Премія імені Сахарова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Церемонія вручення премії 2009 року.
Зала Ради Європи

Премія Сахарова за свободу думки — щорічна відзнака Європейського Парламенту. Започаткована 1988 року.

Нагорода вручається за досягнення в таких областях:

  • захист прав людини і його основних свобод;
  • розвиток демократії і відстоювання верховенства права;
  • повага до міжнародного законодавства;
  • захист прав меншин.

Висунення кандидатів[ред. | ред. код]

Висунення кандидатів на здобуття премії Сахарова здійснюється депутатами Європарламенту. Для того аби кандидатура здобувача премії була розглянута, вона має бути висунута депутатською групою або щонайменше 40 депутатами при тому, що кожен з них може виступити з підтримкою лише однієї кандидатури. Зазвичай остаточний перелік кандидатів формується щороку у вересні.

Надалі кандидатури розглядаються на спільному засіданні Комітету з міжнародних справ, Комітету з розвитку та Підкомітету з прав людини Європейського парламенту. Усі кандидатури проходять обговорення учасниками засідання, після чого кожен член комітетів з закордонних справ і з розвитку голосують за того кандидата, чий внесок, на їхню думку, найбільше заслуговує на відзначення премією.

З трьох найбільш рейтингових номінантів (тих, що здобули найбільше голосів) формується шорт-лист претендентів, який надалі передається до розгляду Конференцією Президентів Європарламенту, який кожного року визначає лауреата Сахаровської премії. Ця Конференція складається з Голови Європейського парламенту та голів усіх депутатських груп, її рішення щодо присудження премії є остаточним, проте може не збігатися з попередніми результатами розгляду кандидатур комітетами з закордонних справ і розвитку.

Перелік усіх кандидатів 
Рік Номінант Країна Голоси Прим.
1988 Нельсон Мандела Flag of South Africa.svg ПАР [1]
Анатолій Марченко СРСР СРСР
Лариса Богораз СРСР СРСР
Мордехай Вануну Ізраїль Ізраїль
Роальд Зеличенок СРСР СРСР
Натан Щаранський Ізраїль Ізраїль
Міжнародна асоціація прав людини
1989 Александер Дубчек Чехословаччина Чехословаччина [2]
Дьюла Горн Угорщина Угорщина
Дойна Корня Румунія Румунія
Тадеуш Мазовецький Польща Польща
Чико Мендес Бразилія Бразилія
1990 Аун Сан Су Чжі Flag of Myanmar.svg Бірма 9 [3]
Фан Лічжі Flag of the People's Republic of China.svg КНР 9
Ібрагім Ругова Flag of Kosovo.svg Косово
Ласло Текеш Угорщина Угорщина 15
Католицький університет Сальвадора Сальвадор Сальвадор
1991 Адем Демачі Flag of Kosovo.svg Косово 7 [4]
Михайло Горбачов СРСР СРСР
Борис Єльцин
Ненсі Грейсі Велика Британія Велика Британія
Едуард Шеварнадзе СРСР СРСР
Ласло Текеш Угорщина Угорщина 12
Террі Вейт Велика Британія Велика Британія 14
Вей Джиншень Flag of the People's Republic of China.svg КНР
1992 Кубинський комітет з прав людини Куба Куба [5]
Джованні Фальконе Італія Італія
Паоло Борселліно
Алія Ізетбегович Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина 9
Матері площі травня Аргентина Аргентина 19
Рігоберта Менчу Гватемала Гватемала
Марія Єлена Круз Варела Куба Куба 9
1993 Шанана Гужмау Східний Тимор Східний Тимор 8 [6]
Сердік Мейсон Flag of South Africa.svg ПАР
Волмер ду Насіменту Бразилія Бразилія
Ослобождєніє Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина 22
Гендун Рінхен Flag of the People's Republic of China.svg КНР 7
Салман Рушді
1994 Себастьян Аркос Бернес Куба Куба 13 [7]
Шанана Гужмау Східний Тимор Східний Тимор
Тасліма Насрін Бангладеш Бангладеш 19
Самуель Руїз Мексика Мексика
Вей Джиншень Flag of the People's Republic of China.svg КНР
Лейла Зана Туреччина Туреччина 12
Мехді Зана
1995 Спільнота Сан-Патрігано Італія Італія [8]
Спільнота Святого Егідія Італія Італія
Палден Г'ятцо Flag of the People's Republic of China.svg КНР
Сергій Ковальов Росія Росія 22
Наґіб Махфуз Єгипет Єгипет 5
Кен Саро-Віва Нігерія Нігерія
Лейла Зана Туреччина Туреччина 31
1996 Сільвія Баральдіні Італія Італія [9]
Леонель Морехон Альмагро Куба Куба 23
Олександр Нікітін Росія Росія
Самуель Руїз Мексика Мексика 23
Вей Джиншень Flag of the People's Republic of China.svg КНР 4
1997 Єлені Фока Кіпр Кіпр 7 [10]
Саліма Гезалі Алжир Алжир 24
Франьо Комарица Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина 19
Елізардо Санчес Куба Куба

Лауреати[ред. | ред. код]

Від часу свого заснування премія імені Андрія Сахарова за свободу думки присуджувалась 31 раз. Найпершими її лауреатами стали південноафриканський борець проти режиму апартеїду Нельсон Мандела та радянський дисидент Анатолій Марченко. Марченко став також першим лауреатом премії посмертно. Другим лауреатом, якому премія присуджувалася посмертно, став торговець на ринку з Тунісу Мухаммед Буазізі (лауреат премії 2011 року), який вчинив акт самоспалення, що пізніше призвело до революції в країні та початку «Арабської весни» загалом. Загалом за 30 років присудження премії її лауреатами стали 34 людини та 9 організацій. Найпершою жінкою-лауреаткою стала м'янмарська опозиціонерка Аун Сан Су Чжі (премія 1990 року), а найпершою організацією — аргентинський рух Матері площі Травня (премія 1992 року).

Нерідко через свою діяльність правозахисники та дисиденти зазнають переслідувань з боку авторитарних режимів, які вони прагнуть змінити. Так, кілька разів лауреати Сахарівської премії не могли бути присутніми на церемонії нагородження, оскільки перебували під арештом або в ув'язненні. Серед тих, хто отримав премію пізніше року її присудження, є згадані вищі Нельсон Мандела та Аун Сан Су Чжі, а також Лейла Зана, Вей Джиншень, Ху Цзя, Гільєрмо Фаріньяс, Джафар Панагі, Насрін Сотоудех та Раїф Бадаві.

З-поміж лауреатів премії Сахарова п'ятеро пізніше отримали й Нобелівську премію миру: Аун Сан Су Чжі у 1991, Нельсон Мандела в 1993, Малала Юсафзай у 2014 роках[11], Деніс Муквеге та Надія Мурад розділили Нобеля з миру 2018 року[12]. Окрім того, Кофі Аннан разом із ООН отримали Сахарівську премію 2003 року після здобуття Нобелівської двома роками раніше.

Список лауреатів[ред. | ред. код]

Рік Фото Лауреат Країна Внесок Прим.
1988 Mandela 1991.jpg Нельсон Мандела
(1918—2013)
Flag of South Africa (1928–1994).svg ПАР Борець проти режиму апартеїду в ПАР. На момент присудження премії був політичним в'язнем, перебував у в'язниці протягом 1964—1990 років. [13]
Анатолій Марченко
(1938—1986)
СРСР СРСР Радянський дисидент, член Московської Гельсінської групи. Помер в ув'язненні внаслідок голодування у 1986 році. [14]
1989 Dubcek 1991.jpg Александер Дубчек
(1921—1992)
Чехословаччина Чехословаччина Чехословацький політик. Вдався до спроб реформувати комуністичний режим у Чехословаччині після приходу до влади, які отримали назву Празька весна. [15]
1990 Remise du Prix Sakharov à Aung San Suu Kyi Strasbourg 22 octobre 2013-04 (cropped).jpg Аун Сан Су Чжі
(нар. 1945)
 М'янма Бірманська опозиціонерка, борець проти військового режиму в країні та лідер руху за захист прав людини. [16]
1991 Адем Демачі
(1936—2018)
Flag of Yugoslavia (1946-1992).svg Югославія Албанський письменник і правозахисник, голова Косовської спілки прав людини, борець за права албанців та інших національних меншин Косова. [17]
1992 Madres y Abuelas de Plaza de Mayo.jpg Матері площі Травня Аргентина Аргентина Спілка аргентинських жінок, які з 1977 року виступали проти військового режиму в Аргентині та на захист власних дітей, які стали в'язнями того режиму. [18]
1993 Oslobodenje Flag of Bosnia and Herzegovina (1992-1998).svg Боснія і Герцеговина Газета з Сараєва, яка виходила щоденно під час Боснійської війни та пропагувала ідеї миру між сербами, хорватами та мусульманами. [19]
1994 Taslima Nasrin par Claude Truong-Ngoc novembre 2013.jpg Тасліма Насрін
(нар. 1962)
Бангладеш Бангладеш Журналістка та письменниця, борець за права жінок, яка виступала з критикою ісламського фундаменталізму. [20]
1995 Leyla Zana par Claude Truong-Ngoc novembre 2013.jpg Лейла Зана
(нар. 1961)
Туреччина Туреччина Курдська активістка, найперша курдська жінка-депутат у парламенті Туреччини. Через власні погляди перебувала в ув'язненні протягом 1994—2004 років. [21]
1996 Wei Jingsheng par Claude Truong-Ngoc novembre 2013.jpg Вей Джиншень
(нар. 1950)
Flag of the People's Republic of China.svg КНР Китайський дисидент, борець за права людини та критик комуністичного режиму КНР. [22]
1997 Salima Ghezali par Claude Truong-Ngoc novembre 2013.jpg Саліма Гезалі
(нар. 1958)
Алжир Алжир Журналістка, засновник франкомовної газети La Nation, борець за права жінок, свободу слова та демократію в Алжирі. [23]
1998 Ibrahim Rugova 2004.jpg Ібрагім Ругова
(1944—2006)
Flag of Yugoslavia (1992–2003).svg Союзна Республіка Югославія Лідер Демократичної ліги Косова. [24]
1999 Xanana Gusmão 2006Jan25.jpg Шанана Гужмау
(нар. 1946)
Східний Тимор Східний Тимор Лідер руху за незалежність Східного Тимору. [25]
2000 Basta Ya! Іспанія Іспанія Кампанія на захист прав людини та демократії в Країні Басків. [26]
2001 Zacarias Kamvenho par Claude Truong-Ngoc novembre 2013.jpg Закаріас Камвеньо
(нар. 1934)
Ангола Ангола Архієписком Лубанго, голова Міжцерковного комітету за мир в Анголі. [27]
Nurit Peled-Elhanan par Claude Truong-Ngoc novembre 2013.jpg Нуріт Пелед-Елханан
(нар. 1949)
Ізраїль Ізраїль Викладачка університету, яка втратила доньку через теракт, вчинений палестинським терористом. Удостоєна премією разом з Іззатом Газаві за спільну роботу за примирення, взаємоповагу та взаємне визнання ізраїльським і палестинським народами прав одне одного. [28]
Іззат Газаві
(1951—2003)
Flag of Palestine.svg Палестина Голова Спілки письменників Палестини, син якого був убитий ізраїльською армією. Удостоєний премією разом з Нуріт Пелед-Елханан за спільну роботу за примирення, взаємоповагу та взаємне визнання ізраїльським і палестинським народами прав одне одного. [29]
2002 Освальдо Пая
(1952—2012)
Куба Куба Кубинський дисидент, засновник Християнського визвольного руху, борець за національне примирення та демократичні перетворення на Кубі. [30]
2003 Flag of the United Nations.svg Організація Об'єднаних Націй Номінація на знак визнання роботи працівників Організації Об'єднаних Націй, які часто змушені працювати у надскладних умовах заради встановлення миру та захисту прав людини. [31]
Kofi Annan 2012 (cropped).jpg Кофі Аннан
(1938—2018)
Гана Гана
2004 Білоруська асоціація журналістів Білорусь Білорусь Організація, що бореться за свободу слова в Білорусі. [32]
2005 Reporters Without Borders.png Репортери без кордонів Міжнародна організація, яка бореться за свободу слова по всьому світу. [33]
Hauwa Ibrahim human rights lawyer.jpg Хаува Ібрагім
(нар. 1968)
Нігерія Нігерія Перша жінка-юрист у північній Нігерії, яка бореться проти жорстоких методів покарання, що застосовуються відповідно до законів шаріату до засуджених жінок та молоді. [34]
Damas de Blanco demonstration in Havana, Cuba.jpg Жінки в білому Куба Куба Об'єднання кубинських жінок, яке щонеділі влаштовує мирні акції протесту на захист своїх чоловіків-політв'язнів. [35]
2006 Alexander Milinkevich 02.JPG Олександр Мілінкевич
(нар. 1947)
Білорусь Білорусь Лідер білоруської опозиції, кандидат у президенти країни 2006 року. [36]
2007 Salih Mahmoud Mohamed Osman par Claude Truong-Ngoc novembre 2013.jpg Саліх Махмуд Осман
(нар. 1957)
Судан Судан Суданський юрист, який надає юридичну підтримку постраждалим від тортур внаслідок громадянської війни. [37]
2008 Hu Jia China Humanright activist.jpeg Ху Цзя
(нар. 1973)
Flag of the People's Republic of China.svg КНР Китайський борець за демократію та права людини, зокрема ВІЛ-інфікованих. Перебував з 2007 року під арештом. [38]
2009 Меморіал Росія Росія Російський правозахисний центр. [39]
2010 Guillermo Fariñas par Claude Truong-Ngoc novembre 2013.jpg Гільєрмо Фаріньяс
(нар. 1962)
Куба Куба Кубинський психолог і дисидент, борець проти кубинського режиму. [40]
2011 Razan Zaitouneh.jpg Разат Зейтунех
(нар. 1977)
Сирія Сирія Сирійський юрист та правозахисниця, засновниця блогу для повідомлень про порушення прав людини та викрадення в Сирії. [41]
Ahmed al-Senussi.jpg Ахмед Аль-Сенусі
(нар. 1934)
Flag of Libya (1977–2011).svg Лівія Лівійський дисидент, політичний в'язень. [42]
Asmaa Mahfouz.jpg Асмаа Махфуз
(нар. 1985)
Єгипет Єгипет Єгипетська активістка, засновник молодіжного руху 6 квітня. [43]
Ali Ferzat.jpg Алі Ферзат
(нар. 1951)
Сирія Сирія Сирійський карикатурист, який у своїх роботах виступає з критикою ситуації в країні. [44]
Мухаммед Буазізі
(1984—2011)
Туніс Туніс Торговець на ринку. Вчинив акт самоспалення на знак протесту проти бідності, що спричинило народні виступи, які призвели до революції в Тунісі та стали поштовхом до виступів в інших арабських країнах, що отримали назву Арабська весна. Помер від отриманих опіків. [45]
2012 Jafar Panahi, Cines del Sur 2007-1 (cropped).jpg Джафар Панагі
(нар. 1960)
Іран Іран Іранський режисер та сценарист, його фільми мають міжнародні відзнаки, проте в Ірані вони заборонені. Засуджений 2010 року до 6 років в'язниці із забороною займатися кіновиробництвом протягом 20 років. [46]
Nasrin Sotoudeh.jpg Насрін Сотоудех
(нар. 1963)
Іранська юрист та захисниця прав людини, жінок та в'язнів сумління. Засуджена 2010 року до 11 років в'язниці із забороною займатися юридичною практикою протягом 20 років. [47]
2013 Malala Yousafzai par Claude Truong-Ngoc novembre 2013.jpg Малала Юсафзай
(нар. 1997)
Пакистан Пакистан Борець за права дітей, зокрема право дівчат на освіту. [48]
2014 Denis Mukwege par Claude Truong-Ngoc novembre 2014.jpg Деніс Муквеге
(нар. 1955)
Flag of the Democratic Republic of the Congo.svg ДР Конго Конголезький гінеколог, який протягом років своєї лікарської практики надав допомогу тисячам жінок, котрі стали жертвами сексуального насильства протягом війни в країні. [49]
2015 Raif Badawi cropped.jpg Раїф Бадаві
(нар. 1984)
Саудівська Аравія Саудівська Аравія Саудівський блогер та інтернет-активіст, засновник сайтів Saudi Liberals та Free Saudi Liberals network, на яких обговорювалися політичне життя та релігійна політика країни. Засуджений 2013 року до 7 років ув'язнення та 600 ударів батогом (2014 року покарання збільшено до 10 років в'язниці та 1000 ударів) за звинуваченням у віровідступництві. [50]
2016 Nadia Murad in Washington - 2018 (42733243785) (cropped).jpg Надія Мурад
(нар. 1993)
Ірак Ірак Захисниці прав єзидів, жертви сексуального рабства терористичного угруповання Ісламська Держава. [51]
Lamija Adschi Baschar.jpeg Ламія Аджи Башар
(нар. 1998)
2017 Венесуельська демократична опозиція Венесуела Венесуела Політичні в'язні режиму Ніколаса Мадуро, борці за демократичні перетворення у Венесуелі. [52]
2018 Oleg Sentsov, Ukrainian political prisoner in Russia, 2015.JPG Олег Сенцов
(нар. 1976)
Україна Україна Український кінорежисер і проєвропейський активіст, противник анексії Криму Росією. Заарештований 2014 року російською окупаційною владою та засуджений до 20 років ув'язнення за сфабрикованими звинуваченнями у тероризмі. 2018 року оголосив голодування, яке тривало 145 днів, з вимогою звільнити понад 70 українських політичних в'язнів, утримуваних російською владою.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 38
  2. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 54
  3. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 58
  4. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 64
  5. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 67
  6. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 71
  7. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 75
  8. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 79
  9. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 88
  10. Päivi Vainiomäki, 2013, с. 92
  11. Julia R. Arévalo, Paola Tamma (19 жовтня 2017). From Mandela to Malala: Sakharov winners that won the Nobel Peace prize. Euractiv. Процитовано 18 жовтня 2018. (англ.)
  12. Ciara Nugent (5 жовтня 2018). Congolese Doctor Denis Mukwege and Yazidi Activist Nadia Murad Win 2018 Nobel Peace Prize. Time. Процитовано 18 жовтня 2018. (англ.)
  13. Nelson Rolihlahla Mandela - 1988, South Africa. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  14. Anatoli Marchenko (posthumously) - 1988, Russia. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  15. Alexander Dubček - 1989, Slovakia. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  16. Aung San Suu Kyi - 1990, Burma/Myanmar. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  17. Adem Demaçi - 1991, Kosovo. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  18. Las Madres de Plaza de Mayo - 1992, Argentina. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  19. Oslobodjenje - 1993, Bosnia and Herzegovina. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  20. Taslima Nasreen - 1994, Bangladesh. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  21. Leyla Zana - 1995, Turkey. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  22. Wei Jingsheng - 1996, China. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  23. Salima Ghezali - 1997, Algeria. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  24. Ibrahim Rugova - 1998, Kosovo. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  25. Xanana Gusmão - 1999, East Timor. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  26. ¡BASTA YA! - 2000, Spain. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  27. Dom Zacarias Kamwenho - 2001, Angola. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  28. Nurit Peled-Elhanan - 2001, Israel. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  29. Izzat Ghazzawi - 2001, Palestine. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  30. Oswaldo José Payá Sardiñas - 2002, Cuba. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  31. United Nations Secretary-General Kofi Annan and all the staff of the UN - 2003, headquarters in New York, USA. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  32. The Belarusian Association of Journalists - 2004, Belarus. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  33. Reporters Without Borders - 2005, headquarters in France. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  34. Hauwa Ibrahim - 2005, Nigeria. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  35. Ladies in White - 2005, Cuba. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  36. Aliaksandr Milinkevich - 2006, Belarus. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  37. Salih Mahmoud Mohamed Osman - 2007, Sudan. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  38. Hu Jia - 2008, China. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  39. Memorial - 2009, Russia. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  40. Guillermo Fariñas - 2010, Cuba. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  41. Razan Zaitouneh - 2011, "Arab Spring", Syria. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  42. Ahmed El Senussi - 2011, "Arab Spring", Libya. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  43. Asmaa Mahfouz - 2011, "Arab Spring", Egypt. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  44. Ali Ferzat - 2011, "Arab Spring", Syria. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  45. Mohamed Bouazizi - 2011, "Arab Spring", Tunisia. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  46. Jafar Panahi - 2012, Iran. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  47. Nasrin Sotoudeh - 2012, Iran. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  48. Malala Yousafzai - 2013, Pakistan. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  49. Denis Mukwege - 2014, Democratic Republic of Congo. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  50. Raif Badawi - 2015, Saudi Arabia. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  51. Nadia Murad and Lamya Haji Bashar - 2016, Iraq. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)
  52. Democratic Opposition in Venezuela - 2017, Venezuela. European Parliament. Процитовано 10 жовтня 2018. (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]