Томаш Зан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Томаш Зан
пол. Tomasz Zan
Tamaš Zan. Тамаш Зан.jpg
Народився 21 грудня 1796(1796-12-21)[1]
М'ясота, Вілейський повіт, Мінська губернія, Російська імперія
Помер 19 липня 1855(1855-07-19)[1] (58 років)
Kakowchyna[d], Q4227344?, Сєнненський район, Вітебська область, Білорусь
Поховання Смоляни[d]
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність драматург, поет, письменник
Alma mater Вільнюський університет
Мова творів польська
Жанр елегія, балада, Тріолет і поема

CMNS: Томаш Зан на Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

То́маш За́н, повне ім'я Фома Карлович Зан (пол. Tomasz Zan, лит. Tomas Zanas; 21 грудня 1796, с. Мясота Ошмянського повіту, нині Молодечненський район Білорусі — 19 липня 1851) — польський поет, член Товариства філоматів, друг Адама Міцкевича.

Біографія[ред. | ред. код]

Томаш Зан, художник Р. Жуковський (1825—1855)

Навчався в Мінськії гімназії (1805 — 1812). У 1815 — 1820 рр. навчався на фізико-математичному відділенні Віленського університету. По закінченні працював учителем.

В 1820 р. засновник «Спілки променистих» («Союзу ясне»), в 1820 — 1823 рр. голова таємного товариства Філаретів, член суспільства шубравців («ледарів»).

Був заарештований у справі філоматів в 1823. За вироком, затвердженим царем 14 серпня 1824, засуджений на рік ув'язнення в фортеці та посилання. Томаш Зан, Ян Чечот та Адам Сузін 10 жовтня 1824 були відправлені в Оренбург. Після закінчення терміну ув'язнення провів у засланні тринадцять років. Жив приватними уроками. Був домашнім учителем М. В. Авдєєва, згодом письменника і критика. За дорученням генерал-губернатора В. А. Перовського брав участь у низці великих експедицій, супроводжував академіка Олександра Гумбольдта під час його подорожі по Уралу (1829). З 1830 на службі в Оренбурзькій прикордонній комісії. Був організатором і доглядачем першого місцевого музею в 1832 р. при Неплюєвському військовому училищі, куди передав свої колекції.

Своїм політичним поглядам він залишався вірним. У 1837 одержав дозвіл жити в центральних губерніях Росії. Служив бібліотекарем в Гірському інституті в Санкт-Петербурзі.

У 1841 повернувся на батьківщину. Жив у маєтку брата, займався сільським господарством. Сусідські поміщики придбали йому маєток у селі Кохачін Сенненського повіту (нині село Коковчіно Сенненського району Вітебської області), де він і помер. Похований в містечку Смоляни Оршанського повіту. Писав з 1816 р. елегії, балади, тріолети, поеми, сатиричні твори, серед яких найбільш відома іронічно-комічна поема «Смерть табакерки».

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]