Травма від перегляду ЗМІ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

За останні п'ятдесят років відбулося збільшення кількості різних типів ЗМІ, доступних для громадськості.[1] Більшість людей користуються цифровими пошуковими системами, соціальними мережами чи іншими цифровими додатками, щоб дізнатися, що відбувається у світі.[2] Це збільшення доступу до інформації та кількості різних способів її може змусити людей легко сприймати негативні образи та історії про травматичні події, які відбуваються з іншими, про які вони інакше б не знали. Також розглядається те, як поширення цієї інформації може вплинути на психічне здоров'я осіб, які співчувають жертвами насильства, яке вони чують і бачать зі ЗМІ. Перегляд цих травматичних відео та історій може призвести до вторинної травматизації глядачів.[3][4][5]

Непряма травма[ред. | ред. код]

Непряма травма (вторинна травма) розвивається після того, як людина дізнається або чує про те, що хтось інший пережив травматичну подію. Інформація, яку вони чують, може мати негативний психологічний вплив на людину, навіть якщо вона сама не зазнала травми.[6] Дослідження вторинної травми зосереджено на тому, як спеціалісти з психічного здоров'я, медичні працівники та особи, що надають першу допомогу[en], реагують на травму, про яку вони чують у своїй щоденній роботі.[6][7] Хоч сама особа особисто не пережила травматичний досвід, вона має симптоми, як у людини з діагнозом посттравматичний стресовий розлад.[6] Деякі з цих симптомів включають гіпернастороженість[en], труднощі зі сном, зміни в поглядах на світ і себе, а також нав'язливі образи травми.[7]

Засоби масової інформації[ред. | ред. код]

Докладніше: Засоби масової інформації

Оскільки дослідження вторинної травми розширилися, дослідники та журналісти почали аналізувати, як вона може впливати на широку громадськість. Одним зі способів розповсюдження інформації про травматичні події є засоби масової інформації, які включають випуски новин і програми соціальних мереж. «Нью-Йорк таймс» прокоментувала, що попри те, що травматичні події відбувалися з давніх-давен, але саме новини, а віднедавна й соціальні медіа, дозволяють людям у всьому світі дізнатись про важливі події.[8][9] Різниця між основними новинними організаціями та соціальними медіа полягає в тому, що більшість новинних організацій обговорюють, як перегляд травматичних або насильницьких подій впливає на їх персонал і споживачів.[10] Деякі медіаорганізації також наголошують на тому, щоб позначати контент, який може вважатися таким, який може турбувати або дратувати його глядачів, щоб зменшити кількість впливу насильницького та травматичного контенту, який публікується в інтернеті.[10] Хоча головні ЗМІ часто регулюють те, що вони публікують, вони все одно показують наслідки травматичних подій на своїх вебсайтах та у своїх газетах. Приклади включають фотографії веж-близнюків після 11 вересня, вибуху в Бостоні, відео Родні Кінга та кадри бунтів у Лос-Анджелесі.

Соціальні мережі[ред. | ред. код]

Хоч великі медіакомпанії й були основним джерелом інформації про важливі події, люди також почали самі звертатися до соціальних мереж, щоб бути в курсі подій. Оскільки інформація розміщується індивідами, яким дозволяється публікувати невідредаговані кадри, які можуть містити графічні та травматичні матеріали, на своїх платформах соціальних мереж.[10] Існує також ризик того, що тривожний контент з'явиться на чиїйсь сторінці у вигляді реклама під час перегляду матеріалів, які не стосувалися цієї травматичної події,[8] чого важко уникнути через непідвладну користувачам механіку реклами та підбору контенту, оскільки смартфони постійно оновлюють новини про важливі події, які відбуваються в суспільстві.[11]

Наслідки[ред. | ред. код]

Вплив (соціальних) медіа, мереж[ред. | ред. код]

У зв'язку зі збільшенням кількості онлайн-соціальних взаємодій дослідники вдаються у питання впливу непрямих онлайн-контактів на емоції та думки онлайн-користувачів. У той час як минулі дослідження показали, що емоції можуть поширюватися між людьми під час прямого соціального контакту через такі поняття, як мімікрія,[12] дослідники не впевнені, чи може те саме відбуватися через непрямий контакт у соціальних мережах. Coviello та инші (2014) виявили, що дописи людей у соціальних мережах впливають на емоції та поведінку інших людей, які були їхніми друзями або просто незнайомими які підписалися на їхні облікові записи в інтернеті.[12] Вони також виявили, що люди схильні використовувати мову, схожу на мову автора оригінальної публікації/допису/твітта, що змушує їх далі поширювати такий же емоційно забарвлений стан у повсякденному житті, на своє оточення.[13][4] Це дослідження розширило знання про те, що на емоції людей впливала лише невербальна комунікація, як-от міміка та мова тіла людей навколо, а тепер на них також впливає лише текстове повідомлення або спілкування.[12][13]

Вплив ЗМІ та травмування[ред. | ред. код]

Як обговорювалося в розділі вище, емоційне зараження може статися через різні форми непрямого контакту із ЗМІ. За останнє десятиліття дослідники знайшли дані, які підтверджують ідею про те, що деякі люди зазнають травми під час перегляду чи читання медіа, в яких наявні травматичні події.[3][4][11][14] Цікаво, що були дослідження, в яких ставилося під сумнів, чи засоби масової інформації ведуть до більшого впливу на розвиток деяких симптомів вторинної травми та чи певний тип засобів масової інформації має більший вплив, ніж инші. Голман та инші (2013) виявили, що люди, які займались переглядом, протягом шести та більше годин, висвітлення актуальних новин у ЗМІ протягом тижня після вибухів у Бостоні — мали вищий рівень стресу, ніж люди, які безпосередньо зазнали впливу вибухів.[3] Ґудвін та инші (2013) виявили, що учасники їхніх досліджень показали більшу реакцію на стрес, коли вони отримували інформацію про травму з соціальних мереж, порівняно з тими, хто використовував більш традиційні форми медіа.[15]

Дослідники також показали, що соціальні медіа є основним фактором ризику для того, щоб у людини з'явилися симптоми травми[15][16] або навіть діагностували посттравматичний стресовий розлад.[5] Частота отримання травматичної або травмуючої/тривожної інформації через засоби масової інформації впливає на розвиток тривоги та ПТСР, або пов'язаних з ними або схожих симптомів.[17] Хоча початкова реакція на перегляд медіа може спричинити гострі симптоми стресу, зазвичай вони з часом зменшуються. Саме повторний вплив травмуючої/тривожної інформації або зображень може призвести до розвитку довготривалих симптомів.[17]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Sullender, R. Scott (5 червня 2009). Vicarious Grieving and the Media. Pastoral Psychology. 59 (2): 191—200. doi:10.1007/s11089-009-0227-5. ISSN 0031-2789. S2CID 145410045.
  2. ↑ Nielsen, Alessio Cornia, Annika Sehl, David A.L. Levy and Rasmus Kleis (2018). Private Sector News, Social Media Distribution, and Algorithm Change. ISBN 978-1-907384-49-3. OCLC 1275066280.
  3. ↑ а б в Holman, E. Alison; Garfin, Dana Rose; Silver, Roxane Cohen (9 грудня 2013). Media's role in broadcasting acute stress following the Boston Marathon bombings. Proceedings of the National Academy of Sciences. 111 (1): 93—98. doi:10.1073/pnas.1316265110. ISSN 0027-8424. PMC 3890785. PMID 24324161.
  4. ↑ а б в Monfort, Emmanuel; Afzali, Mohammad Hassan (May 2017). Traumatic stress symptoms after the November 13th 2015 Terrorist Attacks among Young Adults: The relation to media and emotion regulation. Comprehensive Psychiatry (англ.). 75: 68—74. doi:10.1016/j.comppsych.2017.02.015. PMID 28324678.
  5. ↑ а б Ramsden, Pam (2015). Viewing violent news on social media can cause trauma. Science Daily. Процитовано 14 жовтня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  6. ↑ а б в Jenkins, Sharon Rae; Baird, Stephanie (October 2002). Secondary traumatic stress and vicarious trauma: A validational study. Journal of Traumatic Stress. 15 (5): 423—432. doi:10.1023/a:1020193526843. ISSN 0894-9867. PMID 12392231. S2CID 41100817.
  7. ↑ а б Hallinan, Sean; Shiyko, Mariya; Volpe, Robert; Molnar, Beth E. (September 2021). On the back burner: Challenges experienced by change agents addressing vicarious trauma in first response and victim service agencies. Traumatology. 27 (3): 316—325. doi:10.1037/trm0000291. ISSN 1085-9373. S2CID 229399133.
  8. ↑ а б Wayne, Teddy (10 вересня 2016). The Trauma of Violent News on the Internet. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 17 жовтня 2021.
  9. ↑ Ben-Zur, Hasida; Gil, Sharon; Shamshins, Yinon (May 2012). The relationship between exposure to terror through the media, coping strategies and resources, and distress and secondary traumatization. International Journal of Stress Management. 19 (2): 132—150. doi:10.1037/a0027864. ISSN 1573-3424.
  10. ↑ а б в Can social media cause PTSD?. BBC News (брит.). 25 травня 2015. Процитовано 17 жовтня 2021.
  11. ↑ а б Goodwin, Robin; Lemola, Sakari; Ben-Ezra, Menachem (March 2018). Media use and insomnia after terror attacks in France. Journal of Psychiatric Research. 98: 47—50. doi:10.1016/j.jpsychires.2017.12.006. ISSN 0022-3956. PMID 29276963.
  12. ↑ а б в Coviello, Lorenzo; Sohn, Yunkyu; Kramer, Adam D. I.; Marlow, Cameron; Franceschetti, Massimo; Christakis, Nicholas A.; Fowler, James H. (12 березня 2014). Detecting Emotional Contagion in Massive Social Networks. PLOS ONE. 9 (3): e90315. Bibcode:2014PLoSO...990315C. doi:10.1371/journal.pone.0090315. ISSN 1932-6203. PMC 3951248. PMID 24621792.
  13. ↑ а б Kramer, Adam D.I. (5 травня 2012). The spread of emotion via facebook. Proceedings of the SIGCHI Conference on Human Factors in Computing Systems. New York, NY, USA: ACM: 767—770. doi:10.1145/2207676.2207787. ISBN 9781450310154. S2CID 15763898.
  14. ↑ Pfefferbaum, Betty; Nitiéma, Pascal; Newman, Elana (26 березня 2019). Is Viewing Mass Trauma Television Coverage Associated With Trauma Reactions in Adults and Youth? A Meta‐Analytic Review. Journal of Traumatic Stress. 32 (2): 175—185. doi:10.1002/jts.22391. ISSN 0894-9867. PMID 30913350. S2CID 85528574.
  15. ↑ а б Goodwin, Robin; Palgi, Yuval; Hamama-Raz, Yaira; Ben-Ezra, Menachem (August 2013). In the eye of the storm or the bullseye of the media: Social media use during Hurricane Sandy as a predictor of post-traumatic stress. Journal of Psychiatric Research. 47 (8): 1099—1100. doi:10.1016/j.jpsychires.2013.04.006. ISSN 0022-3956. PMID 23673141.
  16. ↑ Goodwin, Robin; Palgi, Yuval; Lavenda, Osnat; Hamama-Raz, Yaira; Ben-Ezra, Menachem (23 травня 2015). Association between Media Use, Acute Stress Disorder and Psychological Distress. Psychotherapy and Psychosomatics. 84 (4): 253—254. doi:10.1159/000377706. ISSN 0033-3190. PMID 26022976. S2CID 28423082.
  17. ↑ а б Feinstein, Anthony; Audet, Blair; Waknine, Elizabeth (1 серпня 2014). Witnessing images of extreme violence: a psychological study of journalists in the newsroom. JRSM Open. 5 (8): 205427041453332. doi:10.1177/2054270414533323. ISSN 2054-2704. PMC 4100239. PMID 25289144.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Травма_від_перегляду_ЗМІ&oldid=38491404