Треблінка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 52°37′03″ пн. ш. 22°02′25″ сх. д. / 52.61750° пн. ш. 22.04028° сх. д. / 52.61750; 22.04028

Пам'ятний знак при в'їзді до Треблінки
Залізничні колії в Треблінці
Треблінка: Плита в пам'ять про польського письменика, педагога і публіциста єврейського походження Януша Корчака (Генрика Ґолдшміта), задушеного в газовій камері Треблінки разом зі своїми вихованцями 6 серпня 1942 року

Треблінка (пол. Treblinka) — 2 концтабори: Треблінка-1 (так званий «трудовий табір») і Треблінка-2 (винищувальний табір). Табори були організовані нацистами на території окупованої Польщі недалеко від села Треблінка (Мазовецьке воєводство), разташованого на віддалі бл. 80 км на північний схід від Варшави. Табір діяв з 22 липня 1942 до жовтня 1943. За різними джерелами, всього в Треблінці було вбито більше 700 000[1] — 850 000 чол.[2]. Оскільки останні відомі дані відносяться до 31 грудня 1942 року, а концтабір діяв до жовтня 1943 року, кількість жертв, ймовірно, набагато вища[3].

Історія табору[ред.ред. код]

Наказ про спорудження винищувального табору Треблінка було віддано рейхсфюрером СС Генріхом Гіммлером голові СС Варшавського району, Арпаду Віганду 17 квітня 1942 року. Будівництво табору розпочалося в кінці травня 1942 року.

Територія табору становила 24 га, вона була оточена подвійною огорожею висотою 3 метри, а також яром глибиною 3 метри. Перші 3 газові камери площею 48 м² були побудовані за таким же принципом, що і в таборі смерті Собібор. 22 липня 1942 почалося виселення євреїв з Варшавського гетто і східних районів Варшавського району в табір Треблінка-I.

В серпні-жовтні 1942 року було збудовано десять додаткових газових камер загальною площею 320 м². Після цього можна було знищити одночасно пасажирів, що прибули в 20 залізничних вагонах.

Персонал табору складався з 30 членів СС і близько 100 вахтманів представників різних етнічних груп — німців (фольксдойче), росіян, українців, поляків, словаків, болгар, представників республік Середньої Азії СРСР. Основну масу охорони складали полонені і колишні військові Червоної Армії:[4][5]

Andreyev, Mikolaj Bondarenko, Peter Bondave, Dimitriy Borodin, Pyoter Goncharov, Volodymr Cherniavshy, Piotr Dmitrenko, Fiodor Duszenko, Mikolaj Gonzural, Pavel Stepanovich Grigorchuk, Wasil Jelentschuk, Fedor Federenko, Kostenko, Nikolai Kulak, Ananiy Grigoryevich Kuzminski, Ivan Kurinnoy, Nikolay Lebedenko, Pavel Vladimirovich Leleko, Filip Levchishin, Nikolay Makoda, Nikolay Petrovich Malagon, Moisei Martoszenko, Theodozy Melnik, Nikolaj Nidosrelow, Daniel Onoprijenko, Mikolaj Osyczanski, Aleksander Paraschenko, Yevdokim Parfinyuk, Nikolay Payevshchik, Pinneman, Leon Polakow, Samuil Martinovich Prits (Prishch), Alexander Rittich, Robertus, Boris Rogoza, Grigorij Rubez, Wasyl Rudenko, Fyodor Ryabeka, Prokofiy Ryabtsev, Mikolay Scheffer, Wasil Schischajew, Iwan Schmidkin, Aleksander Schultz, Emanuel Genrikhovich Schultz, Nikolay Senik, Nikolay Senykow, Ivan Shevchenko, Ivan Danilovich Shvidkoy, Nikolay Skakodub, Grigoriy Skydan, Oswald Strebel, Ivan Terekhov, Ivan Tkachuk, Wladimir Tscherniewskij, Sergey Vasilenko, Aleksander Voleshenko, Iwan Wasilenko, Wasyl Woloszyn, Vasily Woronkow, Alexander Ivanovich Yeger, Vasily Yelenchuk, Trofim Zavidenko

Майже всі колишні військові Червоної Армії перед цим пройшли відбір та тренування в концентраційному таборі Травники.

Від жертв до останнього моменту приховували, що їх чекає смерть. Це дозволяло в більшості випадків запобігати актам спротиву. Багато євреїв з Західної та Центральної Європи прибували в табір на звичайних пасажирських потягах (за купленими ними ж квитками), розраховуючи, що їх везуть на нове місце проживання. Євреїв зі Східної Європи привозили в забитих товарних вагонах, під охороною, не даючи води і харчів.

Після наповнення людьми, в камери, замасковані під душові, подавали вихлопні гази від двигуна важкого танка (іншим способом було викачування повітря з камер). Смерть наступала від задушення протягом півгодини. Тіла вбитих спочатку закопували в великих колективних могилах, але весною 1943 року було наказано викопати тіла і спалити.

2 серпня 1943 року в Треблінці-2 було піднято повстання в'язнів, яке було жорстоко придушено, а табір ліквідовано. Одним з небагатьох учасників повстання, які вижили, став Самуель Вілленберг, який після війни написав книгу «Повстання в Треблінці».

Меморіал[ред.ред. код]

На місці табору Треблінка-2 споруджено пам'ятник-мавзолей та символічний цвинтар.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Yitzhak Arad Belzec, Sobibor, Treblinka: The Operation Reinhard Death Camps. Indiana University Press. 1987. ст. 87
  2. Vallentine Mitchell Extermination camp Treblinka. Witold Chrostowski, 2004 ст. 123
  3. Reinhard: Treblinka Deportations
  4. The Death Camp Treblinka by Alexander Donat — Holocaust Library New York 1979.
  5. Surviving Treblinka by Samuel Willenberg — Basil Blackwell 1989.

Посилання[ред.ред. код]