Теодор Дюбуа
| Теодор Дюбуа | |
|---|---|
| фр. Théodore Dubois | |
 Фотографічний портрет Надар. | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 24 серпня 1837[1][2][…] |
| Місце народження | Роне[4] |
| Дата смерті | 11 червня 1924[1][2][…] (86 років) |
| Місце смерті | Париж[1][4] |
| Громадянство | Франція |
| Професії | композитор, органіст, музикознавець, музичний педагог, теоретик музики, викладач університету, педагог |
| Освіта | Паризька вища національна консерваторія музики й танцю |
| Вчителі | Антуан Мармонтель, Франсуа Бенуаd, François Bazind і Амбруаз Тома |
| Відомі учні | Maurice Emmanueld, Поль Дюка, Jules Mouquetd, Спірідон Самарас і Guillaume Coutured |
| Інструменти | орган[d] |
| Жанри | опера і симфонія |
| Заклад | Паризька вища національна консерваторія музики й танцю |
| Нагороди | |
| Автограф |
 |
 Файли у Вікісховищі | |
Теодор Дюбуа (фр. Clément François Théodore Dubois; 24 серпня 1837 — 11 червня 1924) — французький композитор, органіст і музичний педагог.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився під Реймсом, почав вчитися музиці у реймського органіста Луї Фанара, потім закінчив Паризьку консерваторію, де його вчителями були Антуан Мармонтель (фортепіано), Франсуа Бенуа (орган), Амбруаз Тома та Франсуа Базен (композиція). У 1861 р. був удостоєний Римської премії. У 1868—1871 рр. хормейстер паризької церкви Святої Магдалини, потім працював органістом у Базиліці Святої Клотильди, а у 1877—1896 роках. знову у церкві Святої Магдалини, як органіст. З 1871 р. викладав у Паризькій консерваторії, спочатку гармонію, потім композицію; серед його численних учнів — Гі Ропарц, Жуль Муке, Едуар Ріслер, Спірос Самарас, Зигмунт Стоєвський. У 1894 р. був обраний до Академії образотворчих мистецтв. У 1896—1905 pp. директор консерваторії
Композиторська спадщина Дюбуа включає кілька опер, у тому числі масштабні «Абен-Хамет» (1884) та «Ксав'єра» (фр. Xavière; 1895, лібретто Луї Галле за Фердинандом Фабром), безліч органних творів, великий пласт церковної музики, в якому виділяється ораторія «Сім слів Христа» (фр. Les sept paroles du Christ; 1867). Симфонічні та інструментальні твори Дюбуа здебільшого залишилися непоміченими. Музика самого Дюбуа та його викладацька позиція сприймалися на рубежі XIX—XX століть як ультраконсервативні, а його відставка з посади директора консерваторії у 1905 році була пов'язана з широким обуренням музичної громадськості з приводу багаторазової відмови консерваторської верхівки присудити Римську премію Морісу.
Відродження інтересу до музики Дюбуа розпочалося у ХХІ столітті. Організмка Хельга Шауерте записала альбом органних п'єс Дюбуа, під її редакцією вийшли три томи його творів для органу. З ініціативи піаніста та диригента Жана Франсуа Ессе у 2011 р. було випущено диск з оркестровими творами Дюбуа, включаючи Concerto capriccioso для фортепіано з оркестром (1876), написане Дюбуа для своєї майбутньої дружини, піаністки Жан; за ним пішов диск компанії Hyperion Records (2013, диригент Ендрю Манце, соліст Седрік Тіберг'ян). У 2014 році французький хор хлопчиків Les Petits chanteurs de Bordeaux на честь 65-річчя хору в кафедральному соборі Святого Андрія виконав «Месу визволення» Дюбуа (Messe de la délivrance), що стало першою інтерпретацією цього твору дитячим хором.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #104270500 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ база даних Léonore — ministère de la Culture.
- ↑ а б Grove Music Online — OUP. — ISBN 978-1-56159-263-0
- ↑ SNAC — 2010.
