Торф'яно-болотні ґрунти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Торф'яно-болотні ґрунти

Торф'яно-болотні ґрунти — підтип болотних ґрунтів[1], які формуються в умовах надмірного зволоження атмосферними та ґрунтовими водами, за рахунок застою поверхневих вод або близького залягання підґрунтових вод, під специфічною вологолюбною рослинністю і наявністю болотної рослинності. Відноситься до інтразональних ґрунтів (ґрунти, які є не типові для певних ґрунтово-географічних зон, а зустрічаються в багатьох зонах).

Торф'яно-болотні ґрунти є верхньою частиною торф'яних покладів боліт і мають шар торфу від 20 до 50 см. За структурою торф'яно-болотні ґрунти нагадують подобу губки, що легко вбирає, а й легко віддає воду. Торф'яно-болотні ґрунти повільно прогріваються, оскільки торф погано проводить тепло. Ці ґрунти, після проведення меліорації, використовують як сільськогосподарські угіддя. Осушення та сільськогосподарське використання різко змінює властивості і режими торф'яно-болотних ґрунтів. На фоні зменшення вологості ґрунту відбувається механічне осідання торфу, підвищується температура органогенних горизонтів, зростає аерація профілю, відновні умови змінюються на окислювальні. В цілому зниження рівня ґрунтових вод підвищує біологічну активність торф'яно-болотних ґрунтів.

Прип'ятське Полісся
   Торф'яно-болотні ґрунти на території Білорусі

Поширення[ред. | ред. код]

В Україні торф'яно-болотні ґрунти поширені у низовинах Полісся[2] та заплавах річок лісостепу[3]. Ці ґрунти також зустрічаються на Західносибірській рівнині Росії, в Підляському воєводстві Польщі, займають близько 14% території Білорусі — найбільше їх в Брестській, Мінській та Гомельській областях.

Класифікація[ред. | ред. код]

Залежно від складу, рослинності та умов водного живлення серед торф'яно-болотних ґрунтів виділяють: торф'яні верхові, низинні, перехідні та заплавні ґрунти.

  • Верхові торф'яно-болотні ґрунти — формуються в умовах зволоження атмосферними опадами під оліготрофною рослинністю. Для них характерною є кисла реакція, низька зольність (2,4— 6,5 % на суху речовину) та невелика об'ємна вага (0,10—0,15).
  • Низинні торф'яно-болотні ґрунти — утворюються на низинних болотах під впливом мінералізованих ґрунтових вод. На цих ґрунтах розвивається евтрофна та мезотрофна рослинність. Цей тип торф'яно-болотних ґрунтів має кислу реакцію, високу ємність поглинання, високу зольність (більше 10 %), містять значні запаси азоту, об'ємна вага 0,15—0,20.
  • Перехідні торф'яно-болотні ґрунти — формуються на перехідних болотах і складаються з перепрілих залишків деревної та трав'яної рослинності.
  • Заплавні торф'яно-болотні ґрунти — утворюються в заплавах річок під лучно-болотною, а також деревною рослинністю в умовах постійного перезволоження підґрунтовими й періодичного повеневими та паводковими водами[4]. Для цих ґрунтів характерне збільшення величини загальної шпаруватості вниз по профілю, що пов'язане зі збільшенням вмісту органіки в нижніх горизонтах цих ґрунтів.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ґрунти, їх класифікація і номенклатура. Навчальне видання. Методичні рекомендації / Укладач Хотиненко О. М. — Миколаїв: Миколаївський національний аграрний університет, 2015. — 87 с.
  2. Андрущенко Г. О. Ґрунти західних областей УРСР: учбовий посібник для студентів. — Львів: Львівський сільськогосподарський інститут, 1970. — 184 с.
  3. Ґрунти України: властивості, генезис, менеджмент родючості: навч. посіб. — К.: Кондор, 2007. — 414 c.
  4. Наконечний Ю. І. З історії дослідження алювіальних ґрунтів. Історія української географії: всеукр. науково-теоретичний часопис. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2009. — Вип. 20. — С. 79–84.

Література[ред. | ред. код]

  • Андрущенко Г. О. Культура боліт. — Львів: Вид-во Львівського університету, 1965. — 180 с.
  • Волощук М. Д. Торф і торфові ґрунти — сучасний стан і перспективи їх використання. В зб. наукових праць: Сучасні досягнення геодезії та геодинаміки. — Львів, 1999 — С. 160-162.
  • Гаськевич В. Г. Осушені мінеральні ґрунти Малого Полісся. Монографія. — Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2004. — 256 с.
  • Гнатенко О. Ф. Практикум з ґрунтознавства / О. Ф. Гнатенко, Л. Р. Петренко, М. В. Капштик. – К.: РВЦНАУ, 2002. — 230 с.
  • Кучерява Л. М. Види торфу, стратиграфія та історія розвитку Великих боліт в долині р. Дністра // Український ботанічний журнал. — Т.15. — № 2 — 1963. — С.22-28.
  • Назаренко І. І. Ґрунтознавство: підруч. для студ. природн. спец. вищих навч. закл. / І. І. Назаренко та ін. — Чернівці: б.в., 2003. — 399 с. — ISBN 966-8029-45-3.
  • Позняк С. П. Ґрунтознавство і географія ґрунтів: підручник: у двох частинах. — Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. — част. 1. — 270 с.; част. 2. — 286 с.
  • Торфово-болотний фонд УРСР, його районування та використання / Є. М. Брадіс, А. І. Кузьмичов, Т. Л. Андрієнко, Є. Б. Батячов. — К.: Наукова думка, 1973. — 264 с.
  • Трускавецький Р. С. Торфові ґрунти та торфовища України — Харків: Міськдрук, 2010 — 278 с.