбавлення волі в колонії посиленого режиму[3]. 22 серпня 2015 року Микола Статкевич був помилуваний і випущений на свободу[4].
Ув'язнення[ред. | ред. код]
У Гомелі 14 грудня 2021 року було оголошено вирок шести політв'язням, яким інкримінували організацію "масових заворушень" у Білорусі під час підготовки та проведення президентських виборів у 2020 році.[5]
За рішенням суду, Микола Статкевич отримав 14 років позбавлення волі посиленого режиму.[5]
Нагороди[ред. | ред. код]
- Три медалі збройних сил СРСР.
- Премія імені Віллі Брандта[6]
- Премія імені Юрія Захаренко[7]
- Премія імені Сахарова (2020)[8]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Миколай Статкевич. Батьківщина, честь, народ. — 1 грудня 2010. Архівовано з джерела 14 квітня 2016
- ↑ Беларусь: наказаны воспользовавшиеся своим правом на свободу слова [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Статкевич приговорен к шести годам лишения свободы, Усс — к пяти с половиной. Архів оригіналу за 29 липня 2011. Процитовано 3 квітня 2016.
- ↑ Лукашэнка памілаваў Статкевіча і іншых палітвязняў [Архівовано 23 серпня 2015 у Wayback Machine.] Белсат
- ↑ а б Від 14 до 16 років колонії отримали ще п’ятеро білоруських опозиціонерів. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 14 грудня 2021. Процитовано 14 грудня 2021. Помилка цитування: Некоректний тег
<ref>; назва «:0» визначена кілька разів з різним вмістом - ↑ (рос.)Николай Статкевич награжден премией Вилли Брандта [Архівовано 2 січня 2019 у Wayback Machine.], 16.12.2012 // Хартыя’97
- ↑ (рос.)Николай Статкевич награжден премией «С открытым забралом» [Архівовано 2 січня 2019 у Wayback Machine.] , 24.02.2012 // Хартыя’97
- ↑ Премія Європарламенту імені Сахарова присуджена опозиції Білорусі. Європейська правда. 22 жовтня 2020. Архів оригіналу за 24 жовтня 2020. Процитовано 23 жовтня 2020.
Посилання[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Статкевич Миколай- YouTube канал Миколая Статкевича [Архівовано 21 березня 2020 у Wayback Machine.]
- Сторінка М. Статкевича [Архівовано 4 червня 2021 у Wayback Machine.] // «Facebook»
- (біл.)Персональний сайт М. Статкевича [Архівовано 2 листопада 2019 у Wayback Machine.]
- (рос.)Николай Статкевич: «Я слишком много знаю, чтобы молчать» [Архівовано 2 січня 2019 у Wayback Machine.]
- (рос.)Статкевич на украинском ТВ: Тут второго Крыма не будет, будет второй Афганистан [Архівовано 3 січня 2019 у Wayback Machine.], 01.01.2019 // Белорусский партизан
| |||||
|
- Народились 12 серпня
- Народились 1956
- Кандидати технічних наук
- Підполковники (СРСР)
- Нагороджені медаллю «За бездоганну службу» 3 ступеня
- Білоруські громадські діячі
- Кандидати в президенти Білорусі (2010)
- Уродженці Слуцького району
- Члени КПРС
- Члени БСДГ
- Члени БСДП
- Політики Білорусі
- Білоруські військовики
- МВІЗРУ ППО
- Лауреати Премії імені Сахарова
- Особи, визнані в'язнями совісті організацією Amnesty International
- Політв'язні Білорусі
- Особи, визнані в'язнями совісті правозахисним центром «Вясна»